Дипломатичний компонент «м'якої сили» США

Гавриленко І.І. Дипломатичний компонент «м’якої сили» США. –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 23.00.04 – політичні проблеми міжнародних
систем і глобального розвитку. – Київський національний університет імені
Тараса Шевченка, МОН України. – Київ, 2017.
Дисертацію присвячено визначенню ролі та місця дипломатичного
компонента «м’якої сили» в зовнішньополітичній практиці Сполучених Штатів
Америки. У ході дослідження було проаналізовано теорію та практику
використання «м’якої сили» Сполученими Штатами як інструмента
дипломатичної роботи, а також здійснено спробу переосмислення американського
досвіду для удосконалення інструментів позиціонування України за кордоном.
Беручи до уваги зростаюче значення використання «м’якої сили» багатьма
державами на міжнародній арені, зростає і практична актуальність дослідження
цього поняття.
Приклад США є дуже важливим у згаданому контексті, адже у другій
половині ХХ ст. дипломатія цієї держави стала однією із найбільш інноваційних
та динамічних, привносячи як нові поняття до теорії дипломатії, так і здійснюючи
практичну діяльність за напрямами, які ще навіть не усвідомлювалися іншими
країнами. Дещо згодом такі напрями діяльності ставали загальновизнаними та
переймалися дипломатичними службами багатьох держав. Сполучені Штати
Америки вже після закінчення Другої Світової війни розпочали активні заходи із
позиціонування цінностей західної демократії, ринкової економіки та
громадянського суспільства з метою їх засвоєння урядами та громадськістю
інших держав, що, власне, дозволяло в більшій мірі забезпечувати підтримку
ними зовнішньополітичних дій США. Такі заходи застосовувалися протягом
усього періоду «холодної війни», однак не мали комплексного теоретичного
обґрунтування, тому саме у цій державі на початку 1990-х рр. почалося 3

формування концепції «м’якої сили». У подальшому, положення цієї концепція не
залишилися лише на рівні академічних дискусій, а після обговорення у Конгресі,
увійшли до програм політичного керівництва держави та доктринальних
документів, вплинули на реформування зовнішньополітичних інституцій та
функціонування дипломатичної служби США, що з різним ступенем
інтенсивності та вираженості простежувалося, насамперед, за президентства
Дж.Буша-молодшого та Б.Обами.
З огляду на суттєві зміни у здійсненні дипломатії США в ХХІ столітті та
передусім в її конкретних методах, що проявляється, насамперед, у виразному
окресленні дипломатичного компонента «м’якої сили», заявлена тема, в силу
своєї великої як теоретичної, так і практичної значимості, потребує детального
вивчення.
У дисертації було запропоновано авторську класифікацію компонентів
«м’якої сили» із виділенням структурно-історичного, політичного, недержавного
та дипломатичного компонентів «м’якої сили», що дозволяє здійснити
систематизацію категоріально-понятійного апарату в рамках концепції «м’якої
сили» та з’ясувати змістовне наповнення кожного із компонентів, передусім
дипломатичного, що необхідно для подальших теоретичних та практичних
досліджень, а серед специфічних методів, що належать до дипломатичного
компонента «м’якої сили», насамперед було детально розглянуто практику
застосування Сполученими Штатами публічної, культурної, електронної та
іміджевої дипломатії. Також було запропоновано авторське визначення поняття
«дипломатичний компонент «м’якої сили» як комплексу відповідних
дипломатичних методів та засобів, що передбачають безпосереднє застосування
«м’якої сили» і характеризуються свідомими державними діями, спрямованими на
покращення сприйняття держави за кордоном.
У результаті дослідження було удосконалено теоретико-методологічні
підходи до визначення та дослідження понять «м’яка сила», «жорстка сила»,
зокрема, щодо наявності аспектів «м’якої сили» у засобах зовнішньої політики,
які є більш характерними для «жорсткої сили», а саме – у військової чи нерідко
економічної сили держави; удосконалено визначення критеріїв віднесення
окремих зовнішньополітичних дій та традиційного дипломатичного
інструментарію держави до сфери застосування «м’якої сили», шляхом аналізу
таких дій за критеріями: свідомого чи несвідомого застосування з точки зору
використання «м’якої сили»; короткострокового чи довгострокового здійснення;
здійснення державними чи недержавними акторами, – що дозволяє вважати їх
здійсненими у рамках дипломатичного компонента «м’якої сили»; посилено
інструментарій для оцінки можливостей застосування методів «м’якої сили»
різними державами, зокрема визначено необхідні умови для цього, що полягають
у наявності відповідної доктринальної, інституційної та організаційної бази для
використання зазначених методів. Набуло подальшого розвитку положення про
те, що дипломатія Сполучених Штатів Америки є однією із найбільш активних та
динамічних з точки зору впровадження нових напрацювань з теорії дипломатії та
інноваційних напрямів дипломатичної практики, які ще не недостатньо активно
використовуються дипломатичними службами інших країн, зокрема і України;
твердження, що у період президентства Б.Обами активне застосування США
методів «м’якої сили» у зовнішній політиці було, свого роду, компенсаторним
механізмом для покращення іміджу держави, значно погіршеного унаслідок
переважного використання односторонніх жорстких дій за адміністрації
Президента США Дж.Буша-молодшого; обґрунтування впровадження новітніх
(таких як електронна та іміджева дипломатія), розвитку відносно нових (таких як
публічна та культурна дипломатія) та активного використання в новій якості уже
традиційних дипломатичних методів у рамках концепції «м’якої сили» та
доцільності їх комплексного дослідження в форматі дипломатичного компонента
згаданої концепції. Загалом було встановлено зростання значення
дипломатичного компонента «м’якої сили» у зовнішній політиці США, що втім
не означає відмову США від активного використання «жорсткої сили», яке, за
умови підкріплення «м’якою силою», все ж може бути більш ефективним.
Ключові слова: США, зовнішня політика, м’яка сила, розумна сила,
публічна дипломатія, культурна дипломатія, електронна дипломатія.