Жанрово-стильова поліфонія прози кін. 50–70-х рр. ХХ ст. (на прикладі роману О. Ільченка «Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця», дилогії В. Земляка «Лебедина зграя» та «Зелені Млини»).

Куриленко Д. В. Жанрово-стильова поліфонія прози кін. 50–70-
х рр. ХХ ст. (на прикладі роману О. Ільченка «Козацькому роду нема
переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця», дилогії В. Земляка
«Лебедина зграя» та «Зелені Млини»). – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних
наук за спеціальністю 10.01.01 – українська література. – Київський
національний університет імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки
України. – Київ, 2017.

Дисертацію присвячено аналізу головних жанрово-стильових
характеристик химерної прози кін. 50–70-х рр. ХХ ст. З’ясовано
передумови появи химерної прози в українській літературі; вмотивовано
вплив суб’єктивної авторської модальності, контекстуальних чинників та
текстуальних стратегій на формування жанрового синкретизму химерної
прози; досліджено характерні для української химерної прози стильові
трансформації, виникнення яких узгоджується з домінантними художніми
течіями доби.
Окреслено літературно-критичні напрацювання щодо генези терміна
«химерна проза». Умотивовано використання низки методів і прийомів, за
допомогою яких розглянуто феномен «химерної прози». Схарактеризовано
поняття «химерної прози», її розуміння в історичному ретроспективному
літературознавчому контексті та тлумачення цього терміна на сучасному
етапі.
Наприкінці 50-70-х рр. ХХ ст. в українській літературі
репрезентативними є декілька стильових течій: конкретно-реалістична,
лірико-романтична та умовно-метафорична, або химерна. Зміни в
суспільній свідомості («хрущовська відлига», дисидентські рухи) 3

вплинули на мистецтво, і на письменство зокрема, що відобразило
актуальні проблеми, провідні ідеї, які є складовою духовного досвіду
народу. Факторами, які зумовили появу химерної прози в українській
літературі, є: 1) зацікавлення письменників різними умовними формами
як одним із засобів інтелектуально-філософського об’ємного пізнання
людського буття; 2) «захисна реакція літератури», коли переосмислення
фольклорного «минулого» стало спасінням від стереотипізації,
нівелювання, агресивної «масової культури».
Химерна проза, представлена в українській літературі передусім
жанром роману, поєднує у своїй тканині взаємодію двох начал –
текстового полотна та авторського модусу. Концепти химерного роману
становлять діалектичну єдність у площині художнього світу з історико-
романним наповненням. Література формує нову ідеологічно-
фундаментальну платформу, пастораль химерії сенсуальності, вона
вимагає від критики «бути уважнішою до літературної форми, адже
література таки не ілюструє життя, а постійно щось у ньому відкриває».
До наукового обігу вводяться художні тексти, які раніше не були
об’єктом окремого фахового дослідження (твори химерної прози в
українській літературі кін. 50–70-х рр. ХХ ст.: роман О. Ільченка
«Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа Молодиця», дилогія
В. Земляка «Лебедина зграя» та «Зелені Млини»). У дослідженні
актуалізовано й оновлено типологічну структуру химерної прози в
українській літературі, визначено її основні параметри, встановлено
жанрові закономірності. Автор обґрунтовує ідею спадкоємності традицій
бароко та визначає специфіку їх репрезентації в химерній прозі.
У дисертації химерна проза в українській літературі кін. 50–70-х рр.
ХХ ст. кваліфікується як новітній бурлеск, вияв опозиції до обов’язкового
на той час дотримання вимог соціалістичного реалізму. Зміст поданий у
специфічній формі, де поєднуються реальне життя, художня умовність, 4

символізм образів (лебедина зграя, гойдалка, Вавилон, цап Фабіан), гротеск
та іронія. Парадигма зоообразів у романі з народних уст «Козацькому роду
нема переводу…» О. Ільченка та дилогії В. Земляка «Лебедина зграя» і
«Зелені Млини», хоча й репрезентує слов’янський тваринний ареал, має
риси національного характеру з авторською конотацією. Поряд із
помічником-конем в українській казці як частині жанрово-генеруючої
моделі у романі з народних уст О. Ільченка присутній образ песика. Образ
Фабіяна-філософа та Фабіяна-цапа є компроментуючим у системі образів
дилогії.
Синкретизм засобів образотворення, їх неочікуване поєднання в
різних творах пояснюється об’єктивним ускладненням відносин
людина‒дійсність, що призводить до варіювання змісту, а отже, й
художнього мислення, й образної тканини, і стилю. Тому саме форми
театральності, які властиві народній обрядовості, побуту, громадському
життю, організованому за театральними законами та канонами,
становлять основу художніх особливостей химерної прози, яка в такий
спосіб виявляє тенденцію до змішування родових ознак, продовжуючи
традиції барокової культури.
Естетика бароко – одна з найхарактерніших рис, що відобразилася і
в українській химерній прозі. Ідеться про поєднання несумісних начал:
природи і Бога, реального та ірреального, вишуканості стилю й
брутальності, абстрактної символіки та натуралістичних деталей,
примхливої вигадки та достовірності образів. Зміст дилогії «Лебедина
зграя» і «Зелені Млини» В. Земляка зовсім неважко окреслити, взявши до
уваги зовнішньоподієве начало творів. Елементи умовності, фантастики,
гротеску допомагають читачеві помічати в історії й історіях вавилонських
не тільки пряме, а й додаткове значення, що асоціюється не просто з ідеєю,
а з її філософічністю. Майже все, що відбувається у Вавилоні чи поблизу
нього, знаходить відповідний коментар в устах «філософа» Левка 5

Хороброго. Однак події, зображені в романі-дилогії, без будь-якої
двозначності адресовані в життя, в реальність з конкретним змаганням сил,
соціально, історично породжених.
Символічна синергетика химерної прози в українській літературі
кін. 50–70-х рр. ХХ ст. доводить зв’язок аналізованих творів із бароковими
традиціями, що увиразнює параметри інтерпретації химерного роману:
хронотопна система; метаморфози; гіперболізованість; жанровий
синкретизм; умовність. Для химерного роману характерним є використання
складної символіки, біблійних і фольклорних мотивів. Фольклорні символи
стають формантами якісно нових художніх світів. Одним із
найпоширеніших символів є дорога, яка в аналізованих творах є
уособленням шляху людської душі до Бога, прагнення її до високого,
небуденного, вічного. Також доволі частотним для химерної прози є образ
роздоріжжя як локус, де відбувається зіткнення двох світів – людського й
демонічного, а звідси й потрактування дороги як межі переходу людини в
сакральну площину.
Вставновлено, що ключовим у химерній прозі є образ козака Мамая
(портрет, психологічний портрет, дії і вчинки). Герой характеризується в
різних умовах і ситуаціях, у різних вимірах – реалістичному й
фантастичному. Козак Мамай є символом добра й винахідливості, його
основні риси виражають традиційні етнокультурні ознаки портрету
українця в й запорізького козака за одягом і обладунками. При змалюванні
козака Мамая О. Ільченко використовує такі засоби творення комічного:
гумор, гротеск, іронія, гіпербола для зображення героя в комічному ключі.
Ключові слова: химерна проза, химерний роман, жанр, стиль,
хронотоп, умовність, бароковість, кордоцентризм, образна система,
символізм, національний код, гротеск, гумор, іронічність.