Наукова концепція Ф. де Соссюра: досвід реінтерпретації

Просяник О. П. Наукова концепція Ф. де Соссюра: досвід
реінтерпретації. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук зі
спеціальності 10.02.15 «Загальне мовознавство». – Харківський національний
економічний університет імені Семена Кузнеця МОН України, Київський
національний університет імені Тараса Шевченка МОН України. – Київ, 2018.
Дисертація є системним дослідженням нововиявлених автографічних
матеріалів Ф. де Соссюра, які уможливили ревізію традиційного розуміння
фундаментальних положень його наукової концепції в мовознавстві радянського та
пострадянського періодів. Із функційно-прагматичних позицій переосмислено
онтологічне, епістемологічне та методологічне підґрунтя соссюрівського розуміння
семіозиса, мовної діяльності як об’єкта лінгвістики, переглянуто поняття мови,
мовлення, знака, відношення, різниці, значущості та низки інших понять, ключових
для концепції швейцарського лінгвіста.
Актуальність теми полягає в поступовій зміні загальної тенденції в
сучасному мовознавстві в бік антропоцентризму й системно-дискурсивного
діяльнісного аналізу мовного досвіду, підвалини яких були закладені саме
Ф. де Соссюром у його автографічних матеріалах. Соссюр значно випередив свій
час і саме через це був неправильно зінтерпретований як видавцями «Курсу
загальної лінгвістики», так і більшістю мовознавців ХХ ст. Актуальність теми
визначається необхідністю дослідження нововиявлених автографічних матеріалів
2002 р., невідомих науковому загалу, а також встановленням історичної правди.
Матеріалом дослідження слугувала чернетка монографії «Записки із
загальної лінгвістики» 2002 року («Écrits de linguistique générale») – рукопис книги
Ф. де Соссюра, яку вважали або загубленою, або взагалі не написаною вченим,
тексти інавгураційних женевських лекцій та численні чернетки лекцій, нарисів і
приміток до неопублікованих праць, часописи «Мовознавство» (1967–2018 рр.),
«Вопросы языкознания» (1952–2016 рр.), а також більше двохсот українсько- й 3
російськомовних видань енциклопедичного, дидактичного та монографічного
характеру.
Методологія дослідження. Реінтерпретаційний характер дослідження (аналіз
рецепції соссюрівської концепції та самої концепції на основі нових автографічних
матеріалів) потребує відповідної методології. Такою методологією є функційний
прагматизм як антропоцентрична й реляціоністична концепція діяльності та
досвіду, оскільки саме на таких засадах будував свою концепцію Ф. де Соссюр.
Наукова новизна дисертації полягає не тільки в тому, що в праці
представлено аналіз нових, не виданих ані українською, ані російською мовами
автографічних соссюрівських матеріалів. З огляду на нововиявлені автографічні
матеріали (2002 р.), лінгвістична концепція Ф. де Соссюра потребувала, з одного
боку, уважного перегляду її фундаментальних положень, викладених у «Курсі
загальної лінгвістики» 1916 р., а з іншого – такого об’єктивного узагальнення, яке б
дало змогу нам подати «нового» Соссюра в мовознавстві.
Основний зміст і результати дослідження. У роботі досліджено проблему
інтерпретації наукової концепції Фердинанда де Соссюра в мовознавстві
радянського та пострадянського періодів. Відомо, що праця «Курс загальної
лінгвістики» написана його колегами А. Сеше й Ш. Баллі та містить значною
мірою їхню інтерпретацію поглядів вченого. Спроби Р. Годеля, який першим
звернув увагу на суттєві концептуальні розбіжності між текстом «Курсу» та
автографами-нотатками до лекцій і статей, а також Р. Енглера, який зіставив усі
рукописні матеріали з канонічним текстом «Курсу загальної лінгвістики», що дало
змогу встановити, як співвідноситься інтерпретація видавців з оригінальними
джерелами «Курсу», не мали значного розголосу в науковому світі. Ці матеріали
були опубліковані в 1990 р. у СРСР як «Заметки по общей лингвистике». Попри те
що вони демонстрували ще радянському на той час лінгвістичному світові
«іншого» Соссюра й уперше представляли російськомовному читачеві автентичні
щоденники та чернетки лінгвіста, реакції на книгу ще довгі роки не було. Сьогодні
ситуація істотно не змінилася. Лінгвісти, як російські, так і українські (за дуже
невеликими винятками), надалі працюють лише з канонічним «Курсом». Це 4
доводить проведений нами текстологічний аналіз повного корпусу журналів
«Мовознавство» й «Вопросы языкознания», а також більше двох сотень різних
російсько- й українськомовних видань енциклопедичного, дидактичного та
монографічного характеру.
З’ясовано, що внаслідок спрощеного уявлення про «Курс» як книгу
Ф. де Соссюра в масовій свідомості радянських і пострадянських (вітчизняних і
російських) мовознавців сформувалися стійкі міфологічні переконання про те, що
«Курс» написав сам Ф. де Соссюр або це текст, створений на базі текстів лекцій
вченого, тому він точно передає його концепцію, котра лежить в основі
структуралізму як єдиної й цілісної мовознавчої концепції, а Ф. де Соссюр є її
основоположником. У підручниках та енциклопедіях із мовознавства чітко описані
й правильно зінтерпретовані головні положення концепції Ф. де Соссюра, отже
немає потреби читати й аналізувати рукописну спадщину вченого, оскільки вона не
вносить нічого істотного у вже сформовану картину концепції Ф. де Соссюра.
Опубліковані у 2002 р. автографічні соссюрівські матеріали підтверджують, що
«Курс загальної лінгвістики» вуалює, істотно спотворює, а іноді навіть суперечить
ідеям швейцарського мовознавця.
Виявлено, що для Ф. де Соссюра базовим і повним об’єктом мовознавства є
не langue (мова), а саме langage (мовна діяльність) як цілісна динамічна система
знакових відношень, як лінгвосеміотична діяльність людини, одна з форм її
семіотичної активності. Проаналізовано поняття мови на тлі конкретних контекстів
уживання терміна langue в рукописах Соссюра. Вони виразно вказують на те, що
вчений усвідомлює цей термін як назву антропоцентричного семіологічного
знаряддя на відміну від термінів parole (висловлення) та discours (мовлення) як
назв дій та подій експресивно-комунікативного характеру, у яких вживається це
знаряддя, але не в їх протиставленні одне щодо одного.
Автографічні матеріали доводять, що Соссюр розглядав мову й мовлення як
взаємно пов’язані функційні аспекти буття мовної діяльності – інваріантний,
ідіосинхронічний, психосинергетичний і неусвідомлений, суто психологічний (мова)
та актуально-волітивний, діахронічний і психо-психофізіологічний (мовлення). 5
Основне непорозуміння в рецепції соссюрівської епістемології полягає в
ототожненні діахронії мовлення з історією мови та перенесенні назви дослідження
фонетичних явищ та змін на історичне дослідження мовної системи. Синхронічним,
чи радше ідіосинхронічним, Ф. де Соссюр називав одномоментний стан системних
відношень у мові як інформаційній функції, протиставляючи його діахронічному
(постійно змінному та послідовному) фонетичному ряду. Науковець не зводив
темпорального статусу лінгвальних фактів до дихотомії «ідіосинхронія –
діахронія», а вбачав у langage ще один темпоральний модус побутування –
панхронію, котру розумів як сукупність усіх моментів ідіосинхронії. Для
розрізнення стану мови і її розвитку (еволюції) Соссюр вживав зовсім інші терміни
– status, état (стан мови, статика) – motus, événement (розвиток мови, динаміка).
Натомість для розрізнення підходів до дослідження мови чи мовлення лінгвіст
використовував терміни sémiologique (семіологічний); diachronique (діахронічний);
rétrospectif (ретроспективний) і historique (історичний).
Встановлено, що однією з ключових категорій у концепції Ф. де Соссюра є
категорія відношення, котра імплікує те, що лінгвосеміотична інформація має
несубстанціальний характер, тобто за своєю онтологічною формою є певного виду
залежністю, функцією. Базовим відношенням, що конституює як кожну одиницю
мовної діяльності, так і їхні структурні елементи, у концепції Ф. де Соссюра є
різниця / відмінність (différence). Центральним поняттям у низці реляційних
концептів Ф. де Соссюра є поняття вартості / цінності (valeur), яка допомагає
людині системно упорядковувати досвід. Цінність – це облігаторна умова
входження одиниці в систему мови чи синтагматичний ряд мовлення, окреслення її
місця в системному чи лінійному оточенні, а також її самототожності.
З’ясовано, що на відміну від традиційного білатерального розуміння знака як
семіотичних відношень поняття з акустичним образом (приписуваного Соссюрові),
лінгвіст пропонує складну систему власне семіологічних відношень значень, форм
і їхніх відмінностей, пов’язаних, з одного боку, із поняттями, а з іншого – із
фонетичними фігурами. Ані поняття (як функції позалінгвальні), ані фонетичні
фігури при цьому не входять до складу семіологічних відношень. Аналіз соссюрівської семіологічної теорії за автографами вченого показав,
що основою її розуміння є власне реляціоністично-антропоцентрична методологічна
позиція, тобто постулювання того, що: а) семіологічні явища принципово
функційні (реляційні); це не субстанції чи комбінації субстанцій, а відношення;
б) семіологічні відношення принципово антропоцентричні (індивідуально-
психологічні з онтологічного боку та суспільно-психологічні з погляду походження
й функційного призначення); в) семіологічні відношення якісно відмінні як від
власне когнітивних (понятійно-мисленнєвих), так і власне фонетичних (акустично-
артикуляційних).
Чітким стало розуміння того, що Ф. де Соссюр в лінгвістиці є засновником не
тільки, і не стільки структуралізму. Його концептуальна думка й методологічна
позиція щодо теоретичних основ лінгвістики випереджувала не лише
структуралізм, але й пізніші наукові течії в мовознавстві: функціоналізм,
генеративну граматику, прагматику, дискурсологію.
Ключові слова: наукова концепція, рецепція, мовна діяльність, мова,
мовлення, семіозис, відношення, різниця, значущість.