Драматургія Ципріана Каміля Норвіда: аксіологічний аспект

Правилова О.І. Драматургія Ципріана Каміля Норвіда: аксіологічний
аспект. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі
спеціальності 10.01.03 – «Література слов’янських народів». – Київський
національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки
України. – Київ, 2019.
У дисертації розкрито специфічні риси драматургії Ц.-К Норвіда в
аксіологічному аспекті на основі дослідження естетико-художніх, драматичних
творів автора, таких як «Зволон», «Кракус», «Ванда». «Тіртей», «За кулісами»,
«Перстень Великої-Дами» з урахуванням теоретико-філософських творів самого
автора про драму.
У першому розділі центром дослідницької уваги стала низка теоретико-
романтичних проблем історіософії. Зокрема, розглянуто розвиток драматургії в
польському і європейському контексті; визначено суть національної драми,
«драми совісті», що стали провідними темами літератури Романтизму;
обґрунтовано роль аксіологеми «правда» у творчості Ц.- К. Норвіда і вплив її на
теорію драми письменника. Досліджено, що арбітрові мотиви цінностей, такі як
праця, добро, краса є наднаціональними моделями. У Норвіда названі моделі не
використовувалися для ідеї відродження Польщі за допомогою збройного
повстання (Міцкевич). Автор «Прометідіона» закликав прийняти ствердження,
що у кожній людині присутня «внутрішня правда» розуміння історисного
значення вітчизни. Категоріальним аналізом визначено, що аксіологему
«правда» Ц.-К. Норвіда можна поділити на три функціональні напрями:
метафізичних, епістемологічний, етичний.
Проаналізувавши три вектори вивчення творчості письменника на
українському ґрунті (художньо-традиційнійна інтерпретація творчості Норвіда
українськими літературознавцями, особливість українських перекладів збірки 3

віршів «Vade-mecum», ідейно-ціннісний вплив концептів Норвіда на українську
художню свідомість), можемо зазначити, що аксіологія Ц.-К. Норвіда є об’єктом
польсько-українського компаративістичного дослідження.
Другий розділ присвячений поетиці тиші, краси і «драмі життя» в
критичних прозових творах «Лекції про Юліуша Словацького», «Чорні квіти»,
«Білі квіти», «Мовчання». Визначено модифіковані риси романтичної драми та
охарактеризовано принципи функціонування «вічної», «християнської»,
«правдивої» драми письменника з урахуванням ціннісного навантаження ознак
істинного поета: пророка-quidam, «тихого апостола». Детально розкрито суть
характеру правдивого пророка-співця, який, на думку Норвіда, найкраще
представлений поетом Байроном. Додатково висвітленні і проаналізовані окремі
історичні, ситуативні моменти з життя Словацького, Міцкевича та Шопена і
їхній взаємозв’язок на метафізичному, сакральному рівні. Визначено, що
антиціність «смерть» також є свідченням правдивого іронічного фатуму та
християнської правди.
Стисло окреслено оригінальний метод дагеротипії, що розробив поет для
кореляції семантико-синтаксичних неологізмів з усталеною мовою кліше, яка
веде до відмирання і стагнації культур.
Театральність прийому «замовчування» описана Норвідом
у специфічному багатоплановому дискурсивному творі «Мовчання», де автор
звернувся до класичної античної думки про позалінгвістичні засоби передачі
сенсів. Норвід стверджував, що пауза й «мовчання» несуть у собі правду,
а тексти лише слугують доцільним оточенням, формальним її обрамленням.
Проаналізовано філософсько-дидактичний трактат «Прометідіон» та прояснено,
чому його часто номінують «Євангелієм мистецтва» і джерелом вивчення
класичної платонівської тріади цінностей «Правда, Добро, Краса».
Окреслено палітру нової системи комунікації через оригінальні, авторські
мовні засоби, визначено, що драматична правда здатна прояснитися
у алегоричній персоніфікації творів. Драма з позатекстуальними алегоріями – 4

головна концепція Норвіда творення оригінального твору, що здатна
наблизитися до тлумачення християнських аксіологем.
Третій розділ присвячений ідейно-тематичним, художньо-образним,
міфологічним і християнським проявам цінностей у драмах «Зволон», «Кракус»,
«Ванда» та у диптиху «За кулісами. Тіртей». Досліджено, що автор язичних,
державотворчих польських мотивів намагається уписати ідейно-ціннісну
спрямованість у християнський, тобто європейський дискурс, використовуючи
спектр символів Оксиденту та Орієнту.
Автор широко використовує прийоми творення паралельної реальності –
візійних, ірреальних світів, уводячи у драматичний сюжет сцени сну, марення,
видіння. На підставі цього розглянуто поняття драматургічної аксіології як тип
авторської ідейно-естетичної свідомості, з’ясовано її суть та основні ознаки.
Проаналізовано специфіку польського і світового драматургічного символізму,
а саме: наявність у багатьох драмах стійкого романтичного струменя поряд із
домінантним аксіологічним, модифікація головного героя-воїна у героя-
апостола, нашарування світових символів з питомими польськими,
християнської релігії з поганством.
Проаналізовано структурні та змістові особливості драматургічних творів.
Внаслідок детального розгляду особливостей будови кожного з творів, якісної
кореляції ліричних, епічних та власне драматичних складників у їхній художній
структурі з’ясовано, що філософське підґрунтя цілком відповідає предтечі
символізму і містить нові концептуальні мотиви модернізму, серед яких
новітній, оригінальний мотив «живої», реальної жінки. Жіноча індивідуальність
вперше в польській літературі набуває теоретико-реального характеру, Норвід
розкриває внутрішній складний набір особливостей жінки, цим самим прирівнює
її до чоловічого багатошарового, дуального світогляду.
Встановлено, що драма Норвіда «Кракус» – багатовимірна, відкритої
просторовості з скульптурною архітектонікою, монументальна та одночасно
полісемічна, що цілком вписується в характеристику сакральних драм-містерій
європейської середньовічної традиції, адже кодифікує (згідно з дослідженнями 5

Мірча Еліаде) символи «сферичного театру», «космічної гори», «символіку
середини» та мотив «порогу». Основний конфлікт «Тіртея» та «За кулісами»
відбувається на площинах ідеї і цінностей. Це конфлікт індивідуального епосу з
принципами, якими керується натовп, маса, стадо, «мотлох», також це конфлікт
культури в найбільш піднесених виявах поезії з матеріальною, мілітарною та
аморальною цивілізацією. Драми висвітлюють антицінності, якими є ненависть,
самолюбство, ксенофобія, зневага артистів, неувага до мудреців, презирство до
каліцтва.
Четвертий розділ є синтезованим і застосовує аксіологічно-етичні
доктрини Ц.-К. Норвіда для практичної ілюстрації функціонування теорії драми
у творі «Перстень Великої-Драми». Особливо виразно у творі «Перстень Великої
Дами» окреслюються концепції драми як експериментально-художнього
дослідження буденності. Драма білої комедії є способом декларації оновленої
форми і змісту мистецтва, про що alter ego письменника – Вєслав засвідчує у
«Прометідіоні». Перед театралізованою дійсністю Норвід ставив завдання:
заявити про «serio» трагедії (специфічний прийом Норвіда висвітлення
трагічного у буденному); показати не гіперболізовані ролі-маски людей, а
реальні, невід’ємні, життєві; зрозуміти аксіологічний порятунок через призму
«цивілізаційної-суспільної-цілості»; типізувати персонажів для універсальної
репрезентації характерів; застосувати у творі «об’єктивні правди у мистецтві»;
якнайкраще розкрити багатовекторність позамовних засобів експресії для
увиразнення християнської аксіології.
Доведено, що «Перстень Великої Дами» займає особливу нішу у творчості
Норвіда, навіть через те, що у вступі поет помістив власну теорію драми, а сам
твір став реалізацією нового жанру, «для назви якого не маємо польського слова
(бо явища ще немає)». Новизна доробку полягає на тому, що цей жанр повинен
допомагати для «періоду споглядання всього суспільства на самих себе з тої
найбільш підходящої вершини», для осмислення свого призначення і селекції
цінностей сакрум від профанум. Норвід теж намагався висвітлити різних
представників різних прошарків суспільства у реалістичних ситуаціях. 6

На прикладі поведінки своїх героїв, Норвід прагнув постатям та ситуаціям
надати глибший сенс, так, ніби «світ у драмі мав модусний характер сучасного
покоління, щоби цінність стала метафорою, синтезом людської долі в
неавтентичному і оманливому суспільстві». Реалізм «білої трагедії» є реалізмом
«для виду», який служить для екземпліфікації прихованих цінностей у подіях, в
«мовчанні», притчах.
Драма Норвіда не тільки свідчить про валентність соціального життя, але
й чудово репрезентує вагання соціуму за допомогою іншого методу – методу гри.
У своїх роздумах про драму Норвід особливо звертав увагу на роль маски в
мистецтві. Яскраво у творчості мислителя простежуються дві інтерпретації
поняття маски: традиційна, маска як інструмент характеристики героя, його
прихованих намірів та інтенцій; умовна, коли герой твору приховує за маскою
власні думки, наміри, аби відчути себе «нормальним», «таким, як усі»,
зрозумілим.
Досліджено ідейно-ціннісне значення «alter ego» письменника (Мак-Ікса)
та філософські доктрини головного героя завдяки інтерпретаційним моделям
самого Ц.-К. Норвіда. Мак-Ікс – це молодий поет, тихий, несміливий, навіть
трохи нездара, однак має велику любов до книжок. Герой обдарований інтуїцією,
добре знається на людській натурі. Світогляд автора-героя, репрезентує
орієнтири ціннісних варіацій правди. Вразливість головного Мак-Ікса, який не
здатен знайти своє місце в дворянських правилах – є рисою творчого інтелігента.
Якщо погодитись із провідними дослідниками драми, що Мак-Ікс є
еквівалентом загальнолюдської совісті («Прометідіон») і «спостереженням
суспільства самого себе» («Перстень Великої-Дами»), то інші герої служать
негативним тлом для підкреслення Норвідової ідеї правди. Мак-Ікс порівнює
себе із пророком Єзекіїлем, його називають «мало-дієвим», однак він
заперечував таку образу словами із Біблії: «Ще не підрахували роботи!».
Символіка перстня є багатошаровою, адже окрім загубленої реліквії
Великої-Дами, якій надають родове, владне, сакральне значення – є знецінена
неуважністю самої графині і ситуативним абсурдом.
Отже, аксіологія Норвіда, у драматичному контексті, багатоплощинна.
Драматургія письменника була звільнена від обмежень філософії Романтизму та
випереджала літературно-аксіологічні модуси ХІХ століття, часто пересікалася з
дисциплінами наступної епохи, такими як психологія, культурознавство,
соціологія. Драматургічне мистецтво дозволило Норвіду показати на
«сцені життя» ідею правди та створити власну, оригінальну концептуально-
світоглядну теорію драми. Ціннісні орієнтири мислителя є універсальними і
можуть слугувати за зразок міжнаціонального діалогу європейських культур.
Таким чином, глибокий науково-критичний огляд драм Ц.-К. Норвіда, під
акіологічним кутом вивчення, ілюструє низку теоретико-концептуальних систем
для польської філософської драми. Заангажованість українського читача в
драматургію письменника тісно зав’яже міжкультурний діалог на духовно-
біблійному рівні, перекриваючи фізичні гранці держав.
Ключові слова: християнська драма, театр, аксіологія, Краса, Правда,
Праця, містерія, «біла комедія», драматичність мовчання, іронія фатуму.