Семантика та структура латинської риторичної термінології (на матеріалі трактатів М. Туллія Цицерона)

Швець Х. М. Семантика та структура латинської риторичної термінології
(на матеріалі трактатів М. Туллія Цицерона). - Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису.



Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
за спеціальністю 10.02.14 - Класичні мови. Окремі індоєвропейські мови. –
Львівський національний університет імені Івана Франка, Київський
національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2021 р.



Дисертацію присвячено комплексному дослідженню структури та
семантики латинської риторичної термінології як підсистеми лексики
загальнолітературної мови.
В роботі обговорено основні аспекти дослідження термінології з
акцентуванням уваги на проблемах латинської риторичної термінології.
Представлено теоретико-методологічну базу дослідження. Подано дефініцію
терміна, під яким авторка розуміє слово або словосполучення, яке конвенційно
співвідноситься з певним поняттям науки чи техніки і служить для
комунікативних потреб у даній галузі. Розглянуто різні підходи до розуміння
терміна і термінології у сучасному мовознавстві, відзначено функційну
природу терміна.
Риторична термінологія Цицерона функційно і семантично упорядкована,
тому для її аналізу використано прийоми польового методу. Розглянуто
семантичні поля естетичної, сміхової та афективної лексики з характерною для
поля структурою: ядро, центр, периферія. Подано перелік номінацій на
позначення красивого, смішного та почуттів. Відзначено раціональний підхід
Цицерона до систематизації і класифікації матеріалу, де особливо чітко
простежуються родо-видові кореляції між терміносистемами певних
тематичних блоків.


3
Досліджено лексико-семантичні відношення та лексико-семантичні
процеси в латинській риторичній термінології. До лексико-семантичних
відношень у риториці Цицерона віднесено синонімію та антонімію, до лексико-
семантичних процесів - метафоричні та метонімічні переноси значень, грецькі
запозичення.
Аналіз риторичної терміносистеми у Цицерона не виявив принципової
різниці між термінологічною і загальнолітературною синонімією і показав, що
для неї характерні ті ж самі типи синонімів - дублетні, поняттєві, стилістичні,
ієрархічні. Відзначено, що значно рідше у Цицерона синоніми об’єднуються у
синонімічні ряди, що характерно і для сучасних терміносистем.
Метод семантичних опозицій дозволив виокремити у риторичній
термінології антонімічні пари, пов’язані відношеннями контрадикторності,
контрастності, комплементарності. Найчисленнішою виявилася група
антонімів, побудована на контрадикторних відношеннях.
Відзначено, що синонімія і антонімія не обмежується лексико-
семантичним рівнем, а переплітається зі словотвором, синтаксисом,
стилістикою. Важливою, є, наприклад, роль антонімії у побудові стилістичної
фігури антитези.
Розглянуто роль метафори у поповненні риторичної термінології.
Здійснено класифікацію риторичних термінів-метафор, в основу якої покладено
генетичний критерій, доповнений тематичним і граматичним. Виявлено, що
джерелом метафоричних риторичних термінів була антропосфера, рідше - інші
явища і предмети природи. За частиномовною приналежністю об’єкта чи
предмета асоціації терміни-метафори поділено на іменникові, прикметникові
(атрибутивні) та дієслівні. Вказано, що найвища метафорична продуктивність
властива іменникам, прикметникова і дієслівна метафори зустрічаються рідше.
Відзначено, що метонімічні утворення в риториці Цицерона є рідкісними і, як
правило, спостерігається переплетіння метафори і метонімії в одній і тій же
лексемі.


4
У риторичній термінології Цицерона виявлено значний відсоток грецьких
запозичень. Аналіз показав, що найуживанішим методом передачі грецьких
термінів було калькування, яке супроводжується поморфемним відтворенням
семантичного змісту запозиченого терміна. Менш продуктивними виявилися
транслітерація, при якій відбувається фонетична та графічна адаптація
запозиченого слова, запозичення у грецькій графіці, які переважно є
технічними термінами, метод дефініції, який, незважаючи на громіздкість і
невигідність в користуванні, володів високим ступенем експліцитності.
В роботі розглянуто парадигми морфологічного та синтаксичного
словотворення риторичних термінів у Цицерона. До морфологічного способу
утворення риторичних термінів віднесено суфіксацію, префіксацію,
парасинтетичний (суфіксально-префіксальний) спосіб словоскладання.
Для кожної підмови характерне преференційне використання суфіксів і
префіксів. Аналіз риторичної термінології у Цицерона показав, що такими
суфіксами у словотворі іменників були -tio/-sio, -tura, -tor, -mentum для
утворення віддієслівних моделей і -tudo, -tas, -itia, -icu, -inu, -arius - для
відіменних моделей. Висловлено деякі міркування про кореляції омонімічних,
але різночастиномовних медіативних і демінутивних суфіксів -ulu, -culu, які в
процесі розвитку латинської мови зближувалися, вступали в асоціативні зв’язки
і що технічний характер першої пари суфіксів впливав на термінологічні
потенції другої пари суфіксів. Виявлено, що найпродуктивнішими
словотвірними моделями, які беруть участь в утворенні прикметникових
номінацій, були моделі, визначені суфіксами -osus, -bilis, -icus, -idus. Серед
префіксів відзначено per- i prae-, які, незважаючи на підвищену емоційність,
мають технічну визначеність, що зумовило їх продуктивність в утворенні
прикметникових термінів.
Для дієслів властива префіксальна деривація. Серед префіксів, які беруть
участь у дієслівному словотворенні, відзначено a-(ab-), de-, e-(ex-), ad-, con-,
pro- та деякі інші. Більшість префіксальних дієслів реалізують термінологічне


5
значення у поєднанні з придієслівними членами. Тому в роботі наведено їх
синтагматичне оточення.
Відзначено, що префікси, перенесені у сферу риторичної термінології,
переорієнтували первісне просторове чи часове значення в інші семантичні
відтінки, зумовлені риторичним контекстом.
Розгляд риторичної термінолексики у Цицерона показав низьку
продуктивність моделей, утворених парасинтетичним (суфіксально-
префіксальним) способом, який полягає у двобічному ускладненні твірної
основи за допомогою суфікса і префікса.
До непродуктивних способів термінотворення в підмові латинської
риторики віднесено також словоскладання. Внаслідок структурного аналізу
композитів риторичної семантики у Цицерона виявлено двадцять чотири
термінолексеми, утворені за такими моделями: Prp + S i Prp + P з сурядним
зв’язком між компонентами і S + V, A + V, N +V, N + S, A + P, S + A з
підрядним зв’язком. Серед них найпродуктивнішими виявилися моделі з
опорним, словом-іменником, ускладненим суфіксами з категоріальним
значенням, характерним для риторики. Відзначено, що композити
функціонують як синтаксичні еквіваленти корелятивних словосполучень, які
мотивують їх формальну структуру. Підкреслено, що у зв’язку з давністю
процесів словоскладання і фонетичними змінами, яких зазнали компоненти
складних слів, інколи важко визначити їх словотвірну структуру.
Серед термінів, утворених синтаксичним способом, розглянуто моделі з
сурядним і підрядним зв’язком між компонентами. Відзначено, що сурядний
зв’язок менш характерний і представлений незначною кількістю прикладів
(моделі S + Coni + S i S + S +Coni).
Виявлено, що серед термінологічних словосполучень, компоненти яких
об’єднані підрядним зв’язком, переважають двоскладові конструкції з
атрибутивним зв’язком (моделі A + S i S + A).


6
Серед інших риторичних складених термінів у Цицерона відзначено
вербально-субстантивні і субстантивно-субстантивні терміносполучення з
об’єктним зв’язком між компонентами (моделі V + S i S + S).
В риториці Цицерона зафіксовано також обставинні відношення між
стрижневим дієсловом, що позначає дію-стан, і залежною від нього
обставиною, переважно способу дії.
Виявлено, що синтаксичний спосіб утворення риторичних термінів у
Цицерона був активним і переважав морфологічний спосіб. Це пояснено тим,
що словосполучення переважно виражають видові поняття, кількість яких
практично необмежена і потребу в яких кожна наука у своєму розвитку
постійно відчуває.
В риториці Цицерона знаходимо фразеологічні словосполучення
ідіоматичного характеру, для яких характерна семантична неподільність,
непохідність значення цілого з його частин та образна немотивованість. Їх
аналіз засвідчив, що вони утворюються за такими ж моделями, як і розкладні
терміносполучення.
Дослідження показало, що риторична термінологія не становить якоїсь
окремої, відособленої від загальнолітературної мови, системи, а незначні
відхилення зумовлені категоріальними особливостями денотативної сфери, з
якою вона співвідноситься.
Ключові слова: Цицерон, риторична термінологія, семантичні поля,
лексико-семантичні відношення, лексико-семантичні процеси, структурні
моделі.