Творчість Олекси Ізарського: стратегії жанру та стилю

Руднянин О. І. Творчість Олекси Ізарського: стратегії жанру та стилю. –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
зі спеціальності 10.01.01 «Українська література». – ДВНЗ «Прикарпатський
національний університет імені Василя Стефаника», Івано-Франківськ, 2021.



У дисертації досліджено жанрові стратегії й стильові особливості
художньої та документальної творчості Олекси Ізарського на матеріалі його
сімейного роману-хроніки, до якого ввійшли повісті «Ранок», «Віктор і Ляля»,
«Чудо в Мисловицях», «Саксонська зима», романи «Київ», «Полтава», «Літо
над озером», «Столиця над Ізаром», а також на основі документальних жанрів
щоденника і листів письменника різних періодів.
Дослідження вперше в українському літературознавстві репрезентує
комплексний аналіз творчості Олекси Ізарського крізь призму жанрово-
стильових особливостей його «сімейної хроніки», тобто романів і повістей,
об’єднаних образом головного героя Віктора Лисенка. У дисертації
досліджено жанрово-стильові модифікації документальних жанрів щоденника
й листів художника слова; окреслено світоглядно-філософські вектори
творчості письменника в контексті української еміграційної літератури другої
половини ХХ століття, зокрема періоду існування Мистецького українського
руху, до представників якого належав письменник; вперше постать Олекси
Ізарського розглянуто з погляду генераційної ідентичності українського
емігранта, для якого образ батьківщини нероздільний із мотивом вічної туги,
мрії, міражу, «втраченого раю», «спогаду дитинства»; індивідуальний стиль
письменника розкрито через декодування онтологічних смислів, концептів та
архетипів. У науковий обіг введено досі неопубліковані листи письменника до


3







митців і культурних діячів України й діаспори, що засвідчує феномен
міжемігрантської і навіть міжнаціональної контактології.
У першому розділі дослідницьку увагу сфокусовано на вирішенні
теоретико-методологічних проблем і вивченню культурно-історичного
дискурсу творчості письменника-емігранта, а саме: досліджено постать
Олекси Ізарського в контексті доби, описано основні вектори критичної
рецепції його художньої спадщини, вивчено традицію жанру сімейного
роману-хроніки в українській літературі, що розвинувся в творчості Г. Квітки-
Основ’яненка, А. Свидницького, У. Самчука, О. Стороженка, Ірини Вільде,
Ю. Косача, а також простежено розвиток цього виду роману в світовій
літературі. У ході дослідження з’ясовано, що Олекса Ізарський був учасником
літературного життя Мистецького українського руху. Письменник творив у
руслі традиційного для того періоду синкретизму реалістичної манери письма
та модерністських течій, зокрема імпресіонізму й неоромантизму, крім того,
він продовжував традицію інтелектуальної прози, започаткованої в творчості
В. Підмогильного, В. Домонтовича, М. Хвильового.
З’ясовано, що проза Олекси Ізарського одразу після виходу отримувала
безліч схвальних, а також і критичних відгуків з боку діаспорян. Творчість
Олекси Ізарського розглядалася в еміграційній критиці як унікальне й
самобутнє літературне явище, що засвідчило високий аристократизм автора, а
його основну авторську інтенційність дослідники окреслювали як бажання
письменника створити «повнокровний» і цілісний образ свого покоління, на
долю якого випали нелегкі випробування вимушеною еміграцією.
У цьому розділі також вивчено теоретичні аспекти жанру сімейного
роману-хроніки, наголошено на специфіці історизму та особливостях лінійної
побудови сюжету. Характерними особливостями цієї романної форми
вважаємо поєднання історії життя окремої людини з життям та історією
всього суспільства. Специфіка романного мислення в жанрі сімейного
роману-хроніки полягає у формуванні зображення закономірностей суспільно-


4







історичних змін, що проявляються у становленні героя, особливостях його
соціального життя і психології. Ознакою хронотопу такого типу романів
виступає рух, зміна поколінь в контексті певної історичної епохи, тобто
історична епоха подається крізь призму життя конкретної особистості.
У другому розділі досліджено становлення індивідуального стилю
Олекси Ізарського в його ранній творчості, розкрито художню концепцію
головного героя сімейного роману-хроніки, стильові домінанти й жанрові
стратегії автора.
Образ Віктора Лисенка як головний для усіх книг сімейної хроніки –
багатогранний і динамічний. Концептуальні ознаки цього образу можна
представити через такі моделі: Віктор – яскравий представник української
нації і носій історичної пам’яті (герой відчуває трагедію української нації
внаслідок голодомору, війни, вимушеної еміграції); Віктор – письменник
(герой успадковує ще одну особливість авторського психотипу – смак
нищівної самокритики і привселюдне копирсання у власній душі; образ
Віктора як митця еволюціонує від спостерігача подій до активного учасника
літературних дискусій в еміграції); Віктор – образ-резонер авторської
свідомості, представник свого роду, філософ, мрійник та ідеаліст. Як і сам
Олекса Ізарський, його головний герой веде щоденник, якому звіряє творчі
плани й найпотаємніші мрії, бо герой гранично відвертий не в діалогах з
іншими персонажами, а із самим собою, зокрема наодинці зі щоденником.
Віктор – генераційна модель українського письменника-емігранта, і ця грань
особистості головного героя найповніше зреалізована автором в останньому
романі «Столиця над Ізаром», який вважаємо ключовим для дослідження
образу українського письменника-емігранта, адже це амплуа головного героя
відзначається найвищим ступенем автобіографізму.
Встановлено, що стиль Олекси Ізарського поєднує в собі реалістичне
зображення дійсності із імпресіоністичною манерою письма, яка особливо
проглядається в пейзажах, що цілісно творять мозаїку ліричних відступів, і в


5







портретах героїв. Лінійність оповіді Ізарського особлива, бо, незважаючи на
складність доби, у творах не зустрічаємо гострих конфліктних ситуацій героя
з родиною та оточенням. У сімейному романі-хроніці про родину Лисенків
домінує контраст і метафора, оригінальність якої проявляється при пейзажних
замальовках і часто демонструє інтермедіальність тексту (більшість метафор
утворюються на основі зіставлення з мистецькими поняттями різних сфер).
Знаковим для портретистики Олекси Ізарського є фрагментарність,
мозаїчність образу, тобто письменник малює його поступово, з кожним новим
епізодом додаючи нові штрихи, деталі. При творенні портретних
характеристик автор тяжіє до типізації образу, що обумовлене ознаками
реалізму в його творчому методі, при цьому типи його героїв – літературні,
адже їх творить письменник Віктор Лисенко, добре обізнаний з традицією
світової літератури (тип Мефістофеля, гоголівський тип). Надмірна
деталізація і психологізація прози Олекси Ізарського – наскрізні стильові
домінанти його творчості.
Особливістю романного мислення Олекси Ізарського вважаємо
синкретичний наратив, адже в сімейному романі-хроніці яскраво виражена
позиція наратора, через яку відбувається зв’язок із проблемним колом і
композицією. Письменницька стратегія оповідача в різних книгах сімейної
хроніки залежить від характеру зображуваних подій, тобто зосередженості на
внутрішньому світі героя чи подіях зовнішнього світу. Читач сприймає образ
Віктора Лисенка крізь призму суб’єктивізму наратора, основна функція
якого – передати читачеві специфіку мислення і мовлення представника
покоління Другої світової війни, письменника-емігранта.
Прозаїк експериментує із формою сімейного роману, наповнюючи її
новими жанровими модифікаціями, що реалізовані автором через такі
стратегії романного жанру: стратегія «тексту в тексті» (синтез роману із
жанрами щоденника, листа і навіть кіномистецтвом), наповнення
белетристичного тексту публіцистичним звучанням, стратегія постійної зміни


6







хронотопу і трансформації локусу міста із семантичного поля «чуже» в
поступову рецепцію як «рідного», стратегія інтелектуалізації авторської
модальності.
Третій розділ дослідження присвячено вивченню жанрових і стильових
стратегій Олекси Ізарського в документальній прозі письменника, зокрема в
щоденнику й епістолярію. Встановлено, що в щоденнику Олекси Ізарського
домінує стильова стратегія внутрішнього монологу, хоча в тексті присутня
авторська націленість на дискурсивність: це й цитування листів своїх
епістолярних співрозмовників, і залучення до щоденника критичних відгуків
на свою творчість, які можна вважати ознаками діалогічності, що призводить
до складного взаємозв'язку суб'єкта й об'єкта оповіді.
Своєрідність поетики щоденника Олекси Ізарського проявляється в
синтезі документального, біографічного та художнього начал у структурі
щоденникового тексту. Таке проміжне становище жанру щоденника
демонструє здатність тексту до автоміфологізації його автора, адже
письменник не просто відтворює життя, а конструює у фокусі вигідної для
нього проекції.
Основною стратегією жанру щоденника Олекси Ізарського стала
фактоцентрична модель синтетичного типу щоденника із надмірною
деталізацією та жанровою гетерогенністю. Постійне повернення в
щоденникових записах до розлогих пейзажних замальовок наповнило
фактографічний стиль елементами ліризму, а спостереження автора над
власною творчістю, щоденниковою і художньою, привнесло в цю
документальну прозу потужний психологічний струмінь.
Епістолярний стиль Олекси Ізарського вирізняється об’єктивністю,
стриманою емоційністю, правдивістю і надзвичайною широтою охоплення
проблем української діаспори. Автор детально описує культурні події,
зустрічі, читання, накреслює тенденції розвитку української літератури в
діаспорі. Однак в центрі кожного листа – людина, представник «загубленого


7







покоління», що виборює своє місце і право на національну самоідентифікацію
в чужомовному середовищі. Тому основною жанровою стратегією листів
Олекси Ізарського вважаємо діалектичну єдність антропоцентричного і
фактоцентричного підходу до композиціонування епістолярного тексту.
Таким чином, у дисертаційному дослідженні здійснено комплексний
різноаспектний аналіз художньо-стильових особливостей прозового доробку і
документальної спадщини Олекси Ізарського. Здобуті результати сприятимуть
подальшому вивченню поетикальних особливостей і жанрових стратегій
української емігрантської літератури, зокрема творчості представників МУРу.

Ключові слова: проза, емігрантська література, поетика, авторська
свідомість, художнє мислення, наратор, стратегія жанру, жанрова
модифікація, сімейний роман-хроніка, індивідуальний авторський стиль,
епістолярій, щоденник.