Забезпечення національних інтересів України в Субсахарській Африці в контексті розвитку регіону

Олійник Ю. І. Забезпечення національних інтересів України в
Субсахарській Африці в контексті розвитку регіону. – Кваліфікаційна
наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 23.00.04 «Політичні проблеми міжнародних
систем та глобального розвитку». – Національний інститут стратегічних
досліджень; Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича.
Чернівці, 2020.
Сьогодні в регіоні Субсахарської Африки (включає країни Південної та
Тропічної Африки) зберігаються найбільш архаїчні соціальні відносини, і
суспільство лише проходить перші стадії трансформації та формування модерних
націй. Тенденції свідчать про значну ймовірність радикального переформатування
територіально-політичної конфігурації регіону. Відповідно змінюється зовнішня
політика держав регіону та рівень присутності зовнішніх акторів. В Африці
зосереджено багато природних ресурсів, світовий попит яких постійно зростає
разом з проникненням на цей ринок потужних сил – західних транснаціональних
корпорацій, Китайської Народної Республіки, Японії. Водночас зростає
залежність економік розвинутих країн від регулярних поставок африканських
ресурсів, що корелюється з внутрішньою стабільністю.
Одним із заходів збереження і розширення зони втілення національних
інтересів буде створення адекватного прогнозу політичних процесів у регіоні та
формування на його основі цілісних рекомендацій щодо зовнішньої політики
України. Дослідження визначає суть національних інтересів України в регіоні
Субсахарської Африки, їх важливість для посилення політичного впливу держави
на міжнародній арені, а також розвитку вітчизняної економіки через освоєння
нових ринків. Автор визначає ключові фактори, що впливають на
соціополітичний розвиток регіону, розглядає окремі приклади, що ілюструють
можливі траєкторії розвитку, за допомогою екстраполяції прогнозує розвиток 3

країн Субсахарської Африки, на основі чого повинна формуватися зовнішня
політика України в означеному регіоні.
Ресурсно багатий і потенційно впливовий у військово-політичному плані
регіон потребує стратегічного підходу з боку Української держави, що робить
необхідним глибинне дослідження суспільно-політичних процесів (а не лише
окремих економічних трендів чи офіційних декларацій). Для цього необхідно
перевірити релевантність різних моделей суспільного розвитку та модернізації,
зокрема авторської гіпотези незавершеності процесу націєтворення.
У роботі було виявлено передумови суспільно-політичної трансформації
африканських країн, що за всіма характеристиками представляють процес
модернізації. Однак особливості регіону впливають на результат трансформації.
Африканський перехід від традиційного суспільства, на відміну від європейських
чи латиноамериканських моделей, в основному відбувається швидше під впливом
колонізації з кін. ХІХ ст. Процес переходу до модерного суспільства не
закінчений, що особливо виявляється в проблемах націєтворення у країнах з
постколоніальними кордонами.
У політичному житті суспільства розшарпуються між кількома формами
політичної легітимації – передусім етнічною та релігійною (в тому числі
синкретичного типу). Головною причиною відставання та нестабільності
залишаються внутрішні конфлікти. Після 2000 р. вони концентруються довкола
країн Сахелю та Центральної Африки (ЦАР, ДР Конго).
Спроби об’єднати населення навколо громадянської моделі нації не
спрацьовують, поступаючись етнізації політики – від партій-представників
окремих народів до розгортання сепаратистських повстань. Демократизація
окремих держав часто лише сприяє деструктивним процесам, оскільки виводить
етнізацію в публічний простір. Попри замороження низки етнічних конфліктів
посилюється міжрелігійна напруженість. Спостерігається збіг «гарячої зони»
континенту з прикордонням християнсько-анімістичної та мусульманської частин
регіону. Характерний приклад – взаємонакладання етнічних та конфесійних
суперечностей у боротьбі півночі та півдня в ЦАР. Навіть потужні країни на 4

зразок Нігерії не здатні самостійно зупинити поширення ісламістських груп, що
контролюють широкі території. Посилює нездатність окремих урядів
контролювати територію пустельний та малозаселений характер південного краю
Сахари, регіону Сахелю та саван ефіопсько-сомалійського прикордоння.
Розв’язання цивілізаційного конфлікту найімовірніше потребує розподілу держав
за етноконфесійним складом.
Головною причиною відставання та нестабільності залишаються внутрішні
війни. Характерною рисою більшості досліджених конфліктів стала гібридність у
використанні неконвенційних методів силового впливу, найчастіше з боку
сильніших сусідів та глобальних сил. Натомість переговори та замороження
конфліктів за посередництва міжнародної спільноти лише пролонгують кризи,
ослаблюючи суверенітет центральних урядів. Особливо негативна участь у місіях
сил безпосередніх сусідів, що зацікавлені у послабленні цих держав. Це
демонструє континуум небезпек і для України у разі впровадження міжнародної
місії відповідного типу.
З 2000 р. континент перетворився на арену протистояння між Китаєм (що
далі потребує дешевої сировини) та США і країнами ЄС (насамперед Францією,
що зберігає фактичний контроль на заході континенту). Зовнішня політика
місцевих держав, інтеграційні проекти маневрують між різними зовнішніми
впливами. Стає помітним також дрібний вплив слабших гравців – Бразилії,
Японії, Туреччини (в рамках відродження османського проекту), РФ. Натомість
африканські держави намагаються посилити політичну безпеку та економічні
показники через ряд інтеграційних проектів.
Регіон Субсахарської Африки – один з ключових для реалізації інтересів
України. Головні фактори зростання рівня співпраці – економічна переорієнтація
ринків (на середньостроковий період ринки Росії та її союзників будуть обмежені
для вітчизняної продукції), дипломатична роль африканських держав в охороні
національних інтересів Києва, посилення військово-політичного впливу України у
світі (насамперед у форматі співпраці з країнами НАТО, особливо США).
Формування позитивного реноме України, посилення м’якого впливу на місцеві 5

еліти неможливе без адекватного прогнозу ризиків для стабільності та
можливостей політичної фрагментації. Останніми роками африканські країни
займають більш вагому позицію в зовнішній торгівлі України (особливо у сфері
агроекспорту). Історичний досвід співпраці, участь в кількох міжнародних
миротворчих місіях можуть допомогти укріпити позиції Києва. Важливу роль
відіграє українська діаспора – висококваліфіковані працівники, яких поважають в
Африці. Однак державі слід інтенсифікувати дипломатичну діяльність
(збільшення кількості чинних посольств та інших представництв) та приділяти
більшу увагу координації місцевих українців. Особливу увагу слід зосередити на
ключових країнах – Нігерії, Єгипті, ПАР, відродити майже з нуля співпрацю з
Ефіопією.
Україна після 2014 р. стрімко переорієнтовує власні ринки, нарощуючи
співпрацю з країнами Африки. Однак конкуренція з боку інших гравців вимагає
чіткіших планів і прискорених рішень, щоб розширити сферу впливу. Національні
інтереси концентруються довкола двосторонньої торгівлі, військово-політичної
діяльності (присутність миротворців, зокрема на сході ДР Конго, проукраїнські
голосування на асамблеях міжнародних організацій, насамперед ООН). Україна
починає заглиблюватись в африканську політику, набула статусу спостерігача при
ECOWAS та Африканському Союзі. Надалі слід вирішувати конкретні завдання,
зокрема ухвалювати двосторонні угоди, закріплювати дружні зв’язки з місцевими
елітами – як панівними, так і потенційними (насамперед через студентів, що
навчаються в Україні). Підвищення реноме України сприятиме і
короткостроковим завданням (збільшенню політичної підтримки міжнародного
співтовариства), і закладатиме базу довгострокової присутності, реалізації
економічних інтересів та посилення геополітичного впливу.
Основні проблеми, які в середньостроковій перспективі необхідно
розв’язати для прискорення реалізації національних інтересів:
1) інтенсифікація дипломатичної діяльності, розгортання
дипломатичного корпусу для ефективної присутності в кожній країні, збільшення
чинних посольств та інших представництв;
2) пришвидшення процесу імплементації міждержавних угод
економічного та політичного характеру;
3) створення цілісної програми підтримки африканських студентів в
Україні, ознайомлення їх з вітчизняною культурою та дружньою політикою
України щодо країн Африки;
4) посилення співпраці у сфері оборони, зокрема в експорті озброєнь;
5) приділення більшої уваги питанню координації місцевих українців;
6) особлива зосередженість на ключових країнах – Нігерії, Єгипті, ПАР,
відродити майже з нуля співпрацю з Ефіопією.
7) використання присутності миротворчих контингентів як чинника
сприяння налагодженню контактів з місцевими елітами для зміцнення
двосторонніх відносин та освоєння перспективних ринків.
Ключові слова: національні інтереси, зовнішня політика, модернізація,
ідентичність, легітимність, неоколоніалізм, геополітика, ринки збуту.