Родина Курінних у громадсько-політичному та національно-культурному житті України кінця ХІХ-першої половини ХХ століття

Опацький І. Ю. Родина Курінних у громадсько-політичному та
національно-культурному житті України кінця ХІХ – першої половини
ХХ століття. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.01 «Історія України» (032 –
Історія та археологія). – Уманський державний педагогічний університет
імені Павла Тичини, Умань, 2018.
Актуальність дослідження. Вивчення конкретної родини, з усіма її
неповторними біографічними особливостями, зі специфікою соціальних
контактів та міжособистісних зв’язків дозволяє простежити зміни індивіда в
конкретно-історичному часі та просторі. У контексті сказаного значний
науковий інтерес становить життя і діяльність родини Курінних, а передусім
історика, археолога, етнографа, організатора музейної та пам’яткоохоронної
справи Петра Петровича Курінного та його батька – відомого в м. Умань
адвоката, громадського та кооперативного діяча Петра Федоровича
Курінного. У радянські часи інтелектуальна спадщина П. П. Курінного була
табуйована в інтелектуальному дискурсі радянської України, або ж
використовувалася без згадки автора. Культурна громадськість рідного міста
Умані теж не сприймала його, звинувачуючи у сприянні вивезенню
культурних цінностей з Уманського краєзнавчого музею до Німеччини. І
лише в останні десятиліття прізвище П. Курінного почало повертатися із
забуття.
Наукова новизна отриманих результатів полягає у застосуванні
принципів та методів «нової сімейної історії» для висвітлення історії однієї
родини, яка залишила помітний слід в культурному та науковому житті
України кінця ХІХ – ХХ століття. Вперше родина Курінних, громадська
діяльність Петра Федоровича, науково-організаційна діяльність та
інтелектуальна спадщина Петра Петровича Курінного стали предметом 3

комплексного дослідження. Життя та діяльність Курінних висвітлюється на
тлі суспільно-політичних подій загальнодержавного та регіонального
значення.
У першому розділі «Історіографія, джерела і теоретико-
методологічні засади дослідження» міститься історіографічний аналіз
проблеми та зазначено, що історіографія проблеми тематично поділяється на
кілька груп.
За проблемним спрямуванням виявлений історіографічний доробок з
теми дослідження умовно систематизовано за такими групами: 1) спеціальні
наукові розвідки, присвячені окремим аспектам біографії та інтелектуальної
спадщини родини Курінних; 2) узагальнюючі праці з історії музейництва,
археологічної науки та пам’яткоохоронної справи в Україні, репресивної
політики щодо представників інтелігенції, діяльності українських наукових
інституцій в еміграції, що містять згадки й оцінку діяльності П. П. Курінного;
3) біограми в ециклопедичних та довідкових виданнях. Загалом про родину
Курінних відклався значний пласт фактографічного матеріалу, у якому
фіксувалися різні аспекти їхнього життя та діяльності, але комплексному
аналізу він не піддавався. Та хоч тема комплексного вивчення внеску
представників родини у громадсько-політичне та національно-культурне
життя України протягом кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. як спеціальне
дослідницьке завдання не формулювалася, проте багато її аспектів отримали
цікаві інтерпретації, що стимулюють подальші пошуки в цьому напрямі. Це і
зумовило вибір автором теми дослідження.
Джерельна база роботи представлена комплексом писемних джерел, до
якого увійшли документальні та наративні джерела, що включають як
опубліковані, так і неопубліковані документи, періодичні видання,
електронні ресурси. У дисертації використано архівні матеріали, які
містяться у фондах вісьми архівів України. Окрім цього опрацьовані архівні
матеріали, що зберігаються в архіві Українського вільного університету в 4

м. Мюнхен (Німеччина) та Архіві Української вільної академії наук (УВАН)
в США.
Методологічну основу дослідження склали базові принципи
історичного пізнання: історизму, науковості, об’єктивності, системності.
Принципи історизму та науковості створили передумови для відтворення
повсякденного життя Курінних. Джерелознавча критика здійснювалася за
допомогою методів джерелознавчого аналізу та джерелознавчого синтезу.
Другий розділ «Петро Федорович Курінний у національно-
культурному житті Уманщини кінця ХІХ – першої третини ХХ століття»
присвячено вивченню різнопланової діяльності Петра Федоровича Курінного
та повсякденню його сім’ї, участі Курінних у найважливіших подіях
локальної історії, а також сприйняття ними загальнодержавних подій початку
ХХ ст. З’ясовано, що біограма П. Ф. Курінного відрізняється від усталеного
життєпису вихідця з селянської сім’ї. Завдячуючи власній працелюбності та
наполегливості, він здобув юридичну освіту в університеті св. Володимира в
Києві, після чого почав займатися юридичною практикою.
Його тривала у часі громадська діяльність (кінець ХІХ – перші
десятиліття ХХ ст.) охоплювала різноманітні сфери, у яких він мав різний
статус: член Уманського Попечительства про народну тверезість, попечитель
церковнопарафіяльної школи в селі Подобна, засновник чайн, скарбник
Уманського повітового відділення Київської єпархіальної училищної ради та
Уманського відділення Київського товариства охорони пам’яток старовини і
мистецтва, член численних благодійних товариств, які сприяли поширенню
освіти на Уманщині.
Значні зміни в житті П. Ф. Курінного відбулися після встановлення
радянської влади на Уманщині. На схилі літ він опинився в скрутному
матеріальному становищі, так як нова влада, не зважаючи на його громадську
активність, позиціонувала його – «чужий». Позбавлений владою права на
адвокатську практику, він був вимушений шукати засобів для власного
існування та своєї родини. 5

На основі значного масиву родинного епістолярію в дисертації
проаналізовано відносини між членами родини, а також увиразнено види і
форми відпочинку та проведення вільного часу. Встановлено, що дозвілля
Курінних було досить різноманітним та насиченим. Вони полюбляли
відвідувати церковну службу, благодійні вечори, читати періодичну пресу та
книги, проводити родинні вечори з обговоренням новин та грою на музичних
інструментах.
Підкреслено, що П. Ф. Курінний у своєму щоденнику здійснив
детальний опис подій Української революції 1917 – 1921 рр., залишивши для
нащадків важливі свідчення та спостереження. Щоденникові записи багаті
важливими деталями для розуміння спектру політичних уподобань населення
Уманщини в революційну добу, сприйняття в регіонах політики різних
урядів. Аналіз щоденникових записів засвідчив, що в них акумульовано
значний масив інформації з мікроісторії та історії повсякдення населення
Уманщини перших десятиліть ХХ ст.
Третій розділ «Науково-організаційна та культурницька діяльність
Петра Петровича Курінного» присвячено висвітленню діяльності
найяскравішого представника родини Курінних на науковій ниві.
Простежено шлях сина П. Ф. Курінного від учня Уманської чоловічої гімназії
через Київський університет св. Володимира до засновника Уманського
краєзнавчого музею та директора Першої української трудової гімназії в
м. Умань. У роботі зазначено, що вирішальний вплив на захоплення юнака
історичним минулим відіграв учитель історії та географії Уманської гімназії
Данило Щербаківський. Вирішальну роль у становленні Петра Курінного як
фахового історика відіграло навчання на історико-філологічному факультеті
Київського університету, де його викладачами були такі непересічні
особистості в українській науці як М. Довнар-Запольський,
Б. Фармаковський, В. Хвойка та ін. Ще будучи студентом, П. П. Курінний
розпочав системне археологічне дослідження Уманщини. Висвітлено початок
педагогічної та культурницької діяльності Петра Петровича Курінного після
закінчення у 1917 р. університету. Окрім викладацької діяльності у кількох
навчальних закладах Уманщини, молодий учитель координував роботу
відродженого краєзнавчого гуртка, спільно з учнями збирав предмети
старовини, які стали основою для створення П. Курінним «Соціально-
історичного музею Уманщини». Звернуто увагу на те, що очоливши
«Всеукраїнський музейний городок», П. Курінний, окрім успішного
вирішення адміністративних завдань, плідно займався археологічними
дослідженнями: виконував провідну роль в діяльності Трипільської комісії
ВУАК, де з 1929 р. обіймав посаду ученого секретаря. У дослідженні
систематизовано представлені матеріали численних археологічних
експедицій під керівництвом або за участі П. Курінного.
Встановлено, що опинившись у 1943 р. в еміграції, П. Курінний
продовжив активну наукову та громадську діяльність. З його ініціативи
створено та налагоджено роботу УВАН. Окрім цього П. Курінний активно
співпрацював з такими науковими установами української діаспори: УВУ,
Науково-Дослідним Інститутом Української Мартирології, Інститутом з
вивчення СРСР та ін. Учений не залишався осторонь і громадського та
культурного життя української діаспори в Німеччині. У дисертації
проаналізовано плідну наукову діяльність П. Курінного на еміграції, зокрема
його працю з історії української археології «Історія археологічного знання
про Україну», а також публіцистичні статті на історичну тематику, що були
опубліковані у діаспорних виданнях «Шлях перемоги», «Авангард»,
«Визвольний шлях» та ін. Звернена увага на біографічну галерею видатних
українських вчених – братів Щербаківських, В. Ляскоронського, К. Мельник-
Антонович, М. Міллера та ін., що вийшла з-під пера Петра Курінного, а
також на запропонований вченим новітній погляд на ключові події історії
України (зокрема: на концепцій походження слов’ян, Переяславську угоду
1654 р. та ін.).
Ключові слова: родина Курінних, Петро Федорович Курінний, Петро
Петрович Курінний, Уманщина, археологія.