Українсько-білоруські відносини (1991–2014 рр.)

Василишин С. Ю. Українсько-білоруські відносини (1991–2014 рр.). –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.02. – “Всесвітня історія”. – Тернопільський національний
педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, Тернопіль, 2019.

У дисертації, присвяченій комплексному дослідженню нової моделі
українсько-білоруських відносин упродовж 1991–2014 рр., здійснено аналіз стану
історіографічної розробки проблеми, охарактеризовано джерельну базу та
теоретико-методологічні засади наукової роботи. Проведений аналіз історіографії
запропонованої теми за тематично-хронологічним принципом дав змогу
класифікувати її умовно на два тематичні напрями – загальна й спеціальна
історична література. Підкреслимо, що у висвітленні двосторонніх відносин між
Україною та Республікою Білорусь упродовж 1991–2014 рр. спостерігався певний
дисбаланс як у кількості досліджень, так і в ступені вивченості окремих аспектів
міждержавних взаємин. Так, низка питань політичного, торговельно-
економічного та інших напрямів українсько-білоруського співробітництва є
недостатньо висвітленими, а відтак потребують подальшого об’єктивного,
цілісного й ґрунтовного дослідження.
Дисертаційне дослідження побудоване на широкому масиві як українських,
так і білоруських джерел. Зважаючи на різноманітність їх походження, відмінні
зміст та специфіку викладу матеріалу, а також враховуючи особливості вказаної
теми, було обрано проблемний принцип аналізу й класифікації джерельних
матеріалів на декілька груп: 1) неопубліковані архівні документи і матеріали, які
представлені фондами Галузевого державного архіву Міністерства закордонних
справ України; 2) міждержавні, міжурядові та міжвідомчі угоди, договори,
протоколи й інші офіційні документи, які затверджені Президентом, Верховною
Радою, Кабінетом Міністрів України і Президентом, Урядом, Національними 3

зборами Республіки Білорусь; 3) матеріали брифінгів представників МЗС,
стенограми прес-конференцій, інтерв’ю політичних діячів та інша інформація, яка
розміщена на офіційних сайтах Президента Республіки Білорусь, Кабінету
Міністрів України, Міністерств закордонних справ України та Білорусі;
4) спогади громадсько-політичних діячів обох держав; 5) матеріали
Національного статистичного комітету Республіки Білорусь; 6) матеріали
періодичних видань та інформаційних агентств. Зауважимо, що хоч не всі
джерела є рівнозначними, проте їх сукупність та значна інформативність роблять
джерельну базу достатньою для виконання поставлених науково-дослідних
завдань.
Методологічні засади дисертації становить комплекс, що включає наукові
принципи, методи й підходи, які спрямовані на всебічне, цілісне та об’єктивне
дослідження подій українсько-білоруського співробітництва упродовж 1991–
2014 рр. Зважаючи на такий підхід, під час вивчення основних етапів становлення
та розвитку сучасних двосторонніх взаємин між Україною і Білоруссю
застосовувалася ціла низка методологічних принципів, серед яких варто виділити:
історизм, об’єктивність, науковість, системність та комплексність. Комплексний
характер роботи забезпечується шляхом використання і поєднання
загальнонаукових (аналіз, синтез, індукція, дедукція, абстрагування, порівняння,
узагальнення та ін.), спеціально-історичних (історико-хронологічний,
порівняльно-історичний, історико-типологічний) та конкретно-історичних
(системно-структурний, статистичний) наукових методів. Комплексне
використання теоретико-методологічних інструментів при розгляді означеної
проблеми дозволило достовірно, системно та цілісно висвітлити усю складну і
багатоаспектну систему двосторонніх взаємин і тим самим забезпечити
реалізацію поставлених у дисертаційному дослідженні мети та завдань.
Автором роботи з’ясовано і проаналізовано історичні передумови та
основні етапи українсько-білоруських взаємин, розкрито особливості договірно-
правового забезпечення двосторонніх відносин. Так, зокрема, встановлено, що
формування нової моделі українсько-білоруського співробітництва в сучасних 4

умовах нерозривно пов’язане зі становленням новітніх українсько-білоруських
міждержавних відносин, що відбулося завдяки докорінним змінам у світі
наприкінці ХХ ст. Дезінтеграція СРСР, поява нових незалежних держав,
сприятливе геополітичне розташування, територіальна близькість, традиційність
зв’язків, а також взаємний інтерес України і Республіки Білорусь зберегти тісні
політичні, економічні, та культурно-гуманітарні контакти створили об’єктивні
передумови для формування й розвитку сучасних українсько-білоруських
взаємин. Упродовж 1991–2014 рр. у міждержавних взаєминах авторська
концепція представляє одинадцять етапів, що характеризуються динамікою
українсько-білоруського діалогу та інтенсифікацією двостороннього
співробітництва.
Доведено, що після здобуття незалежності Україною та Республікою
Білорусь у 1991 р., було виконано одне з найважливіших завдань, а саме: створено
систему договірно-правового забезпечення двосторонніх відносин, яка була
необхідна для зміцнення та розвитку міждержавних зв’язків. Протягом 1991–
2014 рр. між двома республіками укладено близько 205 документів, які дали
змогу нормативно регулювати правовідносини у різних сферах співробітництва.
У пропонованій дисертаційній роботі також охарактеризовано особливості
становлення і розвитку українсько-білоруських політичних відносин у нових
геополітичних реаліях та висвітлено процеси трансформації політичного діалогу
між Україною і Республікою Білорусь відповідно до сучасних міжнародних вимог
і викликів. У результаті проведеного дослідження показано, що процеси
становлення та розвитку українсько-білоруських політичних відносин
визначалися поступальним характером еволюції їх взаємин, що обумовлювалося
історико-географічним, економічно-господарським та культурно-гуманітарним
чинниками, а також наявністю протяжного кордону між обома державами та
відсутністю обопільних територіальних претензій. Партнерство України і Білорусі
в політичній сфері упродовж 1991–2014 рр., у першу чергу, слід розглядати як
важливу подію у послідовному відстоюванні національних інтересів обох країн,
насамперед безпеки, на регіональному та загальноєвропейському рівнях. 5

Двосторонні міждержавні зв’язки також сприяли всебічному розвитку
співробітництва і партнерства у центрально-східноєвропейському регіоні загалом.
Хоча українсько-білоруським взаєминам означеного періоду і були притаманні
гострі дискусії та, у певній мірі, кризові явища, однак загалом їх все ж можна
охарактеризували як динамічні та перспективні.
З’ясовано, що незважаючи на активний політичний діалог на найвищому
рівні, сучасний стан розвитку українсько-білоруських відносин поки що не
відповідає потенційним можливостям двох країн. Вважаємо, що це зумовлено,
насамперед, принциповими розбіжностями у внутрішньо- та
зовнішньополітичному курсах обох держав. Упродовж 1991–2014 рр. відносини
між Україною і Білоруссю відчували вплив зовнішніх чинників. На сучасному
етапі у контексті суспільно-політичних трансформацій в Україні та агресії з боку
Російської Федерації актуальним для Української держави постає питання вибору
серед країн-сусідів надійних партнерів. Саме у цій ситуації варто відзначити
динамічний та послідовний характер українсько-білоруських відносин.
Сприятлива динаміка відносин між Україною і Білоруссю та широке
співробітництво служать вагомим чинником для подальшої спільної взаємодії на
шляху до послаблення напруженості на пострадянському просторі, а також для
реалізації нової моделі ефективного міждержавного співробітництва в умовах
сучасних міжнародних викликів.
Окремо автором проаналізовано тенденції та проблеми українсько-
білоруського співробітництва в економічній сфері у сучасних умовах, окреслено
основні пріоритети, напрями і форми міждержавної торговельно-економічної
взаємодії. Зокрема, встановлено, що пріоритетне місце у загальній структурі
українсько-білоруських відносин займають двосторонні економічні взаємини.
Обидві країни упродовж 1991–2014 рр. були зацікавлені у розвитку торговельно-
економічної взаємодії. Досліджуваний період характеризувався наявністю чітких
тенденцій у двосторонньому економічному співробітництві, що були пов’язані зі
значною увагою з боку керівництва обох країн до даної сфери взаємин,
реалізацією спільних економічних програм, співпрацею в рамках інституційних
організацій. У цей час на динаміку міждержавних економічних відносин мали
безпосередній негативний вплив й деякі проблеми, зокрема тривалий час не було
врегульовано питання сплати української заборгованості перед Республікою
Білорусь, зберігалися обопільні торговельні бар’єри.
Зазначено, що характерною особливістю двосторонньої економічної
взаємодії було те, що вона розвивалася по висхідній траєкторії, стаючи більш
ефективною з часом. Протягом 1991–2014 рр. суттєво зросли динаміка
міждержавних торговельних операцій, номенклатура поставок експортних та
імпортних товарів. Високою була і частка двох країн у загальному обсязі
зовнішньої торгівлі України та Білорусі. Ключовими напрямами українсько-
білоруської економічної взаємодії, спрямованими на інтенсифікацію двосторонніх
економічних відносин означеного періоду стали: виробнича кооперація і
створення спільних підприємств; співпраця в науково-технічній сфері; у галузях
сільського господарства, енергетики, транспорту; міжрегіональні та прикордонні
зв’язки. Отже, загалом, Україну та Республіку Білорусь у економічному вимірі
можна назвати історичними та стратегічними партнерами, які зацікавлені у
розширенні партнерства в цій сфері.
Ключові слова: Україна, Республіка Білорусь, українсько-білоруські
відносини, зовнішня політика, міжнародні відносини, міждержавне
співробітництво, договірно-правова база, політичні взаємини, торговельно-
економічні зв’язки.