Українська термінологія сімейного права: генеза і структурно-системна організація

Ус Г. Г. Українська термінологія сімейного права: генеза
і структурно-системна організація. – Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних
наук за спеціальністю 10.02.01 – українська мова. – Харківський
національний університет імені В. Н. Каразіна, Харківський національний
педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, Харків, 2019.
У роботі на основі опрацювання значної за обсягом джерельної бази
й залучення до аналізу репрезентативного мовного матеріалу здійснено
комплексне дослідження української термінології сімейного права
в діахронійному та синхронійному аспектах: виділено й схарактеризовано
етапи її формування протягом ХХ – початку ХХІ століття; з’ясовано склад та
джерела розвитку; виокремлено термінологічні групи й здійснено
різноаспектний лінгвістичний опис терміносистеми сімейного права;
визначено структурно-семантичні особливості аналізованих термінів
й описано їхні гіперо-гіпонімічні, антонімічні та синонімічні зв’язки.
Термінологія сімейного права – один з найдавніших шарів спеціальної
лексики української мови, що має надзвичайну історичну тяглість. Час її
активного формування в українській літературній мові припадає на ХХ –
початок ХХІ століття, у якому, відповідно до розвитку національних
терміносистем, виокремлюємо п’ять етапів: 10–20-і роки ХХ ст.
(термінологія особового права); 20-і – початку 30-х років ХХ ст. (родинно-
подружня термінологія); друга половина 30-х – 50-і роки ХХ ст. (родинно-
подружня термінологія); 60–80-і роки ХХ ст. (сімейно-шлюбна термінологія);
1990-і роки – початок ХХІ ст. (термінологія сімейного права), кожен з яких
має свої джерела формування й провідні тенденції розвитку.
Українську термінологію особового права 10–20-х років ХХ століття
певною мірою репрезентують правничий словник Костя Левицького та

3
наукові праці Станіслава Дністрянського. Попри вплив спеціальної лексики
німецької й польської мов, ця термінологія була орієнтовна на використання
розмовної та діалектної лексики української мови й характеризувалася
значною кількістю граматичних та словотвірних варіантів. Окремі правові
поняття мали чітко визначений семантичний обсяг. Період 20-х – початку
30-х років ХХ століття є одним з визначальних у розбудові термінофонду
родинно-подружнього права. Кодекс про родину, опіку та подружжя і про
акти громадянського стану 1926 року – перший нормативно-правовий акт, що
кодифікував термінологію. Важливу роль у розбудові та кодифікуванні
лексики сімейно-родинного права відіграли академічні словники. До початку
30-х років термінологія родинно-подружнього права розвивалася природним
шляхом, орієнтуючись на живомовну традицію та зразки європейського
права. Терміни-варіанти цього періоду відображають об’єктивний процес її
становлення. Редакції Кодексу 1936–58 років засвідчують відхід від питомої
правничої лексики й появу скалькованих термінів-варіантів, що поступово
кодифікувалися й витісняли питомо українські назви.
Формування термінології сімейного права в 1960–80 років можна
схарактеризувати як період стабільного наближення до російської правничої
термінології. Основне джерело – Кодекс про шлюб та сім’ю 1969 року, що
кодифікує значну частину калькованих термінів та ідеологічно конотованих
аналітичних терміноодиниць. Але водночас її термінофонд розширюється
у зв’язку з деталізацією приватно-правових понять.
Від 1990-х років термінологія сімейного права закономірно зазнала
позитивних змін. Загальними тенденціями цього періоду є перехід
до пасивного складу спеціальної лексики тих термінів, що позначають
правові поняття радянської дійсності; відновлення питомої лексики
в терміновживанні, посилення кодифікаційних процесів; суттєве розширення
складу термінології внаслідок запозичання термінів із суміжних і несуміжних
сфер. Спостерігаємо окремі випадки варіантності в сучасній термінології
сімейного права переважно на формальному рівні. Терміни-варіанти

4
засвідчені лексикографічними й науковими правничими студіями, тоді як
чинний Сімейний кодекс України їх майже не містить.
Покладений в основу лінгвістичного опису термінології сімейного
права тематичний принцип дав підстави об’єднати її терміни на сучасному
рівні у вісім терміногруп: «Базові правові поняття сімейного законодавства»,
«Державні законодавчі й виконавчі органи та установи», «Документи органу
державної реєстрації актів цивільного стану», «Сім’я», «Шлюб»,
«Материнство / батьківство», «Дитинство», «Альтернативні форми
виховання дитини». Показником поняттєвої розбудови та структурування
терміносистеми сімейного права є формування розлогих підгруп в окремих
терміногрупах.
Головними шляхами формування термінології сімейного права на
сьогодні є термінологізування, а також синтаксичне термінотворення.
Перехід загальновживаної лексики до термінології сімейного права зумовлює
важливу особливість – звуження семантичної структури слова, що набуває
спеціального значення й виражає наукове поняття. Явище
ретермінологізування властиве термінам, що залучаються з інших наукових
галузей (найбільшої мірою медичні терміни, зокрема пов’язані із сурогатним
материнством). Проте вони не відбивають змін у семантичному обсязі
терміна, що переходить до терміносистеми сімейного права.
Завдяки синтаксичному способу творення термінологія сімейного
права поповнюється аналітичними терміносполученнями, що засвідчують
об’єктивний процес деталізування та кристалізації наукових понять, а також
розвиток родо-видових відношень між ними. Складені терміни сімейного
права містять від двох до шістнадцяти компонентів. Найбільшу групу
становлять дво- та трикомпонентні терміни. Прикметними для аналізованої
терміносистеми є термінонайменування з напівпредикативним і підрядним
зв’язком.
Відсутність спеціальних лексикографічних джерел з термінології
сімейного права породжує коливання в межах семантичної норми. Дефініція

5
в правничому терміні є засадничою для тлумачення правової норми та постає
одним з елементів термінологічної норми. Кожна дефініція правничого
терміна має відповідати певним критеріям (чіткість, вичерпність,
лаконічність; фіксувати лише істотні ознаки; не містити того ж терміна, що
означується), тобто бути нормативною за своєю суттю. Відбір одного
з варіантів терміна, який не має відхилень щодо мовних норм та своїми
дефінітивними ознаками задовольняє потреби юридичного дискурсу,
є природним на шляху до їх кодифікування, що відбувається крізь призму
лінгвістичного та юридичного дискурсів.
Гіперо-гіпонімічні відношення в термінології сімейного права
відображають чітко організовану систему правових понять, що свідчить про
її розвиненість і водночас демонструє відкритість, зумовлену постійним
розвитком правничої думки. Гіперо-гіпонімічні зв’язки формуються навколо
ядерних термінів сімейного права. З погляду ієрархічного підпорядкування
переважають паралельні та комбіновані родо-видові парадигми. Співгіпоніми
тяжіють до об’єднання за антонімічним зв’язком, що відповідає сутності
правових явищ, які часто оцінюються з позицій законності / незаконності.
Найчастіше фіксуємо формально-семантичний спосіб зв’язків між
гіперонімом і гіпонімами.
Термінології сімейного права майже не властива синонімія, що є
позитивним явищем і свідчить про відносну уніфікованість терміносистеми.
Виявлені різноструктурні синоніми переважно є абсолютними. Причини
їхньої появи різні: розвиток внутрішніх мовних ресурсів, історичні зміни
в термінолексиці, пошук адекватного терміна у зв’язку з уточненням
юридичного поняття, законодавчі зміни. Помітним явищем є поява синонімів
до кодифікованого терміна, які використовують науковці найчастіше
в спеціальній літературі.
Досліджувана терміносистема має розгалужені антонімічні
відношення, що репрезентують поняттєві опозиції в цій галузі права.
Антонімічні відношення виявляються в таких семантичних розрядах: назви
6
правових дій та процесів і їхніх ознак, назви властивостей, якостей учасників
сімейних відносин та об’єктів сімейного права.
Аналіз засвідчив перевагу комплементарних антонімічних відношень,
що встановлюються між однослівними та аналітичними термінами
й формують гіперо-гіпонімічні ряди. Специфічна комплементарність виникає
між однослівними термінами, що виражають ключові поняття сімейного
права, та співвідносними аналітичними термінами, у яких прикметник
заперечує диференційну ознаку, іманентно властиву науковому поняття,
вираженому термінологічною дефініцією. Особливість контрарної антонімії
полягає в тому, що встановлюються аналітичні зв’язки між термінами, у яких
протиставляється один з компонентів – іменник на позначення
опредметненої дії. Такі зв’язки відбивають специфіку приватноправових
стосунків. Зафіксовано також градуальні опозиції та векторну антонімію.
Прикметною рисою термінів сімейного права є наявність антонімічних
відношень у терміноодиниць із префіксом -не, що засвідчують
контрадикторні опозиції.
Розгалужені парадигматичні відношення терміносистеми українського
сімейного права вказують на розвиненість і динаміку її поняттєвого поля.
Перспективним видається дослідження української термінології
сімейного права в аспекті її внормування й кодифікування, а також створення
спеціального словника юридичних термінів цієї приватноправової галузі.
Ключові слова: термінологія, терміносистема, термінологічна норма,
терміни-варіанти, правничий термін, термінологічне значення, кодифікація,
гіперо-гіпонімія, синонімія, антонімія.