Поетоніміка модерністської та постмодерністської прози

Доценко М. В. Поетоніміка модерністської та постмодерністської прози. –
Кваліфікаційна робота на правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
за спеціальністю 10.02.01 – українська мова. – Донецький національний
університет імені Василя Стуса Міністерства освіти і науки України. – Вінниця,
2018.

Дисертацію присвячено аналізу поетоніміки модерністської та
постмодерністської прози в аспектах її походження, структури, функціонально-
стилістичного та навантаження.
У дисертації здійснена перша спроба комплексного аналізу поетоніміки в
модерністських та постмодерністських прозових літературних творах.
Поетонімам належить епохальна роль як художньо-виражального лексичного
прошарку, що маркує письменницький стиль, експлікує світоглядні та
художньо-літературні авторські інтенції.
У першому розділі роботи витлумачено основні поняття ономастики,
окреслено проблематику історії вивчення власних імен, термінологічного
апарату, класифікаційних ознак і їхніх функцій. Специфіка онімів у
художньому тексті є предметом дослідження багатьох наукових студій
вітчизняних і зарубіжних вчених; вибір поетонімів, зокрема їх семантико-
стилістичних особливостей, представляє характеристичний елемент кожного
твору.
У дисертації терміни «поетична ономастика» та «літературна
ономастика», «поетонім» і «літературний антропонім» потрактовано як
синонімічні. Поетична ономастика – це розділ ономастики, що вивчає ВІ в
літературних творах, зокрема принципи їх творення, особливості
функціонування в тексті, стилістичний потенціал, сприйняття читачем, а також 3
світоглядні й естетичні установки автора твору, що зумовили відповідний
поетонімікон.
Універсальним терміном, який корелює з усіма розрядами ВІ в
літературному тексті, є поетонім – ім’я в художній літературі, що реалізує
номінативну, характеризувальну, стилістичну, ідеологічну та інші функції.
Онімні одиниці постають вербалізованими відображеннями в свідомості
реципієнта об’єкта найменування та репрезентують одиничні поняття про
певний об’єкт або ж становлять результат різноманітних семантичних
модифікацій.
Вважається, що антропоніми є найбільш ілюстративними засобами в
рамках пропріальної лексики художнього тексту, вони функціонують як
невід’ємна складова в системі засобів художньої виразності. Можна
виокремити такі функції власних імен у художньому тексті: номінативна,
характеристична, стилістична, експресивно-емоційна, алюзійна,
деконструктивна та функція мовної гри.
Специфіку літературних антропонімів відображає ємність їхнього
змістового навантаження, їхня вторинність щодо загальних онімів,
упорядкованість поетонімної системи.
Зміни в системі ВІ загалом породжені історичними та культурними
традиціями, а також відповідають етапам розвитку суспільства.
У другому розділі викладені результати дослідження модерністської
поетоніміки, зокрема охарактеризовано генеалогічні, структурні та семантичні
особливості власних імен; проведений кількісний аналіз етнонімної та питомої
лексики виявив превалюючу роль запозичених імен (98 номінацій; 92,5%);
рідномовні імена представлені поодиноко (8 номінацій; 7,5%).
У дисертації також розглянуто семантико-стилістичні функції поетонімів
та їхні конотативні особливості; здійснено лексико-семантичний аналіз прізвищ
із їхньою подальшою класифікацією; з’ясовано структурні особливості 4
антропонімів, виявлено однокомпонентні та багатокомпонентні різновиди;
диференційовано типи номінації в межах різних антропомоделей.
Аналіз денотативно-номінативної структури топоніміки дозволяє
констатувати, що основними рисами поетоніміки модерністської літератури є:
1) поширення топонімів – імен міських об’єктів, що пояснюється загальною
урбанізацією життєустрою епохи; 2) активне використання суверенонімів,
континентінімів, космонімів як відповідь на суспільну глобалізацію. У ході
дослідження також диференційовано та проаналізовано денотативні основи
прецедентних поетонімів.
У третьому розділі дисертації подано аналіз поетоніміки
постмодерністських письменників, який відрізняється від попередньої епохи,
зокрема, диференційна ознака цього періоду, виявлена за допомогою
генеалогічного підходу, полягає у збільшенні запозичених антропонімів (124
номінації; 83,2%).
У прозаїчних творах обох періодів переважна більшість запозичень
походить від давньогрецької, латинської та єврейської. Крім того, загальними
джерелами запозичень антропонімів є англійська, арабська, італійська, німецька
та тюркськімови. У проаналізованих літературних творах обох періодів
виявлено антропоніми, похідні з різних мов: у модерністських текстах це імена
з китайської, шведської, арамейської, фінікійської, санскриту; в
постмодерністській прозі – зі скандинавських мов, французької і грузинської.
Питомі антропоніми, представлені маргінально як в модерністських, так і
постмодерністських творах (25 номінацій; 16,8%).
З точки зору модифікацій антропонімів розрізнено типові
постмодерністські методи інтертекстуальності та мовної гри; спостережено
наскрізний сакральний мотив.
Аналіз прізвищ виявив зміни у кількісному співвідношенні виділених
типів, зокрема, виділено унікальні авторські новотвори. Лексико-семантичний
аналіз імен в обох періодах показує такі групи: патронімні, топонімні, побутові, флороніми, орнітонімні, анімалонімні, етнонімні, професійні, занняттєві та
прикметні типи. У модерністських романах переважають прикметні, патронімні
та професіні, тоді як в постмодерністській прозі це патронімні, прикметні та
топонімні. Примітно, що серед структурних моделей з’являються скорочені
прізвища, поширюються прізвиська, збільшуються жіночі імена.
Денотативно-номінативний аналіз показав, що топоніми, а саме хороніми,
ойконіми, ороніми, терроніми та гідроніми, широко представлені в
постмодерністській прозі; крім того, виділено значну кількість номінацій
географічних об’єктів, розташованих за кордоном.
У дослідженні також виділено прецедентні поетоніми; сфери літератури,
історії, релігії служать основою їхнього формування як в романах
постмодернізму, так і модернізму. Переважна більшість виявлених
прецелентних імен є спільною для прози обох періодів, однак також
зафіксовано й оригінальні оніми: у модерністській прозі це лексичні одиниці,
що апелюють до кримінального му світу та фольклору, в постмодерністській
прозі – до сфери кіно.
Відмінною рисою постмодерністського періоду є наявність фонових
власних назв, представлених іменами машин, газет та журналів, ергонімів. У
текстах фонові орієнтири виділено як у трансплантованій (оригінальною
мовною формою), так і в транслітерованій версії.
Таким чином, доведено, що власне імена є невід’ємним елементом
стилістичної та організаційної структури художнього твору, що відображає
авторський стиль та світосприйняття.
Ключові слова: ономастика, онім, поетонім, власне ім’я, антропонім,
топонім, модернізм, постмодернізм, художній текст.