Формальна та семантична варіантність синтаксичних термінівкти

Васецька О. І. Формальна та семантична варіантність синтаксичних
термінів. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 10.02.01 – українська мова. – Інститут
української мови НАН України. – Київ, 2018.
У дисертаційній праці вперше в українському мовознавстві випрацювано
теоретичні засади формальної та семантичної варіантності термінів та виявлено
специфіку функціонування варіантних явищ у синтаксичній терміносистемі.
Актуальність теми пропонованого дослідження зумовлена потребою
комплексного вивчення сучасного стану розвитку синтаксичної термінології,
зокрема з’ясування особливостей вияву в ній варіантних явищ.
У роботі проаналізовано історію розвитку варіантології загалом. Уточнено
й упорядковано метамову сучасної теорії варіантності, переглянуто обсяг її
основних понять (варіантологія, варіантність, варіант, синонім, дублет
тощо): запропоновано вживати одиниці, прозорі щодо твірної основи,
наприклад, термінна синонімія, термінний ряд, синонімний ряд, синонімійне
явище, синонімійний факт, синонімні відношення, концепційна синонімія,
концепційний синонім тощо.
З’ясовано сутність категорій тотожності та близькості / відмінності, які є
основою для розмежування формальної та семантичної варіантності. Також для
розрізнення одиниць, що мають тотожний та близький зміст, застосовано
поняття “відтінок значення”, або “семантична відстань”, витлумачене як
ступінь синонімійності мовних одиниць. Цілковитий значеннєвий збіг
розглянуто як тотожність, а неповний збіг – як близькість, подібність. У зв’язку
з цим визначено засадничі положення, які спричинили потребу сформувати
типологію термінів-варіантів, що об’єднує традиційний та функціональний
підходи. Термінологійну варіантність потрактовано як єдність формальних та
семантичних видозмін. 3

Для розмежування видів термінних об’єднань у синтаксичній
терміносистемі запропоновано вживати одиниці варіантний ряд, синонімний
ряд та дублетний ряд, домінанти яких виділяємо умовно: домінантою
варіантного ряду (тобто поєднання термінів-синонімів та термінів-дублетів)
уважаємо одиницю, що правильно орієнтує на досліджуване явище;
домінантою синонімних рядів умовно називаємо терміни традиційного
(системно-структурного) синтаксису; серед термінів-дублетів домінанту не
визначаємо.
Абсолютно тотожними за значенням визнано терміни-дублети
(формальні варіанти) – одиниці з різним формальним вираженням, яким
притаманні збіг семантичної структури (однаковий семантичний обсяг),
можливість взаємозамін (субституція) та нульова прагматика. У синтаксичній
терміносистемі формальна варіантність представлена такими різновидами
одиниць: акцентуаційні дублети; правописні дублети (фонетичні та графічні);
етимологічні дублети; словотвірні дублети (морфоваріанти); структурні
дублети; абревіатурні та символьні дублети. Оскільки вибір того чи того
терміна-дублета регулюється передусім мовною нормою, якої дотримуються в
певний період, у роботі подано рекомендації щодо вживання тотожних за
значенням синтаксичних термінів.
Акцентуаційні дублети в синтаксичній термінології виявлено переважно в
працях початку ХХ ст., періоду активізації роботи над створенням граматик
української мови. Особливості наголошування однослівних термінів у цих
працях пов’язані з тим, носієм якого наріччя є автор граматики. У термінах-
словосполученнях різні акценти виявлено тільки на одному з їхніх компонентів
(переважно залежному). Сучасний етап розвитку синтаксису позначений
усталенням акцентів: терміни-іменники мають постійний наголос, а
прикметниковий компонент термінів-словосполучень позначений подвійним
наголошуванням.
Наявність правописних варіантів зумовлена історичним розвитком
літературної мови, зокрема невпорядкованістю засобів передавання того чи 4

того звука й із можливістю різночитань правописних правил щодо написання
одиниць дефісно, разом або окремо. Зарахування до графічних варіантів
термінів, що були взаємозамінними одиницями на певному історичному етапі, а
на сьогодні мають чітко розмежовані значення, дає підстави графічну
дублетність потрактовувати як периферійне явище між семантичною
варіантністю (синонімією) та формальною варіантністю (власне варіантністю,
дублетністю).
Паралельність функціонування виявлених термінів – етимологічних
дублетів у ХХ ст. є відображенням етапів становлення синтаксичної науки.
Сучасний же період розвитку граматики пов’язаний із багатоаспектністю
підходів (зокрема й запозичених) до її вивчення, а тому з’являються терміни,
що містять запозичені елементи, які остаточно не набули прийнятної для
української мови форми. Водночас етимологічна дублетність сприяє
урізноманітненню метамовлення.
Словотвірна варіантність (морфоваріантність) у синтаксичній термінології
спричинена суфіксальним варіюванням. Можливість паралельно вживати
терміни із різними суфіксами позначена тим, що словотвірні норми досі мають
рекомендаційний характер, і тому переважання в наукових текстах тієї чи тієї
одиниці пов’язане з уподобаннями автора, його баченням шляхів розвитку
мови.
Структурні варіанти-дублети в синтаксичних текстах виконують функцію
субститутів, тобто одиниць, здатних функціонувати в текстах без будь-яких
змін у їхній семантиці. Окрім цього, поза контекстом такі терміни не завжди є
дублетами, а вступають у родо-видові відношення.
Символьна та абревіатурна дублетність у термінології синтаксису виявляє
тенденцію до конденсованого вираження термінного значення, зокрема ці
одиниці сприяють уникненню багатокомпонентних номінацій, що
переобтяжують їхнє сприйняття.
У дисертації схарактеризовано специфіку функціонування традиційної
термінної синонімії, потрактованої як семантична варіантність, тобто 5

властивість семантично близьких одиниць позначати одне поняття. Групу
синтаксичних термінів-синонімів утворюють поняттєві (сигніфікативні)
синоніми та одиниці на позначення того самого поняття в межах різних
наукових концепцій, теорій, напрямків, які названо концепційними синонімами.
Серед поняттєвих синонімів виокремлено два типи аналітичних
конструкцій. У першій групі виділяємо аналітичні терміни, головні компоненти
яких є синонімами у загальномовному вжитку, а також, як їх різновид,
потрактовуємо аналітичні терміни, головні компоненти яких є дефініційними
синонімами, тобто між синонімом (власне терміном) та його дефініцією
встановлені значеннєві збіги, що й дає змогу розглядати ці пари як близькі
одиниці.
На основі підрядного зв’язку виокремлено пари аналітичних термінів-
синонімів, в яких синонімізуються залежні компоненти. Ця друга група
розпадається на такі підгрупи: прості двокомпонентні аналітичні терміни і
складні (трикомпонентні) терміни-словосполучення. Між компонентами
термінів – простих словосполучень, побудованих за моделями “прикметник +
іменник у Н. в.ˮ та “іменник + іменник у Р. в.ˮ, встановлено атрибутивні
відношення. Особливістю представлених рядів термінів – складних
словосполучень є те, що кожне наступне залежне слово, що синонімізується,
звужує значення попереднього сполучення слів. До цієї групи зараховано
одиниці, сформовані за трьома моделями: “залежне слово + просте
словосполученняˮ, “залежне слово (прикм.) + просте словосполучення (головне
слово (ім.) + залежне слово (ім. у Р. в.)ˮ та “головне слово + залежне від нього
словосполученняˮ, а також ряди одиниць, що містять синонімні залежні
компоненти у формі слова та простого підрядного словосполучення.
На рівні діахронії виявлено групу одиниць, можливість об’єднання яких в
один ряд (пару) відбувається завдяки вказівці на синтаксичну роль того чи того
компонента в структурі речення.
Концепційні терміни-синоніми проаналізовано за тематичними групами,
зокрема виявлено специфіку функціонування одиниць на позначення
граматичного центру речення, термінів на позначення головних членів речення,
а також термінів на позначення другорядних членів речення.
У дисертаційній праці уточнено механізм формування парадигматичних
зв’язків між елементами синтаксичної терміносистеми, що дало підстави
прогнозувати процес семантичних видозмін у синтаксичній термінології.
Дослідження слугує джерелом для подальшого упорядкування терміносистем
загалом та синтаксису зокрема.
Ключова слова: синтаксична термінологія української мови, варіантність,
метамова варіантології, формальна варіантність, дублетність, семантична
варіантність, синонімія, концепційна синонімія / квазісинонімія, поняттєва /
сигніфікативна синонімія.