Публіцистичний стиль в українській літературній мові кінця ХІХ – початку ХХІ ст.: нормативно-аксіологічний аспект

Коць Т. А. Публіцистичний стиль в українській літературній мові
кінця ХІХ – початку ХХІ ст.: нормативно-аксіологічний аспект. –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук
зі спеціальності 10.02.01 – українська мова. – Інститут української мови НАН
України. – Київ, 2019.
Виконана дисертація – це комплексне дослідження публіцистичного
стилю як сегмента історії літературної мови, що виявляє сталі і змінні
структурно-аксіологічні механізми літературної норми.
Уперше в українському мовознавстві створено концепцію діахронного
аналізу публіцистичного стилю в контексті історії літературної мови з
урахуванням соціокультурних і психолінгвальних чинників; визначено
цілісну інтегративну лінгвокульторологічну і структурно-нормативну модель
опису мовних одиниць публіцистичних текстів різних часових зрізів від
кінця ХІХ до початку ХХІ ст.; вироблено теоретичні засади дослідження
варіантності в діахронному аспекті, виявлено динаміку становлення,
розвитку і взаємодії прескриптивної і дескриптивної норм; з’ясовано мовні
механізми впливу публіцистичних текстів на суспільну і національно-мовну
свідомість; уведено в науковий обіг аксіологічне осмислення часових мовних
парадигм у зв’язку зі зміною естетичних, моральних, ідеологічних орієнтирів
суспільства.
Доведено, що мова преси – це найдавніший писемний різновид
публіцистичного стилю, який є засобом передавання, поширення суспільно-
політичної, наукової, культурної інформації. Незмінними диференційними
ознаками стилю є доступний, логічний виклад, що виявляється в доборі
семантично прозорих, однозначних мовних одиниць з виразною оцінною
конотацією. Екстралінгвальні чинники, зміни пріоритетів суспільно-
політичного життя народу впливають на динаміку семантико-аксіологічних 3
механізмів вияву часових, ціннісних, ідеологічних, естетичних орієнтирів
національно-мовного простору.
З’ясовано, що в різні періоди історії літературної мови коригувалося
словесне моделювання дійсності, а мова періодичних видань була
інструментом, який оновлював, модернізував традиції, пропагував цінності
свого часу, інтерпретував їх відповідно до історико-соціального буття нації і
в результаті формував, регулював, змінював масову свідомість суспільства.
Повноцінний розвиток публіцистичного стилю можливий лише за умови
наявності самостійної держави, яка забезпечує функціонування незалежної
преси.
Публіцистичний стиль синхронно, неперервно в часі фіксує
становлення літературної норми, акумулює попередні етапи пізнання світу та
переносить їх до наступних поколінь, забезпечуючи спадкоємність
національної культури. На початку ХХ ст. він був засобом утвердження в
літературному вжитку живої народної мови, інструментом уведення в
загальномовний словник власне українських назв нових реалій доби і сферою
адаптації запозичень. Мова періодичних видань, утримуючи в своїх
структурах оцінні лексичні, фразеологічні, синтаксичні одиниці,
упорядковувала національну аксіологічну шкалу світовідчуття, ядерними
поняттями якої були історія, культура, мова, християнські ідеали. Преса була
випробувальною сферою для функціонування лексики, пов’язаної з
науковими досягненнями, правовими механізмами, релігійним, духовним
життям народу і водночас регулятором її закріплення в активному вжитку.
Засвідчено, що літературна норма кожного конкретного історичного
періоду вимірюється тогочасними прескриптивними настановами
(прескриптивною нормою) і тенденціями мовної практики (дескриптивною
нормою), які в різний час взаємодіяли неоднаково. На початку і в кінці
ХХ ст. тенденції розвитку прескриптивної норми визначала мовна практика,
а в 40 – 80-ті роки ХХ ст. в усіх сферах життєдіяльності мови переважали
прескриптивні рекомендації. 4
Розкрито динаміку літературної норми у зв’язку з явищем варіантності
словотвірних, морфологічних, синтаксичних одиниць. Варіантність у мові
початку ХХ ст. була шляхом пошуку нових виражальних засобів, етапом
природного відбору прийнятних для всього українського простору
літературних зразків. Конкуренція словотвірних варіантів визначила
закріплення моделей: 1) з афіксом -ник за назвами осіб, утворених на основі
дієслів недоконаного виду і префіксальних дієслів доконаного виду;
2) з афіксом -ець за іменниками з семою компонента-учасника, члена, носія
суспільних чи політичних ідей.
На початку ХХ ст. внаслідок закону мовної економії словник
поповнився віддієслівними дериватами із значенням кінцевого етапу
розвитку дії, які утворювалися за допомогою префікса у- та суфікса -ува-.
Мовна практика публіцистичного стилю другої половини ХХ ст.
загалом зберігає визначальні риси української мови, але в деяких
словотвірних моделях відбиває тенденції російськомовного впливу, зокрема
в назвах осіб із суфіксом -щик, діприкметниках на -учий, -ючий.
З’ясовано, що варіантність вираження деяких морфологічних категорій
(роду, відмінка) на початку ХХ ст. була зумовлена впливом діалектів,
взаємодією мов. Семантико-морфологічна диференціація іменників у
родовому відмінку однини іменників ІІ відміни чоловічого і середнього роду,
усталення родової парадигми завершилися в 70 х рр. ХХ ст. Упродовж усієї
історії літературної мови всередині морфологічних парадигм відбувалися
зміни і вироблялися більш удосконалені мовні механізми.
У дев’яності роки ХХ ст. публіцистичний стиль поновлює характерні
для 10 – 30-х років ХХ ст. тенденції українського словотворення, увиразнює
визначальні морфологічні ознаки у вживанні кличного відмінка, закінчень –
ові, -еві в давальному відмінку іменників чоловічого роду ІІ відміни. На
зламі ХХ – ХХІ століть він стає основним виразником і регулятором
тенденцій літературної норми. Зміни, які відбиває дескриптивна норма,
мають і позитивний (розширення лексикону адресанта через повернення у 5
вжиток застарілих, розмовних, діалектних одиниць, розвиток семантичного,
стилістичного, власного словотвірного потенціалу) і негативний (надмірне
залучення іншомовних елементів, поширення варіантів, розхитування
літературного стандарту) вияви. Прескриптивна норма не встигає реагувати
на переорієнтації мовної практики, постає проблема лінгвоекології -
компетентного впорядкування питомих словотвірних можливостей мови і
іншомовних елементів, які приходять в мову разом з новими реаліями і є
наслідком глобалізаційних процесів.
Синтаксична система впродовж ХХ – початку ХХІ ст. була найбільш
стабільною ланкою літературної норми, проте динамічні процеси відбувалися
і в наборі синтаксичних засобів, і в способі й частоті їх уживання.
Доведено, що найбільш динамічною впродовж ХХ ст. була аксіологія
мови періодичних видань. Мовні засоби під впливом змін вектора суспільних
цінностей семантично модифікувалися, наповнюючи зміст позитивною або
негативною оцінкою.
Українська преса початку ХХ ст. виконувала насамперед функцію
формування національної свідомості й актуалізувала ядерні поняття: народ,
нація, мова, які обростали експліцитною психологічною, позитивною
оцінкою. Засобом її передавання, увиразнення були мовні одиниці переважно
з інтелектуальної сфери мовомислення. Національно марковані слова-
символи посилювали позитивну оцінку нових явищ політичного,
економічного, культурного, релігійного життя. Одним із визначальних
критеріїв формування стильової і літературної норми загалом була естетична
довершеність семантичного, змістового наповнення мовних одиниць –
лексем, висловів, фразеологізмів.
У 40 – 50-х роках ХХ ст. основним мовним ресурсом публіцистичного
стилю були виразно експресивні, які вибудовували нову шкалу цінностей –
партії, радянського народу, позитивна конотація яких виразно контрастувала
з експліцитними негативнооцінними поняттями – релігією, націоналізмом,
фашизмом, війною. Утвердження радянської ідеології відбувалося шляхом 6
заперечення традиційних позитивнооцінних понять – духовності,
національної ідеї, християнських ідеалів. Характерною ознакою мови того
періоду було вживання однозначних слів і висловів з цифровою
репрезентацією усіх результатів діяльності, що створювало відчуття
масштабності і переконливості.
У 60 – 80-ті роки ХХ ст. частота вживання негативнооцінних мовних
одиниць знижується, натомість активізуються позитивнооцінні прикметники,
дієслова доконаного виду з семантикою результативності, будування, які
переконливо розставляють акценти серед життєвих пріоритетів суспільства і
чітко поділяють світ на позитивний (правильний) і негативний
(неправильний).
На зламі ХХ – ХХІ ст. позитивнооцінні мовні засоби актуалізують
процеси державотворення незалежної України, а негативнооцінні –
денаціоналізацію, байдужість, бездіяльність народу і влади, агресію Росії.
Руйнуються жанрові межі публіцистичного стилю. Вживання оцінних
одиниць стає стильовою нормою всіх жанрових різновидів, зокрема і
інформативних.
Показано, що публіцистичний стиль розвивався у тісній взаємодії з
іншими функціональними різновидами літературної мови. Динаміка розвитку
його стильової норми виразно простежується в оновленні, взаємовпливі
книжних і розмовних мовних засобів, розширенні парадигм лексичної
сполучуваності одиниць з офіційно-ділового, наукового, сакрального стилів,
стилістичного розподібнення словотвірних варіантів, формуванні
синонімічних, паронімічних рядів. Постійні пошуки мовних одиниць, які б
відповідали запитам соціуму, модернізація ресурсів словотворення,
удосконалення механізмів морфології і синтаксису, відповідність оцінності
засобів вираження тенденціям суспільно-політичного життя – залишаються
незмінними диференційними ознаками публіцистичного стилю як
функціонального різновиду літературної мови. Ключові слова: публіцистичний стиль, мова преси, літературна норма,
стильова норма, прескриптивна норма, дескриптивна норма, оцінність, оцінні
одиниці, мовна свідомість.