Феномен пандемії: підґрунтя, сутність, динаміка (соціально-філософський аналіз)

Луканова В.В. Феномен пандемії: підґрунтя, сутність, динаміка
(соціально-філософський аналіз). – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за
спеціальністю 09.00.03 – «Соціальна філософія та філософія історії». –
Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара, Дніпро, 2019.
Актуальність теми пов’язана з тим, що пандемія входить до глобальних
проблем людства, але водночас небагато наукових робіт, присвячених
філософському осягненню цього феномена. Повноцінне осягнення пандемія як
глобальної проблеми неможливо поза концептуальним апаратом соціальної
філософії. Враховуючи той факт, що у вітчизняній науково-філософській думці
дуже мало досліджень пандемії з точки зору її цілісного осягнення, дана праця є
одним з перших внесків у заповненні цієї лакуни.
Об’єкт дослідження – соціально-філософський вимір феномена пандемії:
пандемія у горизонті існування і становлення суспільства, історії, людини.
Предмет дослідження – релігійно-міфологічні, філософсько-
антропологічні, цивілізаційні підґрунтя, системно-структурні ознаки, аспекти
соціокультурної динаміки феномену пандемії.
На підставі систематизації джерел і розробки методології дослідження,
обґрунтовано її комплексний, міждисциплінарний характер, який поєднує праці з
різноманітних галузей наукового знання (вірусології, епідеміології, валеології,
релігієзнавства, філософської антропології, історії, етики, аксіології, економіки,
системного підходу тощо) та водночас має загальну соціально-філософську
спрямованість.
Соціально-філософська спрямованість дисертаційного дослідження
обумовлена:
– предметним полем дослідження, оскільки пандемія належить до
глобальних проблем сучасного людства;– обраним ракурсом дослідження, оскільки системний підхід багато в чому
виник за потреб дослідження складних систем, до яких відноситьсясуспільство;
– концептуальною спрямованістю дисертації: текст належить до
рефлективної соціальної філософії, яка займається проблематикою суспільства,
історії, людини в аспекті їх існування і становлення;
– підпорядкованістю різноманітних дискурсів (релігійно-міфологічного,
філософсько-антропологічного, науково-біологічного, системно-структурного
тощо) соціально-філософському характеру дослідження: пандемія
безпосередньо впливає на суспільство, історію, людину, що продемонстровано
шляхом артикуляції аспектів соціальної динаміки;
– підпорядкованістю різноманітних методологічних установок та
прийомів соціально-філософському ракурсу дослідження.
Позначені головні напрямки дослідження.
Перший напрямок має релігійно-міфологічний характер і передбачає
прояснення умови розуміння і сприйняття пандемії архаїчною свідомістю.
Другий напрямок має філософсько-антропологічний характер і передбачає
висвітлення, по-перше, проблеми цілісності людського існування в її
історичному вимірі, по-друге, класичних, некласичних, постнекласичних
аспектів опозиції «здоров’я / хвороба», по-третє, екзистенціальної проблематики
життя та смерті.
Третій напрямок має цивілізаційний характер і містить, по-перше,
висвітлення специфіки бінарної опозиції «людство / довкілля», по-друге,
усвідомлення пандемії як наслідку взаємодії людства та довкілля через
посередництво техніки, по-третє, артикуляцію цивілізаційних причин пандемій,
по-четверте, аналіз підпорядкованості цих причин фундаментальним соціальним
світовим процесам (капіталізм).
Четвертий напрямок має структурно-системний характер і вимагає, по-
перше, прояснення системних ознак біоценозу, по-друге, системних ознак
антропоценозу, по-третє, системних ознак техніки, по-четверте, поєднання
біоценозу, антропоценозу, техніки у межах системного підходу, по-п’яте,обґрунтування антисистемного виміру пандемії, по-шосте, надання абрису
структурних аспектів пандемії – негативної серединності, катастрофічної
екстремальної ситуації, антагонізму ентропії та негентропії.
П’ятий напрямок має конститутивний характер і передбачає аналіз
структурних аспектів антисистемного виміру пандемії. На прикладах пандемій
холери, атипової пневмонії, лихоманки Ебола, віспи мавп, лихоманки Західного
Нілу показано виникнення пандемії внаслідок техногенного втручання людства у
довкілля. На цій підставі запропонована авторська концепція пандемії як певного
варіанта антисистеми. Пандемія є системою з негативним рівнем системності,
яка, по-перше, виникає на перетині прямого або непрямого втручання
антропоценозу у біоценоз, у результаті чого між ними встановлюються ворожі
стосунки, по-друге, маніфестує себе як масове захворювання, по-третє,
спрямована на анігіляцію всіх дискретних та жорстких структур, відкритих та
закритих систем антропо- та біоценозу, по-четверте, описується через негативну
серединність, екстремальну катастрофічну ситуацію, антагонізм ентропії та
негентропії.
Доведено два шляхи усвідомлення негативної серединності. Перший –
концепція мовних ігор Л. Вітгенштайна, де виділено: 1) номінативний зріз;
2) денотативний зріз; 3) праксеологічний зріз; 4) нормативний зріз; 5) сімейні
подібності. Другий – семіотичний підхід, де виділено: а) синтактику пандемії або
певну знакову картину, що враховує всі обставини виникнення і
розповсюдження хвороби; b) семантику пандемії як співвідношення знаків
пандемії з конкретними обставинами; c) прагматику пандемії як сукупність
певних заходів з протидії.
Шостий напрямок передбачає аналіз соціальної динаміки, що виникає
внаслідок дій пандемій. І тут висвітлюються шість зрізів: природничо-
антропологічний, культурно-біхевіористський, соціально-стратифікаційний,
культурно-диференційований за патогенною ознакою, радикально-аксіологічний,
глобально-цивілізаційний.Окреслені подальші горизонти дослідження: а) розробка такого аспекту
пандемії як негативна серединність у горизонті мовних ігор Л. Вітгенштайна;
b) розкриття семіотичного зрізу пандемії в аспектах синтактики, семантики і
прагматики; с) дослідження антисистемного характеру пандемії у контексті
стратегій взаємодії з хаосом; d) подальше дослідження феномена техніки як
ключового у сучасних пандеміях у його фундаментально-онтологічних
координатах: витвір, постав, виробництво.
Наукова новизна дисертаційної роботи.
Вперше:
– на підставі здійсненого комплексного соціально-філософського аналізу
пандемії як однієї з глобальних проблем людства запропоновано її
концептуальне бачення у якості антисистеми або системи з негативним рівнем
системності в культурно-генетичних підґрунтях, системно-структурних
складових, соціально-динамічних аспектах;
– показані складові релігійно-міфологічного підґрунтя пандемії: фактичні
(свідчення у текстах), генетичні (розрив сакрального та профанного), світоглядні
(співпричетність нумінозному), інтенціональні (покарання і каяття);
– з’ясовані складові філософсько-антропологічного підґрунтя пандемії:
парадигмальні (класичні, некласичні, постнекласичні аспекти співвідношення
здоров’я та хвороби), антропологічно-історичні (проблема цілісності людини в
Античності, Середньовіччі, Новому Часі, сучасності), індивідуально-
екзистенціальні (граничність, доленосність, трансцендування тощо);
– доведені складові цивілізаційного підґрунтя пандемії: структурні
(розмежування людства та довкілля, виокремлення зоонозних та антропонозних
пандемій), каузальні (артикуляція причин сучасних пандемій), формаційні
(усвідомлення економічних, праксеологічних, духовно-ідеологічних,
екстенсіональних, кратологічних факторів капіталізму);
– обґрунтовано, що пандемія у якості специфічного варіанту антисистеми,
що виникає внаслідок технократичного втручання людства у довкілля,
складається з: а) негативної серединності як сингулярного утворення,теоретичного концепту з полі- та міждисциплінарним статусом,
інтерференційної картини, комплексної події; b) катастрофічної екстремальної
ситуації у сукупності об’єктивних (надзвичайність), суб’єктивних (потрясіння,
вибір, настрій) факторів, а також емпіричного (пандемія як соціальна подія),
формально-психологічного (пандемія як подія у бутті людини), онтологічного
(актова природа пандемії) шарів; с) антагонізму ентропії та негентропії, що
визначає нові стратегії пошуку взаємодії між людством та довкіллям;
– артикульовані шість зрізів соціальної динаміки, які відбуваються під
впливом пандемії: природничо-антропологічний, культурно-біхевіористський,
соціально-стратифікаційний, культурно-диференційований за патогенною
ознакою, радикально-аксіологічний, глобально-цивілізаційний.
Набуло подальшого розвитку:
– можливості застосування у розкритті конструкту «негативна
серединність» теорії мовних ігор Л. Вітгенштайна та семіотики.
Уточнено:
– змістовний склад двох тріад концепту «катастрофічна екстремальна
ситуація»: «загроза – випробування – подолання» та «страждання – стійкість –
перетворення».
Практичне значення отриманих результатів. Результати даного
дослідження можуть бути використані в якості матеріалу для теоретичної та
практичної розробки комплексу заходів щодо профілактики і протидії пандеміям,
для становлення міждисциплінарного діалогу з глобальних проблем людства
взагалі і пандемій зокрема. Також тези дисертації можуть знайти застосування в
курсах лекцій з таких дисциплін, як «Соціальна філософія»,
«Екзистенціальна філософія», «Філософія техніки» тощо.
Окреслені подальші горизонти дослідження: а) розробка аспекту пандемії
як негативна серединність у горизонті мовних ігор Л. Вітгенштайна; b) розкриття
семіотичного зрізу пандемії в аспектах синтактики, семантики і прагматики; с)
дослідження антисистемного характеру пандемії у контексті стратегій взаємодії з
хаосом; d) подальше дослідження феномена техніки як ключового усучасних пандеміях у його фундаментально-онтологічних координатах: витвір,
постав, виробництво.
Ключові слова: пандемія, антисистема, негативна серединність,
катастрофічна екстремальна ситуація, антагонізм ентропії та негентропії,
глобальні проблеми людства, соціальна динаміка, бінарні опозиції «людство /
довкілля», «здоров’я / хвороба», «сакральне / профанне».