Феномен моди: державна політика та повсякденне життя в Українській РСР (1956–1985 рр.)

Корнієнко О. В. Феномен моди: державна політика та повсякденне
життя в Українській РСР (1956–1985 рр.). – Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.01 – історія України. –
Інститут історії України НАН України, Київ, 2020.
Дисертаційна робота присвячена вивченню феномену радянської моди
як інструменту державної політики, що впливав на повсякденні практики в
УРСР. Будинки моделей, Всесоюзний інститут асортименту виробів легкої
промисловості й культури одягу та інші ключові інституції, що формували
радянську моду, у своїх розробках моделей та рекомендацій для фабрик мали
враховувати як особливості виробничих потужностей, так й ідеологічно
правильну лінію партії. Тому виявлення каналів і механізмів трансляції
зразків радянської моди та їхнього сприйняття в повсякденному житті
виходить за межі однієї дисципліни і має розглядатися разом з питанням
формування концепції радянської моди й смаку та їхнього впливу на
свідомість пересічних громадян.
Історія української моди радянського періоду не викликала помітного
зацікавлення серед професійних істориків. Модні тенденції досліджують
переважно культурологи. Теми, пов‘язані зі специфікою радянської моди,
розробляють іноземні дослідники, але комплексного історичного
дослідження феномену радянської моди в УРСР та державної політики в
галузі моди в Україні в період 1950–1980-х рр. на сьогодні немає.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше виконано
комплексне дослідження джерельної та історіографічної бази, присвяченої
моді в УРСР та індустрії радянської моди загалом; показано
інституціоналізацію процесів розвитку моди в радянському суспільстві з
використанням архівних матеріалів України та Російської Федерації, 3

переважна частина яких була вперше введена до наукового обігу; досліджено
структуру та особливості функціонування українських будинків моделей
упродовж 1950–1980-х рр. із залученням архівних матеріалів з фондів
будинків моделей та інтерв‘юванням працівників різного фаху. Також
створено та проаналізовано базу даних матеріалів, присвячених моді в УРСР,
на основі сатирико-гумористичного журналу «Перець». Окрім того,
систематизовано та проаналізовано матеріали, пов‘язані із модою, розвитком
легкої промисловості та образом радянської людини в суспільно-
політичному журналі «Радянська жінка».
Огляд історіографічної бази дослідження засвідчив, що вивчення моди
в УРСР, насамперед, у контексті державної політики та її впливу на
повсякдення громадян є актуальною проблемою, але малодослідженою
серед українських фахових істориків. На сьогодні немає історичних праць,
присвячених розвитку моди в УРСР у зазначений історичний період. У
дисертаційній роботі було використано архівні та опубліковані документи,
інтерв‘ю, речові джерела, періодичні видання, кіно- фото- фонодокументи
тощо. Переважну більшість цих матеріалів вперше введено до наукового
обігу.
Встановлено, що в 1950-х рр. було взято курс на поступове покращення
матеріального добробуту громадян. Це спричинило збільшення бюджетного
фінансування легкої промисловості, яке, проте, було недостатнім. Радянська
планово-централізована економіка не мала змоги оперативно реагувати на
зміни модних запитів в суспільстві та насичувати споживчий ринок
модними та якісними товарами. Втім, процес впровадження моди в
Радянському Союзі був досить суперечливим. Від самого початку існування
радянської влади моду заперечували й розглядали як елемент, чужий
радянській ідеології, адже впродовж 1920–1940-х рр. нагальною проблемою
була потреба в забезпеченні речами першої необхідності більшості
громадян. У другій половині ХХ ст. значно покращився добробут, 4

культурно-освітній рівень, зросли запити громадян, що сприяло більшій
зацікавленості в модному та якісному одязі. Тема моди знову
актуалізувалася, поступово стаючи все більш впливовим чинником життя, а
«модність» одягу стала однією з її ключових характеристик.
Наведений у дисертації матеріал дає змогу визначити два етапи в
розвитку моди – періоди «відлиги» та «застою». В умовах хрущовської
«відлиги» відбувається певне послаблення ідеологічного контролю та
часткове відкриття «залізної завіси», що сприяло пожвавленню культурних
зв'язків з зовнішнім світом та оформлення концепції радянської моди. На
другому етапі відбувається подальший розвиток радянської модної
індустрії, зокрема відкриваються профільні будинки моделей та
Український інститут асортименту виробів легкої промисловості та
культури одягу. Разом з цим покращуються культурні зв'язки з Заходом, про
що свідчить чимала кількість закордонних виставок та показів мод,
здійснюються спроби налагодження співробітництва з провідними
західними модними фірмами (Christian Dior, Levi Strauss). В обох періодах
значний вплив на моду УРСР мали субкультурні напрями – «стиляги» в
період хрущовської лібералізації та «хіпі» за часів «застою».
Доведено, що оформлення концепції «радянської моди», наукове
вивчення законів її функціонування і можливостей регулювання на
державному рівні, активний сплеск у розвитку моди припав на другу
половину 1950-х–1960-ті рр., що значно пізніше, ніж у більшості
розвинутих капіталістичних країн. Основні постулати радянської моди
сформувалася в ході дискусій між представниками різних галузей знань.
Характерними рисами моди стали простота, скромність, зручність,
доречність та чуття міри. Одночасно в офіційному дискурсі вибудовувалася
концепція «гарного смаку». Радянська мода також виступала як противага
західній капіталістичній моді і мала демонструвати переваги соціалізму та
соціалістичного способу життя. 5

Виявлено, що для розвитку індустрії моди та її пропагування в СРСР
було створено мережу державних інституцій (будинки моделей, науково-
дослідні та контролюючі організації). Велику роль у створенні офіційної
«радянської» моди та формуванні модного напряму загалом відіграли
художники-модельєри, а повний контроль над її затвердженням мали
художні ради. Будинки моделей виступали основними трансляторами моди.
Вони поділялись на швейні (будинки моделей одягу) та профільні (будинки
моделей трикотажних виробів, спецодягу, взуття тощо). Завданням будинків
моделей було як проєктування і розроблення одягу для промислового
виробництва, так і виготовлення моделей для представлення країни за
кордоном, публікації в журналах мод, проведення модних показів та
виховання радянського населення за допомогою ознайомлення з
«правильними», ідеологічно витриманими канонами радянської моди.
Доведено, що УРСР була одним із центрів розвитку та пропагування
моди в СРСР. На території Радянської України було шість швейних
будинків моделей одягу. Першим будинком моделей одягу став Київський,
створений 1944 р., дещо пізніше, 1954 р., відкрився Львівський. Протягом
1958–1960-х рр. було створено Одеський, Донецький, Харківський та
Дніпропетровський будинки моделей одягу. Кожен із них мав певну
спеціалізацію за асортиментом продукції. Київський та Львівський будинки
моделей розробляли весь асортимент та були провідними моделювальними
центрами Радянської України.
Виявлено, що будинки моделей активно співпрацювали та допомагали
швейним фабрикам, переважно у розробленні технічної документації
виробів та її впровадженні на промислових підприємствах. Понад
70 відсотків усієї промислової колекції виготовлялися в спеціалізованих
будинках моделей.
Встановлено, що художні ради відігравали важливу роль у формуванні
модного напряму та розвитку радянської моди загалом. У їхньому складі 6

були представники Міністерства торгівлі, легкої промисловості, Держплану,
науково-дослідних інституцій, будинків моделей та великих швацьких
фабрик. Усі моделі одягу перед випуском, як і зображення моделей одягу
перед публікацією в журналі мали бути обов'язково перевірені, узгоджені та
затверджені художньою радою. Це свідчить про значний вплив художніх
рад на розвиток моди в країні, а також про бюрократизацію процесу та
жорстке цензурування цього напряму.
Виявлено, що впродовж досліджуваного періоду були суперечності
між тим, що декларувалося в офіційному дискурсі, та повсякденними
практиками. З одного боку, в офіційному дискурсі спостерігався всебічний
осуд західної моди та її протиставлення радянській, а з другого боку –
схвалення, доказом чого є низка офіційних відряджень радянських
модельєрів до передових капіталістичних країн і звіти, які містять
переважно позитивні відгуки про модні тенденції та інновації Заходу.
З‘ясовано, що закордонні відрядження в галузі моди жорстко
регламентувало керівництво країни, вони слугували трансфером знань про
західну моду. Найбільш важливими ставали поїздки до Франції, метою яких
було вивчення організації та управління французькою індустрією моди та
впровадження найкращих «капіталістичних» досягнень у СРСР. Матеріали
звітів радянських фахівців у галузі моди підтверджують, що концептуальні
відмінності між «радянською» і «капіталістичною» модою, що належали
офіційному дискурсу, не мали значного впливу на реальну практику
радянських художників-модельєрів.
Встановлено, що основними механізмами трансляції радянської моди
стали періодика, фільми, література про моду і смак, публічні лекції
відомих радянських модельєрів і мистецтвознавців, виставки одягу, покази
мод та ательє мод. Одночасно, насамперед неофіційними каналами,
потрапляла західна мода. Вона транслювалась через закордонні фільми,
музику, періодику, літературу, міжнародні фестивалі, виставки та покази 7

мод. Між тим існували практики «діставання» західних речей та
формувалися молодіжні субкультурні напрями.
Закцентовано увагу на помітний вплив журнальної періодики на
населення та безпосередньо на моду. Одним із завдань журналів було
висвітлення негативних рис західної моди та протиставлення їй радянській.
Досліджувані періодичні видання – суспільно-політичний «Радянська
жінка», сатирико-гумористичний «Перець» і журнал мод «Краса і мода»
активно залучали свій інструментарій для формування «необхідних»
уявлень про моду і розстановки «правильних» акцентів. Для покращення
довіри читачів видання використовували опитування, анкети, заочні
конференції, конкурси, листи, а також консультації для читачів у
приміщенні редакції, семінари, лекції на підприємствах тощо.
З'ясовано, що матеріали на шпальтах журналів, пов'язані з модою, були
різноплановими: статті, сторінки моди, листи, викрійки, карикатури тощо.
Листи виступали важливим каналом взаємодії з читачами, тому їм
надавалося особливе значення. Переважно, це були листи інформаційного
характеру, прохання чи скарги. Серед іншого скаржилися на одяг і взуття
радянського виробництва, тобто опосередковано критикували й радянську
моду. У журналах також були спеціальні рубрики, в яких у сатиричній
формі висвітлювали інформацію щодо бракованих чи неякісних радянських
речей. Це мало стимулювати керівництва швацьких та взуттєвих
підприємств виготовляти більш якісні товари.
З огляду на мільйонні тиражі та впливовість, зроблено висновок, що
сатирико-гумористичний журнал «Перець» є важливим джерелом для
дослідження формування уявлень щодо моди та характеристики
«викривлень» у нормах моралі та повсякденному житті радянського
суспільства. Ретельний аналіз візуальних і текстових матеріалів, пов‘язаних
із модою, дав змогу виявити низку соціальних проблем, які були в
радянському суспільстві, образи, з якими асоціювались радянські модники.
Серед важливих завдань журналу була критика західного стилю життя,
прищеплення негативного сприйняття західної моди та модників. Критика
також стосувалася радянської моди, насамперед низької якості речей.
Попри це, критикували не недоліки державного керівництва, а окремі
підприємства чи їхніх співробітників.
Методологічною основою роботи стали принципи історизму,
системності, міждисциплінарності, а також соціокультурний, історико-
антропологічний та соціологічний («культурна біографія» речей) підходи.
Крім того, для розгляду означеної проблематики застосовувалися концепція
«дифузії інновацій» Е. Роджерса та теорія «м‘якої сили» Дж. Ная.
Для розв‘язання проблемних завдань дослідження було застосовано такі
загальнонаукові методи, як аналіз і синтез, а серед спеціально-історичних –
історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний, а
також кількісний, семіотичний та метод усної історії. В межах кількісного
методу було створено реляційну базу даних, що містить візуальні й текстові
матеріали з 702 випусків журналу «Перець», на основі якої був проведений
контент-аналіз із застосуванням програми MAXQDA.
Практичне значення дисертації полягає в тому, що її результати
поглиблюють знання щодо розвитку та становлення модної індустрії в той
час, а також про роль державної політики, що впливала на повсякдення
радянської людини. Висновки та узагальнення дослідження можуть бути
використані в підготовці праць з історії України, спеціальних курсів з історії
української моди, історії української культури тощо.
Ключові слова: мода, зовнішній вигляд, одяг, будинок моделей,
державна політика, ідеологія, повсякденність, цензура, періодика, УРСР,
СРСР, закордонні відрядження.