Футбольна лексика у формальному та неформальному дискурсах

Процик І. Р. Футбольна лексика у формальному та неформальному
дискурсах. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук
зі спеціальності 10.02.01 – «Українська мова». – Національний університет «Києво-
Могилянська академія»; Волинський національний університет імені Лесі
Українки. – Київ, 2020.
Дисертацію присвячено діахронному вивченню футбольної лексики
української мови – комплексно досліджено історію її формування, розвитку
та функціювання від часу зародження футболу в Україні в другій половині ХІХ ст.
і дотепер; уперше здійснено соціолінгвістичний аналіз формального
та неформального побутування української футбольної лексики
в найрізноманітніших сферах, пов’язаних із футболом.
Сформульовано визначення футбольного дискурсу як окремого підвиду
спортивного дискурсу зі специфічною тематичною спрямованістю,
який зорієнтований на певного адресата, використовує особливий арсенал мовних
засобів і становить сукупність різностильових, різножанрових текстів
неоднакового комунікативного спрямування та є продуктом мовленнєвої
діяльности у сфері футболу.
Формування української футбольної термінології як основного маркера
офіційного футбольного дискурсу бере початок у 70–90-х рр. ХІХ ст.,
а найінтенсивніший період її становлення припадає на першу третину ХХ ст.,
коли футбол масово поширився в Україні, а разом із ним й основні терміни
футболу, переважно англізми. Через специфічні суспільно-політичні обставини
розвиток національної футбольної термінології відбувався в Україні у двох
рівнобіжних напрямках: у Наддніпрянщині – з відчутними колоніальними
впливами російської термінотворчої традиції, а на Заході України – з виразно
акцентованими національними підходами до термінотворення. У Галичині
для найменування футбольних понять використовувано передовсім ресурси


3



української мови: загальновживаним словам надавано спеціального термінного
значення та на основі словотворчих ресурсів – твірних основ і афіксів творено
футбольні номінації. До більшості чужомовних термінів дібрано власне українські
відповідники, іноді це – розлогі синонімічні ряди конкурентних питомих
найменувань, що є прикметною рисою некодифікованості тогочасної української
терміносистеми футболу. Футбольній термінолексиці першої половини ХХ ст.
притаманне явище варіантності, бо вона перебувала на етапі формування власного
арсеналу поняттєвих і термінних засобів, і в ній конкурувало по кілька варіантів
назв одного футбольного поняття. Більшість прикладів – результат засвоєння
чужомовних запозичень, проте є й чимало варіантних питомих назв. Антонімію
в українській футбольній термінолексиці реалізовано в усіх поняттєво-
семантичних і формально-структурних різновидах.
Розвиток українського футбольного дискурсу відбувався за дієвої участі
видатних українців, які популяризували футбол в Україні, – Івана Боберського,
Тараса Франка та Петра Франка – теоретиків і практиків футболу. У своїх
публікаціях, що були першими українськими працями футбольної тематики,
вони не копіювали термінологію футболу, вживану в інших мовах, а шукали
словесного окреслення для футбольних понять, зберігаючи дух рідної мови.
У другій половині 30-х рр. футбольна лексика вийшла поза межі наукового
та публіцистичного стилів, її почали використовувати в художніх текстах.
Першими футбольну тему порушили письменники-галичани: Іван Керницький,
Іван Смолій, Зенон Тарнавський. Серед авторів-наддніпрянців єдиним
представником, який писав художні твори футбольної тематики, був Юрій Смолич.
У його текстах представлено футбольну лексику, що функціювала у футбольному
дискурсі Наддніпрянщини в першій половині ХХ ст. Лексичний матеріал із творів
Юрія Смоличева відрізняється від галицької футбольної лексики, яку
використовувано у той самий хронологічний період за Збручем. Порівняння
обидвох пластів лексики дало змогу зробити висновки про відмінні підходи до
формування української мови футболу, що переважали в різних частинах України.


4



На кінець 30-х рр. ХХ ст. у національній футбольній термінології, яка
репрезентувала формальний футбольний дискурс, загалом завершився етап
нагромадження лексичного матеріалу на позначення понять зі сфери футболу. До
Другої світової війни нормалізацію та кодифікацію цієї термінології не завершено.
У радянський період українська футбольна термінологія зазнала відчутного
впливу тоталітаризму. Першим кроком до уніфікації української футбольної
лексики в підрадянській Україні стало витіснення питомих українських назв,
особливо тих, що ввійшли до неї з галицько-буковинського варіанту літературної
мови, і вживання на їхньому місці кальок із російської мови та запозичень,
які функціювали в російській футбольній терміносистемі. У національній мові
футболу відбувалося вилучення власне українських назв, утворених
як відповідники до чужомовних запозичень у західноукраїнській мові футболу,
їх послідовно заступлено росіянізмами. Нав’язувано ті чужомовні терміни,
яких уживано в російському футбольному дискурсі, навіть тоді, коли
в українському вони не функціювали чи вживано інших запозичень, що потрапили
в національну футбольну терміносистему з європейських мов або за їхнім
посередництвом. Через негативний вплив позамовних чинників у другій половині
ХХ ст. багато питомих футбольних лексем витіснено з терміносистеми футболу,
їм надано статусу діалектних, застарілих, рідковживаних.
На зламі ХХ–ХХІ ст., українська футбольна термінологія зазнала істотних
змін. Cтрімка комерціалізація «гри мільйонів», увага засобів масової комунікації
до футболу, проникнення інноваційних технологій у цей консервативний
вид спорту зумовили розширення лексичної наповнюваності деяких тематичних
груп і появу цілком нових груп української футбольної лексики, зокрема назв,
пов’язаних із менеджментом у футболі, що є новими чужомовними запозиченнями,
якими футбольна терміносистема поповнилася в пострадянський період без будь-
яких спроб передати нові поняття засобами української мови. Тривожною є спроба
актуалізувати давні чужомовні запозичення, до яких в українській мові футболу
ще на початку ХХ ст. дібрано питомі відповідники, та намагання реактивувати
чужомовні терміни, що ввійшли в мову футболу на початку творення національної


5



її терміносистеми, а з часом через вищу частотність вживання українських
відповідників відійшли на марґінес. Позитивними тенденціями сучасного
офіційного футбольного дискурсу є намагання повернути давні питомі назви
першої половини ХХ ст., що їх згодом насильно витіснили чужомовні запозичення
та скальковані російські терміни. Позитивним чинником є очищення футбольного
назовництва від негативних впливів російщення.
Неформальний футбольний дискурс української мови розвивався
«хвилеподібно»: активно – в першій половині ХХ ст. і на зламі ХХ–ХХІ ст.,
а в другій половині ХХ ст. був цілковито пригнічений, що пов’язане з впливом
політичних чинників на суспільне життя в Україні та, зокрема, на сферу спорту.
Особливістю неформального футбольного дискурсу першої половини
ХХ ст., який творився українською мовою передовсім у Галичині,
бо східноукраїнські міста, в яких вирувало футбольне життя, зазнали потужного
зросійщення, було функціювання великої кількості жаргонізмів футбольної сфери,
що доповнювали західноукраїнський варіант літературної мови. Футбольні
жаргонізми вживано передовсім в усному мовленні, а також у публіцистичних
і художніх творах галичан. Жаргонізми використовувано як конкретизатори
та неофіційні дублети термінолексем футболу. Чимало жаргонізмів є полонізмами
та позиченими через польське посередництво германізмами. Поява
їх у футбольному дискурсі Галичини – це результат процесів формування
галицько-буковинського міського койне, що черпало елементи з діалектів
південно-західного наріччя, чужих мов, а також із мовлення соціальних груп –
студентських, школярських, батярських, що виокремилися в тогочасних містах,
і представники яких були найпалкішими вболівальниками футболу.
Серед жаргонізмів футбольної сфери є загальновживані лексеми, що зазнали
семантичних трансформацій, і запозичення.
У другій половині ХХ ст. унаслідок соціальних обмежень у тоталітарному
радянському суспільстві відбулося пригнічення неформального футбольного
дискурсу. Наприкінці 80-х рр. ХХ ст., після послаблення адміністративного
контролю за діяльністю неформальних молодіжних організацій, в Україні


6



активізувалися футбольні фанати, а на зламі ХХ–ХХІ ст. сформувалася специфічна
мова фанатської спільноти – соціолект українських футбольних фанів,
який частково перехрещується з молодіжним сленґом, проте в ньому є специфічні
слова, що з’явилися в середовищі фанатів і окреслюють особливості соціальної
активності цієї суспільної групи. Чимала частка фанатського словника потрапила
в українську мову з англійської, що закономірно – на час появи перших українських
організованих угруповань уболівальників футбольний рух фанів існував у Великій
Британії кілька десятиліть. З-поміж запозичень у фанатському соціолекті
домінують англізми, менше чужомовних слів припадає на позичення з італійської,
французької, російської та португальської мов. У соціолекті українських
футбольних фанатів функціюють не лише спортивні терміни, а й назви спеціальних
понять із різних терміносистем – фізики, військової справи, техніки, малярства,
музики, архітектури. Термінологічна лексика, яка в мовленні футбольних фанів
розширила своє термінне значення внаслідок семантичної деривації, є одним
із джерел формування цього соціолекту. Продуктивним способом творення лексем
у соціолекті фанатів є лексичне скорочення слів за допомогою різних усічень –
аферези, синкопи й апокопи. Такі зредуковані лексеми лаконічні й експресивні,
що важливо для комунікації в фанатському середовищі.
Суспільно-політичні події в Україні останніх років – національна Революція
Гідності та російська агресія на Півдні та Сході України – стали поштовхом
до трансформації вербальної поведінки українських футбольних фанатів:
від словесної агресії фан-угруповань клубів-суперників – до оголошення перемир’я
між фанатами всіх українських клубів. Ще однією ознакою часу стало
використання текстів фанатського фольклору: скандувань, гасел і пісень
під час української Революції Гідності та масових акцій за єдність у державі.
Сьогодні лексика українських футбольних фанатів вийшла поза межі свого
звичного функціювання – у фанатському середовищі – і потрапила до художніх
текстів сучасних українських авторів, що є свідченням зацікавлення письменників
субкультурою й соціолектом футбольних фанатів.


7



Одним із основних маркерів соціолінгвістичних тенденцій в мові футболу
є ономастикон – назви українських футбольних клубів, вживані у формальному
дискурсі, та прізвиська футболістів, використовувані в неформальному дискурсі.
Назви українських футбольних команд першої половини ХХ ст. пов’язані
з українськими історичними, географічними та культурними реаліями,
відображають мовну картину світу українців і мотивовані онімною й апелятивною
лексикою. Вибір найменувань, що асоціюються з українською культурою,
є свідченням прискіпливого добору назв національних футбольних клубів,
які репрезентували українську націю в період бездержавності. Для номінування
футбольних команд 20–80-х рр. ХХ ст. здебільшого взято назви,
що віддзеркалюють радянські реалії. Лише приблизно 10% номінацій українських
футбольних клубів пов’язані з українською етнокультурою та мають національно-
культурний компонент у значенні, решта найменувань є свідченням впливу
колоніалізму радянської доби і тотальної уніфікації назв команд.
Корпус найменувань футбольних клубів упродовж останньої чверті
століття – це своєрідна еклектика з номінацій, які віддзеркалюють національно-
культурну специфіку України, назв, що є спадком тоталітаризму радянської епохи,
а також складних найменувань, у яких поєднано давні назви клубів з іменами
спонсорів, що виявляють вплив найновіших – комерційних – чинників
на український онімний простір. За роки української незалежності дія трьох
факторів – національного, постколоніального та комерційного – спричинила появу
специфічного корпусу власних назв футбольних команд, де поряд із номінаціями,
в яких відображено мовну картину світу українців, співіснують найменування,
які є спадком радянського тоталітаризму, та покручі, в яких поєднано назви команд
із номінаціями підприємств, фірм, іменами спонсорів, що фінансують українські
клуби. У корпусі власних назв українських футбольних команд є й найменування
клубів у діаспорі. Ці команди функціювали зі середини 40-х рр. ХХ ст. і мали
номінації, пов’язані з історією та культурою України, що демонструють тяглість
національних назовницьких традицій, які в підрадянській Україні перервано.


8



Загалом в онімному просторі, який творять номінації українських
футбольних команд зафіксовано відонімні та відапелятивні назви, з кількісною
перевагою перших. У найменуваннях клубів відображено суспільно-політичні
події української історії: прагнення до здобуття власної державності на початку
ХХ ст., тоталітарні впливи 20–80-х рр. ХХ ст. і відродження національних традицій
після відновлення незалежності в 1991 р.
Аналіз прізвиськ українських футболістів показав, що надання гравцям
неофіційних імен є прикметною рисою неформального футбольного дискурсу.
Прізвиська футболістів утворено за усталеними моделями, загалом традиційними
для українських неофіційних антропонімів. Це найменування, які походять
від демінутивних форм імен футболістів, і назви, що постали внаслідок усічень
прізвищ гравців. Метафоричним способом утворено неофіційні антропоніми
футболістів на основі притаманних їм зовнішніх ознак, внутрішніх рис
або поєднання зовнішніх і внутрішніх характеристик. Якщо в міжвоєнний період
у творенні прізвиськ помітно впливи польської, чеської, угорської мов, залежно
від того, під чиїм пануванням перебували українські землі, на яких функціювали
національні футбольні клуби, то в радянський період домінують російські впливи.
У другій половині ХХ ст. започатковано нову тенденцію – використання в ролі
прізвиськ патронімів. У період після відновлення незалежності України
на творення прізвиськ футболістів впливала, як і в радянську добу, передовсім
російська мова. Серед неофіційних антропонімів гравців цього часу домінують
найменування, утворені шляхом різних трансформацій, насамперед усічень
прізвищ футболістів, при цьому новоутворені найменування нерідко асоціюються
з російськими лексемами – власними чи загальними назвами, що є свідченням
дії постколоніальних тенденцій на український неофіційний спортивний
антропонімікон. Менша частка неофіційних імен гравців постала на основі
метафори, тобто суттєво скоротився спектр оригінальних найменувань,
що виникли на ґрунті уважного спостереження за футболістами, виявлення їхніх
особливих рис і порівняння з відомими реаліями. Сучасні футбольні оніми –
це динамічний корпус власних назв, тому його дослідження має перспективи.


9



Діахронне соціолінгвістичне дослідження української футбольної лексики
дало змогу простежити й довести, що футбол є однією з небагатьох
соціокультурних сфер національного життя, яка цілісно представлена в українській
мові формальним і неформальним дискурсами.
Ключові слова: діахронна соціолінгвістика, формальний футбольний
дискурс, неформальний футбольний дискурс, футбольна лексика, футбольна
термінологія, футбольні жаргонізми, соціолект футбольних фанатів, футбольний
ономастикон, назви футбольних команд, прізвиська футболістів.