Науково-організаційна діяльність Київської контрольної насіннєвої станції Південно-Російського товариства заохочення землеробства і сільської промисловості (1897–1919)

Бурдак А.А. Науково-організаційна діяльність Київської контрольної
насіннєвої станції Південно-Російського товариства заохочення землеробства
і сільської промисловості (1897–1919). – Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.07 «Історія науки й техніки». –
Національна наукова сільськогосподарська бібліотека НААН, Київ, 2019.
Згідно із Законом України № 411-IV «Про насіння і садивний матеріал»
від 4 жовтня 2018 р., термін «насіннєвий контроль» означає здійснення
державної та внутрішньогосподарської перевірки сортових і посівних
якостей насіння (садивного матеріалу) уповноваженими органами
державного нагляду. Досліджуючи історію розвитку контрольно-насіннєвої
справи в Україні, встановлено, що першою вітчизняною спеціалізованою
установою з цього напряму досліджень була Київська контрольна насіннєва
станція (ККНС), створена у 1897 р. Південно-Російським товариством
заохочення землеробства і сільської промисловості (ПРТЗЗіСП). З цього часу
в країні почали вести системні наукові дослідження якості посівного насіння
й інших продуктів сільськогосподарського виробництва, що базувалися на
методологічних підходах і кращих традиціях подібних установ Західної
Європи: Німеччини, Австрії, Швейцарії, Нідерландів та ін. Зважаючи на
недостатнє висвітлення здобутків і ролі контрольної станції у становленні
державного насіннєвого контролю та в розвитку галузевого дослідництва,
дисертаційне дослідження набуває особливої актуальності.
Вивчення і систематизація передумов заснування та науково-
організаційної діяльності Київської контрольної насіннєвої станції
забезпечило виділення чинників, які безпосередньо вплинули на цей процес,
а саме: економічний, інституційний та соціальний. Встановлено, що
основним поштовхом до створення спеціалізованої установи з контролю
насіння став прояв економічного чиннику через розвиток внутрішнього і 3
зовнішнього ринку насіння. З метою уникнення фальсифікації якості товару,
як земські органи, так і члени сільськогосподарських товариств прийняли
рішення організовувати в губерніях спеціальні виставки та ярмарки, де
виробники насіння могли представляти свою продукцію. При таких
виставках створювалися тимчасові комісії з перевірки якості насіння. Другий
чинник поєднує нормативно-правове підґрунтя та організаційне забезпечення
розвитку галузі, із залученням, насамперед, досвіду зарубіжних країн. Так,
німецькою контрольною насіннєвою станцією було розроблено типовий
статут подібних установ, а також методику здійснення відбору зразків і
перевірки їх якості. Більшість працівників станцій використовували ці
розроби при започаткуванні діяльності власних установ. Таким чином,
вітчизняні спеціалісти мали готову модель побудови контрольної станції, яку
потрібно було адаптувати до місцевих умов. Щодо організаційного
забезпечення розвитку контрольно-насіннєвої справи, визначено, що на
території України діяла низка фахових сільськогосподарських товариств та
інших об’єднань, спільними зусиллями яких вже було створено окремі
лабораторії або відділення при освітніх закладах, де проводили аналізи
насіння, добрив, ґрунту. Третя передумова заснування спеціалізованих
контрольних установ пов’язана із соціальним партнерством. Так, нами
з’ясовано, що у розвитку контрольно-насіннєвої справи в Україні були
зацікавлені як державні структури – Міністерство землеробства, так і фахові
об’єднання у вигляді товариств чи синдикатів, цукрові заводи й окремі
землевласники. Встановлено, що завдяки зусиллям Департаменту
землеробства у 1896 р. при Харківському землеробському училищі було
створено контрольну випробувальну станцію, де на замовлення приватних
осіб та установ проводили за невисоку плату дослідження і визначення якості
насіння, сільськогосподарських продуктів, ґрунтів та ін. Також слід згадати
пункт контролю при редакції журналу «Земледелие» й діяльність
спеціалізованих відділів при виставках і ярмарках та спеціальні лабораторії. З
урахуванням зазначених обставин стало створення Київської контрольної 4
насіннєвої станції з відділенням для сільськогосподарських хімічних аналізів
при Південно-Російському товаристві заохочення землеробства та сільської
промисловості, або, як його тоді ще називали, Київському
сільськогосподарському синдикаті.
З’ясовано, що програма діяльності контрольної станції передбачала
перевірку якості посівного ринкового насіння, що надходило від місцевих і
закордонних насінницьких господарств. Структура установи включала
роботу двох лабораторій – власне перевірки якості насіння та хімічну.
Контрольною станцією упродовж її існування завідували П.Р. Сльозкін
(1897–1900), С.Л. Франкфурт (1900–1913). Після 1913 р. хімічну лабораторію
продовжив очолювати С.Л. Франкфурт, а контрольну насіннєву станцію –
В.В. Задлер (1913–1919).
Новизною дисертаційного дослідження є розроблення періодизації
науково-організаційної діяльності Київської контрольної насіннєвої станції.
Перший період (1897–1901 рр.) – охоплює заснування установи, розроблення
професором П.Р. Сльозкіним робочої програми та налагодження
безперервного надходження зразків насіння для перевірки. Вченим у той час
впроваджено науково-методичні засади перевірки якості насіння на основі
діяльності вітчизняних контрольних лабораторій та дослідних
випробувальних пунктів, які включали дослідження посівного матеріалу за
такими ознаками як форма зерна, колір, блиск, запах, схожість, енергія
проростання, вага, чистота, господарська придатність. За цей час було
досліджено 1104 зразки насіння і проведено 104 випробування, а також
аналізи різної сільськогосподарської продуктції та матеріалів.
Другий період охоплює 1901–1912 рр. і характеризується бурхливим
розвитком станції та становленням її як Центру контрольно-насіннєвої
справи для цукробурякового виробництва Південно-Західного регіону
Російської імперії. Професором С.Л. Франкфуртом було визначено основні
принципи діяльності установи згідно з європейськими стандартами –
впроваджено єдині правила контролю насіння і сільськогосподарської 5
продукції з дотриманням «маґдебурзьких норм». Значно розширено напрями
роботи установи, особливо щодо хімічних аналізів: 1) повний аналіз ґрунту,
2) механічний аналіз ґрунту, 3) повний хімічний аналіз води, 4) хімічний
аналіз добрив, 5) хімічний аналіз гіпсу, 6) дослідження вапняків, 7) повний
аналіз глини, 8) аналіз руди, 9) аналіз сплавів, 10) хімічний аналіз кам’яного
вугілля і торфу, 11) хімічний аналіз хлористого барію, 12) хімічний аналіз
швейнфуртської зелені. Завдяки співпраці з мережею дослідних полів
Всеросійського товариства цукрозаводчиків з’ясовано вплив мінеральних і
органічних добрив на збільшення врожаю цукрових буряків. Встановлено,
що з них найширшого застосування серед населення набули суперфосфати,
томасшлаки, селітра і калійні добрива. Показниками якості у той час були:
тоніна помелу у томасшлаках – не менше 75 %, вологість у суперфосфатах –
до 13 %., механічний склад у томасшлаків – залишок до 1%, вміст розчинної
у воді фосфорної кислоти у томасшлаків – 14–18 %. Важливим досягненням
цього періоду стало налагодження договірних відносин між станцією і
виробниками мінеральних добрив та насіннєвими заводами, що захищало
дрібних землевласників від шахрайства з боку реалізаторів продукції.
Контрольною насіннєвою станцією розпочато масштабні дослідження на
замовлення Київської земської управи стосовно перевірки якості ринкового і
селянського посівного матеріалу та встановлення видового складу
найпоширеніших бур’янів. Розпочато роботу зі складання колекції бур’янів.
Окреме місце займає просвітницька діяльність завідувача ККНС, який на
сторінках фахових періодичних видань висвітлював випадки виявлення
фальсифікації мінеральних добрив або групи насіння та разом із тим
викладав власне бачення вирішення проблеми. Завдяки таким публікаціям з
вітчизняного ринку вилучено чилійську селітру і удобрювальний пудрет,
вміст діючої речовини яких не відповідав прийнятим нормам.
Третій період (1913–1919 рр.) характеризується чітким розмежуванням
роботи двох лабораторій. Діяльністю хімічної продовжив опікуватися
С.Л. Франкфурт, а контрольної – В.В. Задлер. Значно розширено 6
дослідження з методики перевірки якості посівного матеріалу. В.В. Задлером
встановлено залежність якості насіння цукрових буряків від розміру та ваги
клубочків. Ним підтверджено факт низької схожості малих клубочків
шляхом виявлення різниці кількості запасу поживних речовин у насінні
дрібних і великих клубочків. Із 1913 р. всіма контрольними установами
країни прийнято правила контролю якості насіння, розроблені Союзом
німецьких сільськогосподарських дослідних станцій, з адаптуванням їх до
місцевих умов. У методиці організації насіннєвого контролю збільшилася
кратність повторень досліджень та паралельні випробування. Продовжено
роботу з визначення наявності насіння бур’янів у посівному матеріалі.
Наслідком стало визначення видового складу і кількості бур’янів за
географічною належністю та розроблення заходів для запобігання їх
поширення. У роботі хімічної лабораторії, завдяки отриманню власного,
належно облаштованого приміщення, у дослідженнях збільшилася кількість
зразків ґрунтів. Продовжуючи роботу з мережею дослідних установ ВТЦ
розпочато дослідження ефективності післядії мінеральних і органічних
добрив у наступних культурах сівозміни. Найважливішим досягненням цього
періоду стало закладення підґрунтя для державного контролю якості
виробленої продукції, що полягав у перевірці та сертифікації всього товару –
як імпортованого, так і експортованого. Професор С.Л. Франкфурт одним із
перших виступив за державне фінансування контрольних установ. За його
безпосередньої участі було прийнято Закон «Про боротьбу з фальсифікацією
удобрювальних туків та посівного матеріалу». Таким чином, результати
діяльності ККНС за весь час її існування представлені науково-
просвітницькою, науково-дослідною та законотворчою роботою.
Аналіз передумов заснування Київської контрольної насіннєвої станції,
а також результатів її науково-організаційної діяльності забезпечив
виділення у період дослідження трьох етапів впровадження науково-
методологічних засад здійснення перевірки якості посівного матеріалу.
Перші згадки про методи контролю насіння належать до початку другої 7
половини XIX ст. У той час спеціальних контрольних закладів не існувало.
Вітчизняні господарі застосовували окомірний спосіб перевірки насіння:
розміру, ваги, однорідності за кольором і формою, його запаху.
Новий етап розвитку контрольно-насіннєвої справи в Україні
розпочався з 1880-х років XIX ст. із заснуванням Агрономічної лабораторії
при Імператорському університеті Св. Володимира, Контрольної насіннєвої
станції при Бюро Київського товариства сільського господарства і
сільськогосподарської промисловості та Технічної лабораторії при
Київському відділенні Імператорського Російського технічного товариства у
м. Києві. У 1897 р. створено контрольну насіннєву станцію в Києві, яка
здійснювала перевірку насіннєвого матеріалу на основі правил Союзу
німецьких дослідних станцій. Перевіряли вологість, чистоту насіння, масу
1000 насінин, енергію проростання, схожість, зараження хворобами,
заселення та пошкодження шкідниками. Для визначення якості
користувалися встановленими Союзом мінімальними величинами
показників. У 1909 р. Харківською контрольною насіннєвою станцією
розроблено вітчизняну інструкцію щодо мінімальних норм господарської
придатності насіння. З 1913 р. розпочався новий етап впровадження науково-
методологічних підходів до проведення контролю насіння, пов’язаний із
прийняттям рішення щодо об’єднання методів дослідження насіння
вітчизняними станціями, та на базі положень Союзу німецьких
сільськогосподарських дослідних станцій розроблення єдиних норм
оцінювання якості насіння для всієї країни.
Таким чином, дослідивши низку наукових першоджерел, що
відтворюють науково-організаційну діяльність Київської контрольної
насіннєвої станції, доведено її визначальну роль у розвитку і становленні
вітчизняного державного насіннєвого контролю. Завдяки зусиллям її
очільників вперше було адаптовано до місцевих умов і практично
впроваджено методичні рекомендації щодо норм оцінювання насіннєвого
матеріалу, прийняті країнами Західної Європи. У 1909 -му та 1913 р. їх взято за основу при розроблені Інструкції єдиних вимог організації перевірки
якості насіння.
Ключові слова: насінництво, державний контроль, якість насіння,
ринок насіння, контрольна насіннєва станція, хімічна лабораторія, сільське
господарство, товариство, історія науки і техніки.