Пам’ятки шарантського типу в середньому палеоліті Закарпаття

Вотякова О.Л. Пам’ятки шарантського типу в середньому палеоліті
Закарпаття. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.



Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.04 «Археологія». Інститут археології
НАН України, Київ, 2021.



За пів століття інтенсивних археологічних досліджень регіону
Закарпатською палеолітичною експедицією під керівництвом В.М. Гладиліна
відкрито десятки палеолітичних пам’яток, зокрема й багатошарову
стратифіковану стоянку Королево, колекції якої репрезентують шість
різноманітних варіантів середньопалеолітичних індустрій. До одного з них
відноситься шарантський комплекс шару ІІ. В контексті його вивчення
Л.В. Кулаковська виділила на матеріалах закарпатських пам’яток коло
індустрій, яким притаманні шарантські риси, запропонувавши термін
«закарпатський шарант» (Кулаковська 2003; Kulakovska, Usik 2011).
Перевірка даної гіпотези та детальна характеристика шарантських
пам’яток Закарпаття задля визначення їх гомогенності, хронології та техніко-
типологічної специфіки є основною метою роботи.
Для виконання дисертаційного дослідження застосовано
геоархеологічний та техніко-типологічний підходи до вивчення матеріалів, з
урахуванням регіональної специфіки. Основну увагу даної роботи
сконцентровано на питаннях стратиграфії, умов залягання матеріалів
використання сировини, технології розщеплення каменю та виготовлення
знарядь. Базуючись на класифікації, аналізі комплексу ознак та даних
ремонтажу, здійснено типолого-статистичний та технологічний аналіз
шарантських індустрій, реконструйовано моделі обробки сировини на стоянках
та редукції артефактів.

2




Під час дослідження опрацьовано 10 305 артефактів, що походять з
колекцій: шару ІІ Королево, Рубані, комплексу ІІ Малого Раковця ІV, розкопу ІІ
Королево ІІ та Рокосовських місцезнаходжень. Стоянки розташовані в радіусі
8 км на високих плейстоценових терасах обох берегів р. Тиса, у межах
Верхньотиської улоговини та в передгір’ях Вигорлат-Гутинського вулканічного
гірського масиву, що її оточує. Ця територія є однією з найтепліших частин
Закарпаття, характеризується високим рівнем кількості опадів: 1000 – 1500 мм
на рік (Gerasimenko et al. 2019, р. 277). Зазначені пам’ятки мають різний ступінь
збереженості відкладів. Зокрема, на Рокосовських місцезнаходженнях у
результаті інтенсивних денудаційних процесів вони були зруйновані повністю.
Геостратиграфічна реконструкція на ділянці розкопу ІІ та шурфу №1
стоянки Королево ІІ також продемонструвала руйнацію відкладів внаслідок
локальних ерозійно-схилових процесів. Тому будь-яка стратиграфічна
кореляція та датування горизонту залягання матеріалу наразі не можливі.
Незначна кількість виявлених артефактів не дозволяє чітко ідентифікувати
індустрію, проте в її середньопалеолітичній частині фіксуються окремі
шарантські риси.
У Королево та Рубані матеріали зафіксовані в первинній позиції, а
потужність розрізів дозволяє визначити їх місце у хроно-стратиграфічній
послідовності. Локалізація археологічного шару має схожі умови залягання, а
саме: в Королевому – у нижній частині суглинку на контакті з викопним
ґрунтом останнього міжльодовиків’я, в Рубані – у верхів’ях перехідного
горизонту від прилуцького до удайського етапів, який корелюється з верхом
вищеназваного викопного ґрунту (Gerasimenko et al. 2019).
На Малому Раковці ІV внаслідок найвищого рівня розташування
спостерігається скорочення потужності плейстоценових відкладів. Це стало
причиною варіативності хронологічної інтерпретації матеріалів. У первинному
описі стратиграфічного контексту шар фіксується у нижній частині суглинку та
на контакті з прилуцьким горизонтом (Гладилин и др. 1990).

3




Отже, комплекси Королево, Рубані та Малого Раковця ІV можуть бути
одночасовими або дуже близькими за часом існування у межах періоду від
фінальної стадії прилуцького (pl3с) до удайського етапів, цебто в
хронологічному відрізку від кінця КІС 5а до КІС 4 (74 – 60 тис. років тому). За
палеокліматичними реконструкціями його ідентифікують як початковий етап
вюрмського похолодання з тенденцією до погіршення погодних умов за
рахунок зниження температури та вологості повітря.
Планіграфічний та техніко-типологічний аналіз комплексів
досліджуваних пам’яток продемонстрував, що давнє населення провадило тут
комбіновану виробничу діяльність різного ступеня інтенсивності, яка
поєднувала обробку каменю та використання знарядь праці. Стоянки
розташовані на родовищах сировини різного типу: Королево – андезит
(гіалодацит), Малий Раковець ІV – карпатський обсидіан ІІІ, Рубань – кварцит
(скремнілий пісковик), проте підхід давніх мешканців до обробки каменю був
однаковий. Найвірогідніше, він відображає окрему традицію застосовування
певних методів розколювання та прийомів оформлення знарядь, та
характеризується сукупністю наступних особливостей процесу.
 Для обробки використовували переважно місцеву сировину.
 Повний цикл операцій, від розколювання нуклеусів до
виготовлення/переоформлення знарядь, здійснювався в межах поселення.
 Послідовність операцій обробки каменю, включала чотири
основних етапи: початок розколювання конкрецій – активна експлуатація
нуклеусів – розколювання відщепів-нуклеусів –
виготовлення/переоформлення/розколювання знарядь.
 Процес розщеплення нуклеусів та відщепів-нуклеусів ідентичний з
технологічної точки зору. Він базується на розколюванні твердим відбійником,
під час якого їх об’єм експлуатувався вздовж усього периметру виробу,
найчастіше від країв до центру. Напрямки отримання заготовок у процесі
експлуатації змінювались, подекуди навіть у межах одного ядра, залежно від
стадії утилізації та можливості зняття відщепу певної морфології. За

4




матеріалами досліджених колекцій зафіксовано технологічні прийоми корекції
нуклеусів. Яка здійснювалась переважно за рахунок зняття латеральних сколів з
бортів, а також оформлення площадок одним двома сколами з метою створення
потрібного кута для подальшого розколювання.
 Виробництво переважно було націлене на отримання масивного
відщепу поперечних пропорцій з природною спинкою, часто з кіркою.
 У подальшому заготовки відсортовувались для виготовлення
скребел, як провідного типу знарядь, оформлених східчастою ретушшю типу
Кіна та напів-Кіна. Більшість скребел – однолезові опуклі екземпляри:
поперечні, поздовжні та діагональні, які формують ядро інструментарію. Вони
вирізняються з-поміж інших типів за кількісними показниками, вибіркою
заготовок найбільших розмірів, ретельністю та стандартизацією оформлення.
Специфічною ознакою виробів із вторинною обробкою є наявність спинки,
розташованої напроти робочого леза, переважно без додаткової обробки, а
прийоми підправки використовувалися лише у випадках необхідності
посилення їх акомодаційних якостей.
Спостерігаються певні відмінності між комплексами. Вони проявляються
у насиченості культурного шару, розмірах основних категорій артефактів та
варіативності деяких техніко-типологічних характеристик. Причиною цього є
різна частота повторення циклів розколювання, що відображає три ступені
інтенсивності використання стоянок: найвищий – у Королеві, середній – у
Малому Раковці ІV, найнижчий – у Рубані. У колекції останньої зафіксовано
найвищий відсоток артефактів із кіркою та їх найбільші розміри, і, водночас,
низький показник інтенсивності оформлення площадок нуклеусів і сколів,
утилізації, розколювання відщепів. У Королеві, навпаки, фіксується збільшення
показників оформлення нуклеусів і площадок сколів, найвища інтенсивність
утилізації ядер, розколювання відщепів та знарядь. Типологічний набір
матеріалів з Королево також вирізняється значною їх варіабельністю з-поміж
інших комплексів, бо тільки тут наявні лімаси, підлистоподібні знаряддя та
вироби з двобічною обробкою. При цьому для виробництва інструментів

5




використано більше заготовок без кірки, частішають випадки їх
переоформлення.
Певні відмінності між зібраннями демонструють інтенсивність
використання стоянок, зрідка – морфологічні особливості сировини. Утім, за
технологічними ознаками ці комплекси є ідентичними, що, ймовірно,
відображає окрему традицію обробки кам’яної сировини.
Водночас техніко-типологічні характеристики матеріалів закарпатських
пам’яток відповідають трьом базовим критеріям виділення індустрій типу Кіна.
По-перше, йдеться про методи експлуатації ядер, притаманні індустріям Кіна.
Ці методи зафіксовані в технологічних циклах розглянутих комплексів, а саме:
обробка по периметру заготовки і почергове сколювання, які
використовувались в залежності від ступеня утилізації та можливостей зняття
заготовок. По-друге, орієнтація виробництва відщепів певної морфології з
акомодаційними елементам. По-третє, виготовлення однолезових скребел із
опуклим робочим краєм, оформлених східчастою ретушшю типу Кіна та напів-
Кіна.
Відповідно, зазначені критерії маркують наявність індустрій типу Кіна на
території України, а саме – на Закарпатті. Отже, вони окреслюють східну межу
поширення названих індустрій в Європі. Схожі до закарпатських матеріалів
технологічні риси фіксуються на суміжних територіях у західному напрямку.
Йдеться про колекції двох угорських стоянок Шубаюк та Ерд, визначених як
шарантські типу Кіна (Mester 2006).
Коло пам’яток, проаналізованих у дисертаційному дослідженні,
ідентифікується як прояв міграції неандертальців, носіїв традиції обробки
каменю, притаманній індустріям Кіна. Імовірно, вперше вони проникають з
заходу в регіон Закарпаття на початку вюрму, в період з кінця КІС 5а – КІС 4
(74 – 64 тис. років тому).
Ключові слова: Закарпаття, середній палеоліт, технологія обробки
каменю, типологія знарядь праці, статистичний аналіз, шарант, індустрії типу
Кіна.