Неоміфологічні мотиви в українській поезії 1990-х років: трансформація і художні функції

Карач А. В. Неоміфологічні мотиви в українській поезії 1990-х років:
трансформація і художні функції. – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
(доктора філософії) зі спеціальності 10.01.01 – українська література. –
Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди;
Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАН України, Київ, 2021.
У пропонованій дисертації здійснено всебічний і найбільш повний на
сьогодні аналіз неоміфологічних мотивів української поезії останнього
десятиліття ХХ століття (доробок І. Андрусяка, Ю. Бедрика, М. Брацило,
В. Виноградова, О. Галети, С. Жадана, М. Кіяновської, О. Куценко, Г. Крук,
В. Махна, Р. Мельникова, С. Процюка, М. Савки, Е. Свенцицької, Р. Скиби,
І. Старовойт).
З’ясовано, що попри значний інтерес критики й літературознавства та
наявність розвідок, що стосуються різних аспектів (феномена «зміни
поколінь», розширення ідейно-тематичного діапазону й образного
різноманіття, соціокультурної ситуації, письма без цензури тощо), лірика
дев’ятдесятників і дотепер залишається недостатньо вивченою. Дослідження
є спробою полівекторного осмислення текстів 1990-х років. Воно дасть змогу
поглибити уявлення про художньо-естетичні особливості мотивної структури
митців і мисткинь цього періоду.
Методологічно дисертація спирається на наукові роботи, присвячені
теорії міфу й неоміфологізму (М. Еліаде, О. Кобзар, М. Костомарова,
А. Нямцу, О. Потебні, В. Проппа, В. Топорова, Н. Фрая, Дж. Фрезера), а
також на студії, пов’язані з проблемою мотиву ліричного твору
(Б. Гаспарова, О. Веселовського, Ю. Лотмана, Є. Мелетинського,
І. Силантьєва, Б. Томашевського, О. Фрейденберг, Р. Якобсона) та ін.


3



За основу взято «трихотомічну модель мотиву», запропоновану
А. Тимченко. Так, під час аналізу політеїстичної і монотеїстичної природи
трансформованого художнього простору виокремлено «ядро» (культурний
код), «тіло» мотиву (конкретні значення), «мотивне поле» (багатоаспектні
зв’язки). На різних етапах дослідження це дало змогу простежити динаміку
розгортання мотивів, яка виявилася через семи переходу, пошуку, тривоги,
туги, гріхопадіння, спокути, зради, повернення, безпритульності, спасіння,
чекання, порятунку, прощення, болю, свободи; «міфологізуючі дискурси»
(індивідуально-авторські: «пустеля келій», «острів зими і текстів», «місто
минулих снігів»; загальновідомі: казки «Піщана людина» Е. Т. А. Гофмана,
«Попелюшка» Ш. Перро, «Маленький принц» А. де Сент-Екзюпері; місто
Еммаус; річка Стікс; храм Кіпріди тощо); амбівалентність і
поліфункціональність образів і сюжетів; оперування бінарними опозиціями
(реального й вигаданого, живого й мертвого); літературну гру художніх
інтерпретацій як на імпліцитному, так і на експліцитному рівні; прийоми
«олюднення», «одухотворення»; кореляцію з мотивами кохання, смерті,
самотності.
Обрано три провідних напрями дослідження міфопоетичних мотивів в
українській ліриці 1990-х років, що належать В. Єшкілєву («деміургія» як
конструювання власного Всесвіту завдяки «внутрішній енциклопедії»),
М. Кіяновській (міф як відкрита художня модель), Ю. Логвиненко (міф як
«глобальний метатекст»). Зазначені наукові вектори допомогли вибудувати
стратегії для систематизації й комплексного аналізу міфопоетичних мотивів.
Констатовано, що для неоміфологічних шарів художньої свідомості
важливою є категорія пам’яті. У дев’ятдесятників вона передбачає
темпоральні елементи («коло свідомості», «нитка павутини», «мох небуття»,
«годинник піщаний», «відбиток стопи», «попіл віку», «сеанс ретроспекції»,
«листя часу»), поєднання в межах одного міфопростору різних локусів (небо
– степ, сад – небо), відсутність чітко окреслених кордонів («на межі
зникомого», «по той бік дощу», «королівство миршаве», «посеред порожньої


4



траси»). Подекуди ця категорія корелює або з образом мандрівника
(блукальця/чужинця/вигнанця), або із зооморфними структурами («павуки
часу», «миші часу»), або з біблійною емблематикою (Всесвітній потоп, Йона,
Лот, Сад Гетсиманський, блудний син, Адам, Єва, Ной, Каїн, Авель, Марія,
Юда) й утворює цілісну модель. Часто існує в триєдності «людина – світ –
Бог», «я – час – світ», «любов – смерть – Бог», «любов – біль – Бог».
Розкрито особливості переомислення поетами й поетками
язичницького (в межах фітоморфних, зооморфних, космогонічних мотивів),
біблійного (в межах мотиву мандрів/блукань), античного міфосвіту.
Механізм творення оновленої художньої реальності пов’язаний із
розширенням інтерпретаційної парадигми й ґрунтується на різних прийомах.
Серед домінантних виокремлено такі: міфосценарії «народження слова»,
«народження звуку», «народження поезії» (за Ю. Вишницькою);
«абсурдизація» поетичної реальності (за А. Камю); «сюжетоскладання»
(поєднання християнських і давньогрецьких, кількох язичницьких сюжетів
тощо), «дзеркальне інвертування вихідного мотиву», «доповнення до
вихідного мотиву його “дублікату”» (за Є. Мелетинським); нашарування та
взаємозамінність концептуально важливих функціональних характеристик
образів; вибудовування «повсякденного міфу» (за М. Кіяновською);
циклічність; поліваріативність. Зроблено акцент на явищах тератоморфізму й
антропоморфізму.
Усі згадані структури співвідносяться з авторською обробкою
усталених міфологем і розгортанням авторських міфів, що є однією з
домінантних ознак української лірики 1990-х років. У художньому вимірі
дев’ятдесятників творення індивідуальної картини світу сприяє пошуку
пракоренів і власної первісної сутності, поверненню до сакрального значення
речей, істот і явищ, зверненню до архетипів дому, мудрості, долі, Отця, Сина
й Святого Духа.
Підкреслено, що мистецька реконструкція вплинула на віднайдення
оновлених форм побутування міфу, появу в текстах трансформованих образів


5



божеств, чудовиськ, міст, країн (царство лавандових фей, сад негаснучих
єнотів, сад божественних мишей, фея життя, пухнасте фіолетове звірятко,
змії, побратані «стосилим чаклуючим клубком», стоока прірва, шестикрилий
кажан, людиноока змія (Ю. Бедрик); країна Кульбабія, Хо, Кобиляча Голова
(Р. Мельників); Місячний Кіт, батько Лунь, Тінь Сови, триока змія, Собаче
місто (Р. Скиба); Панна-Літо, стооке й стовухе зайченя, мовчазні хіроманти
доріг (М. Кіяновська); хлопчик Що-Пані-Схоче (Г. Крук); Диво (М. Савка);
країна помірних дощів (С. Процюк); країна холодних світил, лицарі Дива,
жінка-рибина (М. Брацило); стооке й стокриле Диво, єдинорог (В. Махно);
стоока ніч (Е. Свенцицька); місяцеокого крику вересень, боги подорожніх,
королева з зеленими кістьми (І. Андрусяк); стоголосий і стоглавий звір
(О. Куценко), Зоряний Вічний Митець (В. Виноградов)).
Окрему увагу приділено художнім функціям неоміфологічних мотивів.
У ході дослідження проаналізовано такі: позачасовості й позапросторовості,
циклічності, багатовимірності, «формально-змістової “соборності”» (за
А. Нямцу), «негативного паралелізму» (за Є. Мелетинським), позамовної
реальності тощо). На рівні архетипізованої поетичної дійсності вони
простежуються в антропоморфних сюжетах; зринають як структури
хтонічного світу в межах моделі «людина – природа» («людина – ліс»,
«людина – сад», «людина – степ»); вибудовують міфосценарії, в яких задіяна
антична емблематика (Прометей, Ікар, Прокна, Геба, Геліос, Філомела,
Хронос, Харон, Аріадна, Афіна, Сізіф та ін.).
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що:
– у дисертації вперше комплексно проаналізовано художній світ
дев’ятдесятників у контексті неоміфологізму;
– розглянуто поетичні доробки останнього десятиліття ХХ
століття, які у вітчизняному літературознавстві до цього часу залишаються
малодослідженими (Ю. Бедрика, М. Брацило, В. Виноградова, О. Куценко,
Е. Свенцицької та ін.);


6



– усебічно схарактеризовано особливості трансформації
політеїстичних і монотеїстичних мотивів в українській ліриці 1990-х років і
їхні художні функції;
– окреслено домінантні прийоми авторського міфологізування;
– у межах фітоморфного, зооморфного, космогонічного, античного
й біблійного міфосвіту дев’ятдесятників описано індивідуально-авторську
інтерпретацію традиційних образів і сюжетів, стратегії їхнього втілення.
Результати студії, отримані з допомогою методу мотивного аналізу, а
також міфологічного, структурно-текстологічного аналізу, можуть стати у
пригоді при підготовці курсів з історії української літератури кінця ХХ
століття у закладах вищої освіти, під час написання курсових і магістерських
робіт студентами-філологами, для подальших досліджень лірики 1990-х
років.
Ключові слова: неоміфологізм, мотив, поезія 1990-х років,
трансформація, реконструкція, художні функції.