Поетологічна парадигма радості у світовій літературі про дітей кінця ХХ – початку ХХІ ст. (на матеріалі творів Юстейна Ґордера, Джонатана Фоера, Анни Ґавальди)

Кохан Р. А. Поетологічна парадигма радості у світовій літературі про дітей кінця ХХ – початку ХХІ ст. (на матеріалі творів Юстейна Ґордера, Джонатана Фоера, Анни Ґавальди). – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук (доктора філософії) за спеціальністю 10.01.04 «Література зарубіжних країн». – Львівський національний університет імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України;
Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України. – Київ, 2018.
У дисертації вперше цілісно проаналізовано, систематизовано й узагальнено ключові аспекти поетологічної парадигми радості в сучасній світовій прозі про дітей – у романах Юстейна Ґордера «Світ Софії», «Помаранчева дівчинка», повісті «У дзеркалі, у загадці»; у романі Джонатана Сафрана Фоера «Страшенно голосно і неймовірно близько»; у повісті Анни Ґавальди «35 кіло надії». Цьому сприяли: 1) з’ясування сенсу поняття «радість» та особливостей його репрезентації у науково-методологічному дискурсі; 2) дослідження історико-філософського контексту рецепції та інтерпретації категорії «радість» (від Античності до нашого часу); 3) виявлення витоків літературно-художнього осмислення концепту «радість» у світовій літературі; 4) проведення історико-типологічного дослідження категорії «радість» як поетологічного чинника, конкретизованого у визначеній часовій тривалості (початок ХХ – початок ХХІ століть) та з’ясування закономірностей історико-літературного процесу; 5) структурування і конкретизація поняття «парадигми» у контексті поетологічного закодування та подальшого рецептивного розкодування «радісних» смислів у літературі про дітей; 6) дослідження ідіостильової репрезентації дитинства у прозових творах про дітей Ю. Ґордера, Дж. С. Фоера, А. Ґавальди з акцентуванням на домінантних принципах моделювання художнього світу в призмі поняття «радість», на поетологічних особливостях розгортання «наративу радості», на своєрідності художньої образності у творах про дітей, а також на своєрідності «рецептивних горизонтів» сучасної світової прози про дітей.
Проведене історико-літературне дослідження одного із засадничих принципів функціонування художньої літератури як симбіозу думки, настрою та їх індивідуальних репрезентацій дало можливість сформувати цілісну парадигму радості через розгортання «наративу дитинства» в сучасній літературі про дітей (на матеріалі окремих творів), вивчити своєрідність авторського моделювання художнього світу в парадигматиці радості, а також визначити окремі аспекти феноменологічної проекції моделі світу в межах рецептивного горизонту.
У дисертації вперше у вітчизняному літературознавстві системно, цілісно і багатоаспектно досліджено прозу Ю. Ґордера, Дж. С. Фоера, А. Ґавальди, при цьому для вивчення обраних для аналізу текстів (прозових творів, що презентують світ дитинства у домінанті радості) дотепер також не застосовували апробовану у цій роботі комплексну методику. Поняття «радість» та окремі аспекти його онтологічних пластів, як і особливості репрезентації у науково-методологічному дискурсі, вперше досліджені через ґенезу рецепції та інтерпретації категорії «радість» у значному історико-філософському контексті. У дисертації систематизовано основні етапи осмислення радості упродовж тривалої історії становлення філософської думки: від Античності до постнекласичних відкриттів початку ХХІ століття. У цьому контексті визначені та аргументовані «точки відліку» літературно-художнього осмислення концепту «радість» у світовій літературі. На підставі виокремлення літератури про дітей у загальному історико-літературному просторі актуалізоване моделювання художнього світу сучасної літератури про дітей у контексті онтологізації радості як домінантного поетологічного принципу. У межах предмета дослідження вивчено особливості ідіостильової репрезентації дитинства у прозових творах про дітей Ю. Ґордера, Дж. С. Фоера, А. Ґавальди.
У роботі вдосконалено прийоми дослідження дефінітивного ряду поняття «парадигми» з конкретизацією її основних рівнів. Вивчено способи поетологічного закодування та подальшого рецептивного розкодування «радісних» смислів у літературі про дітей. У поєднанні концептуалізації поняття художньо-аналітичної моделі літературного твору з визначенням її домінантних ознак у дисертації запропоновано підходи до аналізу домінантних принципів моделювання художнього світу про дітей, зокрема у прозових творах Ю. Ґордера, Дж. С. Фоера, А. Ґавальди крізь призму «радості». У межах предмета літературознавчого дослідження уточнено філософсько-світоглядні, етико-естетичні, поетологічні особливості розгортання «наративу радості» в обраних для дослідження творах. У дисертації запропоновано підходи до дослідження авторської оригінальності стилю Ю. Ґордера, Дж. С. Фоера, А. Ґавальди у репрезентації художньої образності у творах про дітей. Також одержали подальший розвиток новітні методологічні принципи вивчення літературно-естетичних феноменів – через виявлені особливості моделювання художнього світу дитинства, через окреслення і дослідження «рецептивних горизонтів» сучасної світової прози про дітей, а також через структурування «дисциплінарної матриці» радості в художньому світі сучасної прози про дітей.
Одне із центральних для дисертації понять – художньо-аналітичної моделі – застосоване задля формування термінологічного підходу до проблеми, що об’єднала авторів одного покоління, але представників різних національних літератур, і тексти, суголосні концептуалізації радості, однак відмінних за її поетологічним вирішенням. Моделювання художнього світу повісті Юстейна Ґордера «У дзеркалі, у загадці» представлене через дослідження екзистенційних вимірів дому; з’ясовано, що фізична статика, психологічна незворушність і подієва постійність дому виразно корелюють із контурами герменевтичного кола, де вихід «за межі» – це вихід на новий рівень само/буття-пізнання-розуміння-сприймання. Часопросторові «координати» пам’яті як домінанти моделювання художньої дійсності у романі Юстейна Ґордера «Помаранчева дівчинка» вивчені через створення рецептивного ефекту «загубленості» в часових нашаруваннях подій у романі, де радість, що пронизує часопростір, повертає сприймання у потрібну часову конкретизацію дійсності, набуває ролі лейтмотиву, сюжетотвірного чинника, а також генологічної домінанти для означення «Помаранчевої дівчинки» «багаторівневим романом-казкою». «Особоцентричність» у поєднанні з прийомом замовчування/приховування як композиційна домінанта моделювання світу дитинства (із акцентом на «страшенно» та «неймовірно») вивчена в романі Джонатана Сафрана Фоера «Страшенно голосно і неймовірно близько», художня модель якого увиразнює трагізм індивідуальних характерів у їх біографічній деталізації в радісному контексті. Смислова тріада «самість–самотність–усамітнення», застосована для аналізу художньо-аналітичної моделі повісті Анни Ґавальди «35 кіло надії», дає підстави ствердити, що художній світ не лише прагне до максимальної «справжності», але й переконливо її «омовлює» (як у формах прямої мови, так і через невласне-пряму мову: внутрішній монолог, потік свідомості).
У дисертації досліджений онтологічний дискурс рецепції художнього світу дитинства у прозі про дітей сучасних авторів. Виявлені особливості процесу сприймання, що «виростає» з очікування відомого адресата (котрий аксіоматично визнає та приймає запропоновану йому модель художнього світу). Вивчення рецептивної стратегії творів про дітей дає підстави стверджувати, що вона реалізується за алгоритмом: від першого психологічно-емоційного «занурення» у текст через деталізацію та уточнення художнього світу, до дисиміляції особистого досвіду та представленого літературним твором.
Досліджено інтертекстуально зумовлений рецептивний контекст повісті Юстейна Ґордера «У дзеркалі, у загадці», де художній світ набуває особливого звучання через мовчання тексту, що посилює домінанти трагічності художнього світу твору. Вивчення рецептивно-смислотворчих чинників у пізнанні радості в романі «Помаранчева дівчинка» засвідчило, що компонент дитинства як елемент художнього світу має подвійне призначення, визначаючи інтенції автора та читача. Рецептивно-інтерпретаційна екзистенція роману досліджена через комплекс символів, що сприяють репрезентації обрамлюючої та смислооб’єктивуючої ролі спогадів, із домінантою радості-казки.
Особливості трансформації рецептивного горизонту роману Дж. С. Фоера «Страшенно голосно і неймовірно близько» представлені в дискурсі реінтерпретації трагедії. Множинні трагічні мотиви, вивчені у їх типологізації, дали можливість показати кожен мотив як самодостатній елемент парадигми радості в художньому світі, домінанта рецептивного горизонту якого зосереджена у семантико-смисловому полі понять «страшенно» та «неймовірно».
Дослідження рецептивної специфіки смислотворчого ланцюга «автор–герой–читач» дало підстави для виокремлення емоційних максим двох світів у повісті Анни Ґавальди «35 кіло надії». Завдяки такій диференціації проведено «розкодування» індивідуально-рецептивної моделі, що ґрунтується на певних емоційних спалахах і потребує уважного вивчення смислових пластів, домінантою сприймання яких є метафоризація.
Дослідження рецепції радості в художньому світі прози про дітей дає підстави зробити висновок про деякі закономірності розгортання художнього світу та виявити прикмети авторського стилю: у повісті Юстейна Ґордера «У дзеркалі, у загадці» радість стає водночас текстом, контекстом та метатекстом, втілюючи смислову та композиційну домінанти у створенні художнього світу, а також продуктивно й переконливо впливаючи на сприймання його в образно-метафоричний спосіб; у романі Юстейна Ґордера «Помаранчева дівчинка» цілісність рецепції створеного художнього світу дитинства досягається майстерно репрезентованими символами; радість залишається сюжетно-фабульним лейтмотивом, однак видозмінюється завдяки рецепції головного героя та читача, що різняться між собою; в романі Дж. С. Фоера «Страшенно голосно і неймовірно близько» реінтерпретація трагедії засвідчила «парадокси радості», що трансформувала смисл твору-«міксу» болю, туги, страху, відчаю, адже рецепція події у контексті трагедії, вписаної у смислове поле «страшенно» та «неймовірно», конкретизує катарсис у пізнанні та переживанні радості, коли через незворотні втрати народжуються нові життєві відкриття; у повісті Анни Ґавальди «35 кіло надії» домінанта метафоризації наративу забезпечує «розкодування» індивідуально-рецептивної моделі твору.
Синтез науково-методологічних підходів до пізнання світу радості у художньому світі дитинства (чи світу дитинства у призмі радості), сприяв проведенню цілісного та системного дослідження художнього простору сучасної літератури про дітей. Цей простір пронизаний настроєм оптимізму, життєвої енергії та творчої сили, що видаються надзвичайно вартісними як для сучасного читача, так і для вдумливого дослідника літератури.
Отже, вивчення поетики радості в сучасній літературі про дітей свідчить, що онтологічно-естетична гармонія можлива лише за умови забезпечення, а далі утримування цілісної рівноваги між автором та його інтенційними спонуками, текстом із його незчисленними рецептивними проекціями і читачем, котрий неминуче має стати Зразковим. Тож, поетологічна парадигма як «дисциплінарна матриця» новітнього літературознавства має досить значні перспективи для максимального увиразнення її класичної структури, зокрема, у концептуалізації радості як однієї із домінантних засад художності, що своєю чергою переконливо центрує науково-аналітичний дискурс гуманітаристики у її метамодерністичних проекціях.
Ключові слова: поетика, парадигма, художній світ, література про дітей, аналітично-художня модель, рецептивний горизонт, стильова домінанта, образність, індивідуально-рецептивна модель твору.