Християнські концепти в літературі Київської Русі (ХІ – ХІІІ ст.)

2

АНОТАЦІЯ
Сивець Т. В. – Християнські концепти в літературі Київської Русі (ХІ –
ХІІІ ст.). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 10.01.01 «Українська література» (035 –
Філологія). – Інститут філології Київського національного університету імені Тараса
Шевченка Міністерства освіти і науки України. – Київ, 2018.
У дисертації здійснено спробу застосування когнітивних стратегій до
визначення жанрової специфіки літератури Київської Русі (ХІ – ХІІІ ст.) й аналізу
книжник пам’яток. Досліджено методи вивчення поняття «концепт» у системі
аксіологічних та антропологічних характеристик середньовічного письменства,
визначено особливості формування «християнського концепту» з позицій
концептуальної картини світу українського Середньовіччя, зосереджено увагу на
концептуальному аналізі як основному методі інтерпретації текстів середньовічної
руської книжності. Наукові тлумачення аспектів художнього і культурологічного
концептів проаналізовано у наукових праця С. Аскольдова-Алексєєва Л. Бабенко,
Т. Бовсунівської, Ю. Большакової, І. Єсаулова, Є. Кошкіної, Д. Лихачова,
Є. Лозинської, М. Піменової, Є. Режабек, Ю. Степанова. Вагомий внесок для
розуміння поняття «концепт» у проекції когнітивного літературознавства зробили
зарубіжні вчені – Я. Ассман, А. Бергсон, М. Блек, М. Джонсон, Ф. Йейтс,
Дж. Лакофф, М. Тернер, А. Річардсона, П. Рікер, Л. Фестінгер.
Засади книжності Київської Русі на основі традиційних методів
літературознавчого аналізу репрезентовано у дослідженнях українських
(Д. Абрамовича, В. Адріанової-Перетц, П. Білоуса, В. Горського, М. Грушевського,
А. Дублянського, І. Ісіченка, Т. Лаврієнко, О. Сліпушко, В. Сулими, А. Ціпка,
Д. Чижевського, В. Шевчука, В. Яременка) і російських (І. Єрьоміна, О. Замалєєва,
В. Зоца, В. Мількова, С. Неретіної, В. Топорова) та ін. медієвістів. 3

Представлено лінгвокогнітивні механізми осмислення художнього простору
в києворуських урочистих і простих (повчальних) проповідях, акцентовано на
корелятивності концептів ВІРА і ЗНАННЯ у проповідницькому дискурсі літератури
Київської Русі. Загалом проблема формування базових християнських концептів у
києворуському письменстві з’явилась із моменту надходження перекладної
літератури з Візантії та Болгарії. Домінантні концепти ВІРА і ЗНАННЯ були
теологічними орієнтирами для творців оригінальної літератури. Функція, яка лягала
на плечі книжників, щонайперше апелювала до розтлумачення й інтеграції нового
типу світогляду до язичницьких звичаїв києворусичів. Тому для з’ясування вибору
книжником концепту ВІРА чи ЗНАННЯ як провідних ментальних конструктів у
християнській культурі, а отже і літературі, була сформована послідовність,
означена як особливість концептуального аналізу в проповідницькій літературі
Київської Русі. Вона застосована у творах Луки Жидяти, Іларіона Київського,
Кирила Турівського, Феодосія Печерського, Серапіона Володимирського, посланні
Клима Смолятича, повчанні Володимира Мономаха.
Репрезентовано концепцію духовної особистості та сакральних центрів у
агіографії та паломницькій літературі, окреслено прототипову концептуальну
модель святості у Києво-Печерському Патерику, проаналізовано концептуальну
метафору ШЛЯХУ в «Хождении…» ігумена Дани ла. Концепція духовної
особистості та сакральних центрів у Київській Русі містила, у своїй суті, як мінімум
три складники: антропологічний, онтологічний і трансцендентний. Житіє як жанр
давало підстави говорити про морально-етичну та ціннісну специфіку концепту
СВЯТІСТЬ через вираження людського шляху в осягненні божественної істини. На
наш погляд, можна визначити десять виразників, тобто десять концептуальних
прототипових схем загального референту – СВЯТІСТЬ на теренах Київської Русі.
Найповніше кожна з концептуальних схем була проявлена в агіографічному тексті
«Житие Феодосия Печерьскаго…». Очевидно, що і житійний, і агіографічний жанр
мають спільне підґрунтя у вираженні концептуальної метафори ШЛЯХУ. В обох 4

випадках дуже часто простежується буквальний і символічний мотив дороги, що
згодом набуває вищого абстрактного рівня – концепту. Відтак онтологічне
сприйняття шляху в Києво-Печерському патерику та «Хождении..» ігумена Данила
трансформувалось у спільну концептуальну метафору орієнтаційного зразка: ШЛЯХ
– це ЖИТТЯ, а ЖИТТЯ – це СХОДЖЕННЯ ДО СВЯТОСТІ, тому сенс життєвого
шляху для русича полягав у наслідуванні вищих моральних чеснот святих і
визначався як РУХ до СВЯТОСТІ, РУХ до ДУХОВНОЇ ВИСОТИ. Такий підхід до
розкриття концепту СВЯТІСТЬ у літературі Київської Русі дозволяє говорити про
комплексне розуміння однієї з найскладніших категорій у філософсько-
культурологічному просторі – ДУХОВНІСТЬ.
Визначено мнемонічну складову християнських концептів у літописанні
Київської Русі, з’ясовано особливості концептосфери культурної та історичної
пам’яті у Київському та Галицько-Волинському літописах, а також «Слове о пълку
Игоревѣ». Феномен пам’яті – складне мультикультуральне поняття, яке активно
почали вивчати лише в ХХ ст. Безумовно, дослідження ретроспективного характеру
зажди актуальні, адже завдяки їм ми можемо спостерігати розвиток студій
гуманітарного спрямування на діахронному зрізі та застосовувати ґрунтовний
компаративний аналіз. Так, для доби Київської Русі надзвичайно важливим був
жанр літописання, що прямо і опосередковано акумулював техніку
запам’ятовування і пригадування. У цьому контексті можемо говорити про
інтерференцію усної та книжної традиції, які тісно сплітались у хронологічних
зводах.
Художнє осмислення концепту ПАМ’ЯТЬ у жанрі літописання має за своєю
суттю діалектичну природу: з’ясування особливостей історичної пам’яті шляхом
наукової реконструкції конкретних зразків літератури і виокремлення провідних
ознак культурної пам’яті з метою об’єктивованої рецепції вираженого змісту та
підтексту обраних для аналізу художніх творів. Причина розмежування культурної
(колективної) та історичної пам’яті криється у намаганні визначити цінність факту
як історичного конструкту достовірності та з’ясувати його можливе сприйняття з точки зору самого процесу колективної пам’яті, тобто з позицій розвитку
мнемотехнік, притаманних конкретній епосі. Якщо історична пам’ять спрямована на
збір донаукових, наукових та псевдонаукових знань й уявлень соціуму про минуле,
то культурна пам’ять орієнтується на вивчення процесів пам’яті, її об’єктів,
дослідження підтекстів і контекстів спільного минулого.
Визначено, що у Київському та Галицько-Волинському літописах
концептосфера культурної пам’яті містить у своїй структурі концепти СТРАХ
ЗАБУТТЯ, АУТЕНТИФІКАЦІЯ, сприйняття ПАМ’ЯТІ через ІСТОРІЮ, ПРОСТІР і
ЧАС. Історична пам’ять, крім перетину з концептом АУТЕНТИФІКАЦІЯ,
доповнюється концептами ЗНАННЯ та ОБ’ЄКТИВНА ОЦІНКА ФАКТУ. Тому для
концептуального осмислення художнього простору літописання для нас важливим є
врахування свідчення розвитку колективної пам’яті у християнському дискурсі
середньовічного українського письменства, історичої самосвідомості та
історіософської думки літописців.
Для виявлення ознак літературної унікальності «Слова о плъку Игоревѣ» й
оцінки походу Ігоря 1185 р. через індивідуальне осмислення історичного буття
середньовічним автором, зважаючи на контекст християнських домінант, обрано
метод когнітивного (концептуального) картографування. Він полягає у відтворенні
історичного сценарію через ключовий концепт ПАМ’ЯТЬ. Підставою вважати
ПАМ’ЯТЬ християнським концептом є твердження П. Білоуса, С. Данеліа,
В. Кускова, А. Робінсон та О. Сліпушко, які дотримуються думки про те, що
історична подія може мати позитивне чи негативне значення лише в аспекті
християнської моралі вибору та вчинку.
Ключові слова: концепт, християнський концепт, концептуальний аналіз,
концепти – ВІРА, ЗНАННЯ, СВЯТІСТЬ, ПАМ’ЯТЬ, СВЯТА КИЇВСЬКА РУСЬ,
концептуальна метафора ШЛЯХУ, проповідь, агіографія, паломницька література,
літописання.