Діяльність С.Ю. Вітте (1849–1915) в контексті розвитку залізничного транспорту

Петрученко О.А. Діяльність С.Ю. Вітте (1849–1915) в контексті розвитку залізничного транспорту. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.07 «історія науки й техніки». – Державний університет інфраструктури та технологій, Київ, 2018.

С.Ю. Вітте присвячена низка фундаментальних статей та монографій. Однак інтерес до його особи досі не слабшає. Навпаки, незвичайні здібності та плідна діяльність, висунули його в перші ряди історичних особистостей світу. Сьогодні С.Ю. Вітте цікавить усіх як політик, державний діяч, дипломат, залізничник, економіст, фінансист, реформатор. Аналіз творчої спадщини С.Ю. Вітте має особливу вагу для розуміння процесів розвитку вітчизняного залізничного транспорту.
Основні досягнення С.Ю. Вітте у сфері державотворення такі: підготовка Маніфесту від 17 жовтня 1905 р., який обіцяв громадянські свободи; за його активної участі були проведені державні реформи, зокрема створення Державної Думи, реформування Державної Ради, впровадження виборного законодавства і редагування основних державних законів Російської імперії; здійснення грошової реформи 1897 р. із запровадженням золотого стандартного рубля; розробив програму реформ, втілену в життя П.А. Столипіним; був прибічником прискореного розвитку промисловості і розвитку капіталізму; сприяв «першій російській індустріалізації» 1890-х років, здійснив реформу оподаткування промисловості; сприяв уведенню державної «винної монополії» на алкоголь; проявив неабиякі дипломатичні здібності (Союзний договір з Китаєм, заключення Портсмутского миру з Японією, торговельний договір з Німеччиною).
С.Ю. Вітте був міністром шляхів сполучення, міністром фінансів, головою Комітету і Ради міністрів Російської імперії. Він був натхненником залізничного будівництва і перетворювачем економіки залізниць в тогочасній державі. Однак досі його діяльність в контексті розвитку залізничного транспорту потребує детального розгляду. Ми сконцентрували свою увагу на діяльності С.Ю. Вітте як залізничника. І ось чому.
С.Ю. Вітте – автор першого Статуту вітчизняних залізниць, автор теорії тарифів, ініціатор реформи будівництва та експлуатації залізниць, член Комісії графа Е.Т. Баранова (вона зробила багато корисного у розвитку залізничної справи в країні), він був ініціатором і фактичним керівником будівництва Трансибірської магістралі, Китайсько-Східної залізниці, Середньоазійської та Північної залізниць, будівництво яких було зумовлене бажанням проникнути на азійські ринки. Цей відомий сановник мав помітний і визначальний вплив на різні напрями зовнішньої і, особливо, внутрішньої політики Російської імперії, став своєрідним символом можливостей і одночасно безпорадності російської державної системи. У світлі своїх оригінальних переконань він піддав аналізові накопичений раніше науковий матеріал і показав його в новому і правильному висвітленні. Його праці, його ідеї, теорії і погляди розкрили перед залізничниками небачені раніше широкі можливості.
Досі в історії науки й техніки відсутнє спеціальне комплексне узагальнення наукового доробку С.Ю. Вітте в контексті розвитку залізничного транспорту, немає належної характеристики його інженерної діяльності. Все це зумовило проведення даного історико-наукового дослідження різнобічної діяльності інженера С.Ю. Вітте з широким використанням маловідомих архівних та друкованих джерел, здійснення детального аналізу його найважливіших наукових праць, які досі не втратили своєї актуальності.
Для дослідження автору довелося провести значну пошукову роботу різнопланових джерел, щоб у комплексі охопити основні аспекти означеної теми. Хоч загалом нестачі джерел не відчувалося (чимало з них залишилося невикористаними), складність у їх відборі і опрацюванні полягала у їхній розпорошеності та неповноті.
Використання опрацьованих документів і матеріалів потребують уважного, критичного підходу співставлення різних джерел, щоб уникнути неточностей і однобокості суджень. Більша частина документів і матеріалів вводиться у науковий обіг вперше. Виявлені джерела, їх систематизація й науковий аналіз у поєднанні з творчим критичним осмисленням певного доробку своїх попередників дозволили автору здійснити комплексне дослідження історії життя і діяльності С.Ю. Вітте в контексті розвитку залізничного транспорту, зокрема залізничного мостобудування.
Підводячи підсумок історіографічного огляду та з’ясування наявної джерельної бази з досліджуваної проблеми, необхідно засвідчити процес нагромадження знань про її технічні традиції. Історично-наукова думка провідних вчених, долаючи всілякі перепони, невпинно рухається в бік розширення уявлень про С.Ю. Вітте як визначного залізничника. Протягом ХХ ст. окремі аспекти творчої бібліографічної спадщини вченого знайшли висвітлення у монографіях, науково-популярних статтях, працях загального та оглядового характеру.
Історико-науковий аналіз діяльності С.Ю. Вітте як вченого, інженера та організатора науки та освіти є актуальним з огляду на масштабність та різноплановість його наукового внеску. У галузі розвитку залізничного транспорту він мав досягнення світового рівня, які прославили вітчизняну науку. Він розумів масштабність просвітницької діяльності серед широких верств населення.
Отже, потребам глобальних соціально-економічних перетворень наших днів, необхідності звуження недослідженого поля в історії національної науки, а також відсутності фундаментальних історично-наукових досліджень, які синтезовано відображали б роль С.Ю. Вітте в розвитку світової транспортної науки, зумовлено вибір теми нашої дисертації.
Проведений аналіз джерельної бази дав можливість встановити, що у своїй сукупності зазначені в монографічному дослідженні групи джерел складають багатий і різноманітний обсяг документального забезпечення досліджуваної проблеми. Їх комплексне використання дає можливість досягти мети дослідження – показати значення концептуальних засад духовної спадщини вченого в контексті розвитку залізничного транспорту.
Історіографічна традиція зафіксована в монографіях, статтях, біографічних нарисах. Нерідко вона носить характер фрагментарності дослідження, епізодичності огляду найвідоміших праць вченого, обмеженості у висвітленні його історичних поглядів, відтінок невизначеності або розбіжності позицій щодо внеску С.Ю. Вітте у розвиток української і світової транспортної науки. Не в усі періоди цей процес відбувався сприятливо, науково виважено, на відповідному методологічному рівні, що засвідчує недостатнє вивчення досліджуваної в роботі проблеми. Недослідженою залишається проблема формування і розвитку суспільно-політичних поглядів С.Ю. Вітте.
С.Ю. Вітте був різнобічно обдарованою людиною, яка поєднувала у собі якості талановитого підприємця нової формації, вченого-теоретика, дипломата, державного діяча-реформатора. Його сучасники часто звинувачували у безпринципності, але це було не так. Про це свідчить наш аналіз життя та діяльності С.Ю. Вітте, про це свідчать його «Спогади». Метою його життя було прагнення до економічного розквіту держави, якій він служив.
Департамент залізничних справ у Міністерстві фінансів формувався на основі проекту С.Ю. Вітте, який мав на меті реалізувати викладені ним ідеї. Тому, звичайно, саме йому надійшла пропозиція очолити цю структуру. Приступивши до керівництва Департаментом, С.Ю. Вітте запропонував механізм державного управління залізницями – поділ технологічного і фінансового управлінь. Сергій Юлійович хотів, щоб Міністерство шляхів сполучення сповідувало інтереси залізниць і здійснювало погоджувальну технічну політику і управління експлуатацією, а Міністерство фінансів реалізувало державні інтереси суспільства у сфері регулювання фінансової і тарифної політики.
Таким чином, унікальний проект, який здавався тоді не менш фантастичним, ніж польоти у Космос, був реалізований в Росії в кінці ХІХ – поч. ХХ століть. Транссибірська залізнична магістраль, прокладена малообжитими просторами Сибіру, перетинала сім часових поясів. Її протяжність склала 9882 кілометри.
С.Ю. Вітте неодноразово виступав на міжнародних наукових форумах із захистом пріоритету вітчизняного залізничного транспорту. Вчений сповідував розвиток інженерної освіти, він був ініціатором відкриття трьох політехнічних інститутів у Києві, Томську та Санкт-Петербурзі.
Праці С.Ю. Вітте із залізничної тематики були не тільки першими вітчизняними оригінальними працями стосовно важливих залізничних проблем, а й мали принципове, новаторське значення. Його праці стосовно таприфів створили наукові основи вітчизняної науки про тарифи.
Пристрасть С.Ю. Вітте до будівництва та експлуатації залізниць нам зрозуміла, оскільки ще на початку своєї трудової біографії він поринув у залізничне господарство Одеської залізниці. Ще юнаком він усвідомив залежність розвитку економіки країни від транспортних проблем. Ось чому наведення порядку у залізничному господарстві країни завжди було в полі зору С.Ю. Вітте, навіть після того, як він покинув Міністерство шляхів сполучення. Як відомо, у царській Росії С.Ю. Вітте понад ¾ усіх залізниць перебували у власності акціонерних підприємств, і менше ¾ належали державі. Акціонерні товариства користувалися повною самостійністю, особливо в частині тарифів, що поступово привело їх до збитковості ряду залізниць і до негативного впливу такої «приватної власності» на економіку загалом. Нестабільність тарифної політики власників залізниць в умовах жорсткої конкуренції між ними, тільки так званим «своїм людям» і т.п. позбавляли торгівлю і промисловість можливості вести свої операції на більш або менш передбачуваних умовах, а економіка країни поступово сходила з буржуазно-капіталістичного шляху розвитку. Тому у 1889 р. було опубліковане Тимчасове положення про залізничні тарифи. Таким чином, тарифна справа була поставлена під державний контроль. Згодом С.Ю. Вітте опублікував нові редакції положення і маневруючи тарифними ставками, змінював напрямки вантажопотоків, заохочуючи ті або інші статті експорту, а інколи захищаючи покровительські галузі промисловості від конкурентних імпортних товарів, тобто підтримував вітчизняного виробника.
Другий напрям реформування залізничного господарства при Вітте – викуп збиткових залізниць державою. До 1902 р. 2/3 залізниць Росії були викуплені у власність державою (це була розгалужена залізнична мережа із стратегічним значенням – зв’язок Заходу зі Сходом, Центру з окраїнами), і тільки 1/3 – це залізниці, які приносили який-небудь прибуток – перебували у власності недержавних організацій. В результаті прийняття заходів залізниці принесли країні майже 20 млн. рублів.
Більшість залізниць будувалися державою, дозволялося також будувати залізниці і акціонерним товариствам. Але держава не давала жодних гарантій і не підтримувала їх. Мало цього, С.Ю. Вітте багато уваги приділяв націоналізації залізниць. Якщо спочатку це стосувалося підприємств, то згодом це торкнулося абсолютно усіх залізниць. Міністерство фінансів постійно викупало пакети акцій залізничних компаній і впливало на політику цих фірм. За 90-ті роки, згідно офіційної статистики, було побудовано 20,5 тисяч верст нових ліній (це були такі магістралі як Середньо-Азійська, Перм-Котласька, Вологодсько-Арпхангельська. Найбільш протяжною серед них стала Транссибірська магістраль). До середини 1902 р. загальна протяжність залізничного полотна царської Росії склала 61,7 тисяч верст, в тому числі 53,3 тис. верст залізниць, уведених в експлуатацію, і 8,4 тисяс верст ліній, які будувалися.
Інтенсивне залізничне будівництво сприяло економічному розвитку Росії. В економічне життя країн були включені Сибір і Далекий Схід – регіони з дуже багатими природними ресурсами. Розвинута транспортна система розвитку активно сприяла розвитку важкої промисловості. Одночасно з будівництвом залізниць в Росії отримали імпульс до розвитку такі галузі: металообробка, виробництво рейок, паровозобудування, а також інтенсивно розвивалося вугледобування.
Пріоритетним напрямом державної політики С.Ю. Вітте вважав залізничне будівництво. Він чудово усвідомлював, що жодна держава не може бути економічно сильною без розвинутого залізничного господарського комплексу. Однак через важкий фінансовий стан держави не можливо було розраховувати на значне щорічне зростання залізничної мережі. Хоча С.Ю. Вітте використовував будь-яку можливість для прокладання нових залізничних магістралей. Будучи фахівцем у залізничній справі він став ініціатором розгортання масового залізничного будівництва, ефективного та прибуткового використання залізничного транспорту. С.Ю. Вітте як урядовець надавав переваги першорядному значенню будівництва залізниць військово-стратегічного призначення. Він усвідомлював, що розширення мережі залізниць сприяло процесам урбанізації, створенню нових великих промислових центрів, стимулювало розвиток сільського господарства.
Як свідчить аналіз наукової спадщини С.Ю. Вітте та результатів його діяльності на урядових посадах, йому належить пріоритетна роль у розгортання мережі залізниць, ефективного використання залізничного транспорту наприкінці ХІХ – поч. ХХ ст. не лише в Україні, але й у межах всієї Російської імперії. С.Ю. Вітте усвідомлював значущість залізничного господарства у соціально-економічному розвитку, попри те, що він залишався прибічником повного державного контролю за залізничною інфраструктурою.
Отже, наукова та соціокультурна спадщина С.Ю. Вітте – унікальне явище в історії транспортної науки і техніки. Завдяки його діяльності до початку ХХ ст. було створено потужну залізничну галузь, розвиток якої позитивно вплинув на інші сфери економіки.
Ключові слова: історія науки й техніки, залізничний транспорт, вітчизняне мостобудування, будівельна механіка, наука, техніка.