Ідейно-теоретичні засади реалізації принципу поділу влади на прикладі Республіки Польща: історико-правовий аналіз

Яценко І. С. Ідейно-теоретичні засади реалізації принципу поділу
влади на прикладі Республіки Польща: історико-правовий аналіз. –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за
спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і
правових учень. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерства освіти і науки України – Київ, 2018.
Дисертація присвячена теоретичним та практичним аспектам ідейно-
теоретичних засад реалізації поділу влади у Республіці Польща в їх
історичному розвитку, який пройшов три етапи: 1) етап теорії змішаного
устрою; 2) етап теорії устрою рівноваги; 3) етап теорії поділу влади.
Детермінантою зародження та розвитку ідейно-теоретичних засад
реалізації принципу поділу влади в Польщі стала еволюція основних
постулатів, які формували ідейно-теоретичні засади реалізації влади та
принципу поділу влади у конкретному історичному періоді. Цей розвиток
характеризується: а) еволюцією визначення суверена влади в напрямку: бог–
король – король–держава – держава–народ – народ; б) еволюцією поглядів від
функціональної єдності влади до її функціонального поділу; в) еволюцією
поглядів від переважання організаційного принципу поділу влади до примату
принципу її функціонального поділу.
Прийнята у дисертації періодизація розвитку ідейно-теоретичних засад
реалізації принципу поділу влади у Польщі базується на постулатах, на яких
формувалися ідейно-теоретичні засади реалізації влади та принципу поділу
влади, а саме: а) джерело влади – король, запобігання узурпації влади,
забезпечення прав і свобод певної частини суспільства – шляхти, магнатів і
короля, досягнення станового компромісу (від зародження у XV ст. до втрати 3

Польщею незалежності у 1791 р.); б) залежність або відсутність суверенної
влади в цілому, боротьба за незалежність держави та суверенність влади
(1792–1917 рр.); в) відновлення незалежності держави та суверенності влади,
запобігання авторитаризації влади та диктатури, забезпечення прав і свобод
особи і громадянина, джерело влади – народ, досягнення компромісу
політичних сил (1918–1934 рр.); г) авторитаризація влади, джерело влади –
держава, організаційний (інституціональний) поділ влади, підпорядкування
органів влади голові виконавчої влади – президенту (1935–1939 рр.); ґ) окупація
держави, відсутність суверенної влади на території держави, формулювання
принципів майбутньої організації влади після відновлення суверенності (1940–
1945 рр.); д) встановлення політичної диктатури комуністичної ідеології,
демократичний централізм, єдність влади, формально суверен влади – народ,
фактично – єдиновладдя однієї партії, організаційний поділ влади як система
управління державної влади (1946–1988 рр.); е) скасування єдиновладдя однієї
партії (політичної диктатури комуністичної ідеології), запобігання
авторитаризації влади, запобігання єдиновладдя, джерело влади суверен –
народ, наявність органу конституційної юрисдикції, права опозиції,
верховенство права, правова держава, поділ влади – базовий принцип
демократичної держави, досягнення компромісу політичних сил (1989–
1996 рр.); є) поділ влади – базовий принцип демократичної держави;
забезпечення базових принципів демократичної держави: правова держава,
верховенство права; забезпечення прав і свобод громадян; запобігання
авторитаризації влади, джерело влади суверен – народ; пропозиції виділення в
поділі влади нових гілок (функцій, органів) влади, як-от: контрольна влада,
нейтральна влада; досягнення компромісу політичних сил; пропозиція
здійснення поділу влади також за принципом «правляча влада» та «влада
опозиції», з наданням останній відповідних гарантій впливу на «правлячу
владу» та контролю за нею; доповнення ідейно-теоретичних засад поділу влади
її вертикальним поділом як невід’ємним елементом реалізації принципу поділу 4

влади, в якому виокремлюється влада територіального самоврядування (1997 р.
– до сьогодні).
Формування ідейно-теоретичних засад реалізації принципу поділу влади у
їх історичному розвитку відбувалося під впливом поглядів представників
польської політичної та правової думки. Зародження і розвиток поглядів на
владу та її поділ у Польщі відбувалося у другій половині XV та першій
половині XVI ст. під впливом поглядів, які представлені в працях польських
мислителів, як-от: Я. Остророг, А. Моджевський, П. Скарга, Л. Опалінський,
В. Гошліцький, Я. Пшилуский, С. Оріховський, А. Фредро.
Починаючи с другої половини XVI ст. до кінця XVIІІ ст. ідейно-
теоретичні засади реалізації принципу поділу влади формувалися від впливом
поглядів, представлених в працях польських політичних та державних діячів,
як-от: С. Гарчинський, С. Карвіцький-Дунін, І. Конарський, Ю. Залуський та
А. Залуський, С. Лещинський. Праці видатних польських політиків і державних
діячів, а саме: Г. Коллонтая та С. Сташиця, стали ідейно-теоретичною основою
першої польської конституції 1791 р., яка стала першою європейською писаною
конституцією, що закріплювала принцип поділу влади.
З моменту втрати незалежності у 1792 р. питання поділу влади стало менш
актуальним, однак воно також знайшло своє відображення, зокрема, у працях
польських учених, як-от: Ю. Вибіцького, В. Немойовського, Ф. Каспарека,
Л. Василевського.
З відновленням у 1918 р. Польщею своєї незалежності спостерігається
широка наукова та політична дискусія щодо організації влади, зокрема, на
засадах її поділу. Праці науковців, як-от: С. Естрейхера, В. Комарницького,
С. Стажиньського, здебільшого зосереджуються на оцінці реалізації принципу
поділу влади у конституційних актах та на практиці їх реалізації. Цей період
характеризується також багатьма загальнотеоретичними працями, серед яких
праці таких польських науковців, як-от: М. Ростворовський, В. Маліняк, 5

З. Цибіховський, Л. Гембажевський, С. Мацкевич, В. Яворський, І. Чума,
В. Маковський та інші.
В умовах окупації Польщі під час Другої світової війни (1939–1945 рр.), в
умовах національної неволі особливе значення мало бачення післявоєнної
держави і суспільства. Виразом цього були, зокрема, програми політичних
партій, рухів та організацій, які існували під час окупації на території самої
Польщі та за кордоном.
Після Другої світової війни наступив відхід, з ідеологічних причин, від
принципу поділу влади. У цей період головною ідейно-теоретичною засадою
був принцип демократичного централізму та єдності влади. Дослідження цього
періоду провадилися на базі праць польських учених, що були присвячені
доктрині поділу влади в межах вивчення історії політичної і правової думки.
Зокрема, таких вчених як-от: А. Бурда, К. Опалек, К. Гжибовський, Г. Сейдлер,
Г. Грошик, Я. Маларчик, М. Соболевський, Р. Малайни та інших.
Події 1980–1989 років призвели до втрати влади комуністичного режиму
та демократизації суспільства. У 1989 році розпочалася праця над створенням
нової, демократичної конституції. Нова Конституція набула чинності 17 жовтня
1997 р. і діє до цього часу. Вона закріплює принцип поділу влади, як одну з
головних засад демократичної польської держави. Його закріпленню
передувала широка наукова та парламентська дискусія, в якій брали участь,
зокрема, польські науковці, як-от: А. Пулло, П. Вінчорек, Р. Малайни, Є. Вятр
та інші.
На сьогодні в Польщі спостерігається деформація поділу влади внаслідок
того, що законодавча і виконавча влади опинилися під контролем однієї
політичної сили. Сучасна польська деформація поділу влади показала
необхідність опрацювання нових підходів до ідейно-теоретичних засад
реалізації поділу влади, розглядаючи їх у політичному, теоретичному,
нормативному (конституційному та позаконституційному), 6

інституціональному, суспільному, персональному і наднаціональному вимірах.
Політичний вимір принципу поділу влади полягає у тому, що він повинен
розглядатися: а) як поділ влади на «правлячу владу» та «владу опозиції»; б) при
наявності «влади опозиції», вона повинна мати право на здійснення контролю
за діяльністю «правлячої влади» та права на блокування «правлячої влади» у
разі, якщо остання здійснює спробу авторитаризації влади, зосередження влади
у одній політичній силі, яка представляє «правлячу владу». Теоретичний вимір
принципу поділу влади полягає у тому, що він повинен розглядатися як
теоретичний постулат, який дає можливість не стільки будувати державний
механізм та організовувати його функціонування з огляду на необхідність
державно-владної діяльності органів держави, скільки забезпечувати
недопущення узурпації (авторитаризації, диктатури) влади у державі,
гарантувати права та свободи її суверена – народу. Принцип поділу влади
виступає своєрідним запобіжником, що дає змогу ефективно протидіяти
проявам авторитаризму, диктатурі та зловживанню владою. Поділ влади, поряд
з принципами правової держави та верховенства права, є фундаментом та
однією з основних ознак демократичної держави. Нормативний вимір принципу
поділу влади полягає у тому, що він повинен розглядатися як нормативне
закріплення на рівні конституції держави принципу поділу влади, механізму
стримувань і противаг, механізмів впливу на реалізацію принципу поділу влади
суверена влади – народу та парламентської опозиції. Інституціональний вимір
принципу поділу влади полягає у тому, що він повинен розглядатися як
виділення в системі поділу влади центральних органів влади, що представляють
відповідні гілки влади, та як наділення цих органів необхідними і достатніми
повноваженнями для реалізації їх функцій та недопущення порушення поділу
влади. Крім того, інституціональний вимір повинен включати децентралізацію
влади, тобто розмежування повноважень центральних органів влади та
місцевого самоврядування у такий спосіб, щоб забезпечити достатній рівень їх
автономності, яка дає можливість ефективно протидіяти спробам центральної
влади втручатися у діяльність місцевого самоврядування. Суспільний вимір 7

принципу поділу влади полягає у тому, що він повинен розглядатися як
запобігання загрозам, які несе в собі деформація принципу поділу влади правам
і свободам громадян, в тому числі праву на громадянські протести проти
порушення принципу поділу влади як спосіб впливу на владу з метою захисту
прав і свобод громадян. Персональний вимір принципу поділу влади полягає у
тому, що він повинен розглядатися як запобігання спробам усунення з посад,
обмеженню можливостей конкретних осіб, які відіграють ключову роль в
інституціональному поділі влади, та у протидії спробам зміни персонального
складу з метою призначення на ці посади лояльних владі осіб. Наднаціональний
вимір принцип поділу влади полягає у тому, що він повинен розглядатися як
участь міжнародних та/або міждержавних інститутів, членами яких є держава
(наприклад, Європейська комісія та Венеціанська комісія), в оцінюванні
функціонування та/або деформації в державі демократичних інститутів та
засад, зокрема, таких, як поділ влади, можливість застосування ними механізмів
впливу на державу для усунення деформацій принципу поділу влади, які були
виявлені.
Наукова новизна результатів дослідження полягає, зокрема, в тому, що
вперше: а) проаналізовано процес виникнення та розвитку кризи поділу влади,
викликаної його деформацією, в сучасних умовах на прикладі Республіки
Польща; б) впроваджено у науковий обіг нові джерела польської політико-
правової думки з питань поділу влади, які належать до різних історичних
періодів; в) досліджено ґенезу ідейно-теоретичних засад реалізації поділу влади
у Республіці Польща в конкретних історичних та політичних умовах;
г) виявлено загальні закономірності зародження та розвитку ідейно-
теоретичних засад реалізації поділу влади в Польщі; ґ) запропоновано нові
підходи до періодизації зародження та розвитку ідейно-теоретичних засад
реалізації принципу поділу влади з врахуванням перспектив їх розвитку;
д) запропоновано нові підходи до формулювання ідейно-теоретичних засад
реалізації принципу поділу влади.
Ключові слова: поділ влади, єдність влади, деформація поділу влади,
криза поділу влади, ґенеза поділу влади, ідейно-теоретична засада поділу влади,
поділ влади в Республіці Польща.