Культурософські мотиви у романістиці Леоніда Горлача: особливості функціонування

Федько О. Ю. Культурософські мотиви у романістиці Леоніда Горлача: особливості функціонування. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.01 – українська література. – Запорізький державний медичний університет; Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, Київ, 2018.
Для всебічного осягнення сутності художнього твору необхідно залучати аналіз відображених у ньому сталих елементів національної культури, специфіки світогляду митця та його уявлення про тенденції розвитку суспільства. Особливою масштабністю відзначається культурософська парадигма історичних романів у віршах, оскільки охоплює не лише авторську історіософську візію зображуваних подій, а й функціонування увиразнених у поетичному тексті культурних констант та символічних образів. Вибір об’єкта дослідження зумовлений панорамністю відтворення Л. Горлачем української історії у шести великих ліро-епічних полотнах, серед яких п’ять романів у віршах.
У дисертації вперше в українському літературознавстві здійснено комплексний аналіз культурософської парадигми романів Л. Горлача, зокрема функціонування у творах митця культурософських мотивів. З’ясовано співвідношення понять «культурфілософія»/«філософія культури» (наука про першооснови, глибинні категорії світу культури) та «культурософія» (властивий згаданій дисципліні підхід до дослідження культурних явищ). Термін «культурософія» набуває інтердисциплінарності і у літературознавстві використовується на позначення сукупності поглядів та уявлень митця про сутність і значення реалій культури. Осмислення культурософської площини художніх творів передбачає залучення методології універсально-культурного аналізу. У роботі визначено основні поняття та категорії (культурна універсалія, архетип, міфологема тощо), які забезпечують втілення авторської культурософії у літературні тексти, а також встановлено, що їхнє функціонування сприяє розгортанню культурософських мотивів. У дослідженні сформульовано власну дефініцію культурософського мотиву – мотив, що відображає у художніх творах домінанти світогляду певного народу і культурно-історичної епохи, загальні тенденції культури й осмислення їх митцем. Простежено своєрідність розкриття історіо- та культурософської концепції автора у жанрі історичного роману у віршах, відображення ролі особистості в історії. Переосмислення уроків минулого залишається актуальним завданням на пострадянському культурному просторі, що зумовило появу нових зразків жанру роману у віршах. У своїх ліро-епічних творах Л. Горлач художньо втілює своє уявлення про знакові періоди української історії: Київська Русь («Перст Аскольда», «Ніч у Вишгороді») та козацька доба («Чисте поле», «Руїна», «Мамай»). Історіософська площина роману «Слов’янський острів» вводить характерні для української історії процеси у загальнослов’янський контекст, відтворює вплив сусідніх держав на внутрішньополітичну ситуацію країни, проголошує ідею необхідності спільної ідеї та єдності для добробуту народу.
Функціонування домінантних культурософських мотивів у романістиці Л. Горлача розглянуто у контексті світоглядних домінант покоління шістдесятників. Діалектична єдність мотивів поразки, зради, катарсису у творах письменника зумовлена переосмисленням історичного досвіду у пострадянську епоху. Ретроспективний життєпис увиразнює у романах переживання персонажами невдач як подолання певної межової ситуації. Мотив поразки реалізується у романах митця у формі фізичної слабкості, поразки у бою («Чисте поле»), смерті та знищення роду («Перст Аскольда»), руйнації державності («Руїна»). Переплетення мотиву поразки й зради свідчить про культурософське уявлення митця про причини невдач українців на державотворчій ниві – розбрат і підступ. Зрада та пошук компромісів із власним сумлінням постають у романістиці Л. Горлача невід’ємними елементами політичної діяльності («Руїна», «Чисте поле», «Перст Аскольда»). Мотив зради експлікується у романі «Перст Аскольда» до рівня відмови від власних переконань і віри. Переживання поразки і наслідків власних вчинків та рішень зумовлює рефлексійний характер нарації. Завершальним етапом осмислення героями свого життєвого шляху є катарсис. Вони мусять пройти через випробування, страждання, подолати внутрішні сумніви, щоб отримати винагороду – спокій, свободу і славу за свої діяння («Руїна», «Чисте поле», «Ніч у Вишгороді»).
Розгортання культурософських мотивів у романістиці Л. Горлача пов’язане із функціонуванням культурних констант, універсалій, символічних образів. Мотив вітальності у ліро-епічних творах митця посилюється завдяки використанню елементів народної сміхової культури на рівні окремих сюжетних елементів (лист до султана, козацькі жарти у романі «Чисте поле»), персонажної сфери (скоморох у поемі «Ніч у Вишгороді»), бурлескного світобачення (роман «Мамай»). Карнавальні елементи (бенкети, перевдягання, «маски», увага до матеріально-тілесних образів) сприяють реалізації життєствердного потенціалу народної сміхової культури. Зумовлена зв’язком образу Мамая із низовим бароко, сміхова культура в однойменному творі сприяла процесу авторського міфотворення, пожвавила оповідь і позбавила її зайвого пафосу, завдяки засобам комічного увиразнила образи персонажів (зокрема наблизила їх до простих людей або висміяла їхні вади). Позаяк герої Л. Горлача зображені у межовій ситуації, в авторській культурософії значне місце посідають мотиви сенсу життя, смерті та безсмертя. Образам народних ватажків (Аскольд, І. Сірко, І. Мазепа, Я. Гус, Я. Жижка) притаманне чітке розуміння власного призначення у служінні людям. Мотив пошуку власного покликання розгортається у романі «Мамай», в якому Л. Горлач зображує переосмислення творчою особистістю екзистенційних проблем на межі ХХ–ХХІ століття. Мотив безсмертя розгортається передусім у формі національної пам’яті, вічної слави, винагороди за життєві випробування (рай у романі «Мамай», злиття з вічним ідейним вогнем – «Слов’янський острів»). Іммортальність виступає також атрибутом божественного (образи Бога і козака-характерника у романі «Мамай»). Амбівалентність мотиву безсмертя увиразнює його потрактування як прокляття та покарання («Перст Аскольда») чи пекельних мук («Мамай»).
В історичних романах Л. Горлача визначено основні шляхи типізації та міфологізації ним постатей політичних та громадських діячів: створення діалектичного типу характеру, який поєднує риси різних філософських концепцій; наділення лідерів ореолом обраності завдяки підкресленню легітимності їхньої влади; апелювання до глибин несвідомого реципієнта – наділення персонажів рисами архетипу Мудрого Старого. Для простеження багатогранності образу І. Мазепи («Руїна») залучено теорію М. Шелера про існування п’яти основних типів особистості («homo religiosis», «homo sapiens», «homo faber», «homo degeneratus», «homo super»), а також погляди Н. Макіавеллі на природу політичної діяльності та концепцію гри Й. Гейзинги, бунту А. Камю. Міфологізації маскулінних образів, їхньому контрастному зображенню підпорядкована специфіка відтворення у творах письменника жіночих типів. Незважаючи на другорядну роль жіночих образів у романістиці Л. Горлача, у ній втілено властиві українській культурософії уявлення про основні фемінні ролі. Для аналізу залучено концепцію К. Ґ. Юнґа про форми реалізації архетипу Аніми (Єва, Єлена, Діва Марія, Сапієнція), а також архетип Великої Матері. Визначено місце жіночих образів у персоносфері ліро-епічних творів Л. Горлача. Жінка постає уособленням сексуальної енергії, спокуси («Мамай»), життєдайної стихії («Перст Аскольда»), мудрості, Божої Матері («Чисте поле»), Батьківщини («Руїна», «Чисте поле»).
Значне місце в авторському міфотворенні посідають знакові для української культури просторові об’єкти (дім, пасіка, сад, поле, Україна). Їхнє функціонування пов’язане із сакральним значенням універсалії дому. Розкриваючи специфіку світогляду козацької доби, митець реалізує цю універсалію в образах батьківської хати, локусу безпеки («Руїна»), військових фортець – Січі («Чисте поле»), Батурина («Руїна»), «чистого поля» – місця ратних подвигів і простору честі і слави («Чисте поле»). Позаяк твори Л. Горлача присвячені постатям народних ватажків, універсалія дому виходить на загальнонародний рівень, презентуючи Україну-державу («Руїна», «Чисте поле»). Маскулінна рецепція названих просторових об’єктів зумовлює їхній тісний зв’язок з жіночими образами. Услід за усталеною в українській культурософській думці традицією наділення України фемінними рисами, письменник персоніфікує її у жіночій подобі.
Культурософське мотивне ядро романів Л. Горлача (мотив поразки, зради, катарсису, вітальності та іммортальності) засвідчує відображення у художніх творах спроб переосмислити колоніальний досвід та «пережити» травму, а також сформувати вільні від комплексу жертви, меншовартості уявлення про шлях України до здобуття незалежності.
Ключові слова: культурософія, культурософський мотив, роман у віршах, історіософія, мотив, архетип, універсалія, міф, універсально-культурний аналіз.