Homo Urbanus як нова ідентичність

Рижкова Д. С. Homo Urbanus як нова ідентичність. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських
наук за спеціальністю 09.00.04 – філософська антропологія, філософія
культури – Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна,
Харків, 2018.
В дисертації здійснено філософсько-культурологічний аналіз феномену
і поняття Homo Urbanus на підставі розгляду міста як певного хронотопу в
єдності місті-спільноти і міста-території, запровадження теоретичної моделі
поділу міських мешканців на містян та мешканців міста та розуміння
ідентичності як взаємодії між самістю і тотожністю стосовно людини міської.
В дисертаційному дослідженні використовуються основоположні ідеї
урбаністів, архітекторів, культурологів, соціологів, істориків, політологів,
соціологів (С. В. Пирогов, Г. Зіммель, Ж. Бемон, В. Ніколс, А. Лефебр,
С. Мілграм, М. Кастельс, Е. Гідденс, З. Бауман та ін.), що стосуються
глибинного аналізу міських структур, взаємовідносин всередині міського
простору, тих чи інших типів взаємодії акторів в ньому, а також різноманітні
концепції ідентичності (П. Рікер, Ф. Тьоніс, Ю. Ґабермас, А. Турен,
Е. Гідденс та ін.), роботи авторів, чиї наукові інтереси близькі до філософії
міста чи до проблем ідентичності (О. Чернявська, Дж. Іфеквунігве,
А. Високовський, Т. Кузло, Н. Парсонс, Д. Макніл, Н. Фелпс, Б. Фрезерта
Г. Бридж, К. Таібакш, О. Мусієздов та ін.) та роботи, де проблема
ідентичності перетинається з проблемами міста (Д. Морлі, К. Робінз,
П. дю Гей, Ш. Дутта-Ахмед).
Автор зазначає, що при аналізі проблеми ідентичності як взаємодії Я з
Іншим виокремлюється дві тенденції: по-перше, найчастіше при такому
погляді на проблему не в повному обсязі враховується простір цієї взаємодії,
який спонукає Я на ті чи інші взаємини з Іншим; по-друге, коли 3

розглядається цей простір, то тоді ідентичність розкривається не як взаємодія
самості і тотожності, а як один з варіантів ідентифікації індивіда з тією чи
іншою локальною групою. Стверджується, що формування міської
ідентичності може відбуватися за кількома основними напрямками, які вже
не співпадають з напрямком консолідацією спільнот.
Автор доводить, що місто як підстава формування міської ідентичності
має розглядатись як певний хронотоп в єдності міста-спільноти (спільноти
містян, що існують в часі) та міста-території (архітектурні форми, міська
інфраструктура тощо, що існують в просторі). Місто-територія і місто-
спільнота тісно взаємопов’язані і переплетені, неможливо чітко розмежувати
ці два вектори погляду на місто. Зі сприйняття одного з них незмінно
випливає сприйняття іншого, що надзвичайно важливо коли йдеться про
філософсько-культурологічну рефлексію формування міської ідентичності.
Місто змінює свій зовнішній вигляд у міру історичного розвитку і
трансформації різних видів людської діяльності. Воно стає формою
вирощування і створення ресурсу для формування на його основі тих
«просторових локусів», «місць», де міські мешканці отримують можливість з
елементів існуючих типів життя сконструювати нові типи ідентичності. Крім
цього, місто має значний потенціал, як щодо окультурення власних
просторів, так і щодо окультурення міських мешканців. У ньому присутні дві
протилежні тенденції – воно одночасно і інтегрує, і дистанціює носіїв міської
культури. Сучасне місто – це транзит між модерном і постмодерном, носій
рис як індустріального, так і постіндустріального суспільства, що не може не
накладати свій відбиток на людей, що живуть і діють в ньому.
В роботі аналізується просторово-часова специфіка проживання
мешканців міського простору в місті-території і місті-спільноті і на цій
підставі пропонується теоретична модель їх поділу, з огляду на їхню
онтологічну укоріненість в топосі міста, на містян і мешканців міста.
Критерієм такого розмежування є виключно ступінь прийняття міських
правил і міського способу життя. Встановлено, що містянин як людина з 4

мобільною і рухомою ідентичністю може легко відігравати різні соціальні
ролі, змінювати обличчя і маски. У зв’язку з цим для більш артикульованого
розмежування способів взаємодії між мешканцем міста і містянином
останній розглядається з рисами Двійника, Мандрівника і Чужинця, в
залежності від того, наскільки можливий його конструктивний діалог з
мешканцем міста.
В результаті аналізу зроблено висновок, що, по-перше, мешканець
міста і містянин це «ідеальні» або «чисті» форми, реальні мешканці міських
просторів, як правило, знаходяться між цими двома полюсами, хоча і
тяжіють до одного з них; по-друге, при характеристиці мешканців міста і
містянин не слід виносити оціночних суджень, можна лише констатувати, що
такий поділ є достатньо умовним; по-третє, сучасне місто має значний
потенціал для вироблення все нових і нових типів ідентичності, і як наслідок,
на тлі власної роздробленості і розколотості, може сформувати певний
комплекс, який може бути названий міською ідентичністю, і формування
якого як гомогенного феномену є неможливим.
Аналізуючи труднощі, які виникають при визначенні міської
ідентичності, автор пов’язує їх з тим, що величезна різноманітність
ідентичностей (національних, релігійних, гендерних, політичних, пов’язаних
з міграційними процесами тощо), значно ускладнюють сценарії їх
«вбудовування» в хронотоп сучасного міста, місто-територію і місто-
спільноту, ускладнюють їх взаємодію з ідентичностями мешканців міста і
містян. На цьому тлі можна стверджувати, що міська ідентичність не
завершена, вона мерехтить, а значить, в разі відходу від суворих визначень і
обмежень всі мешканці міського простору можуть претендувати на міську
ідентичність.
Серед великої кількості варіантів світогляду і самоідентифікації, для
яких відкриває простір сучасне місто, людина, з одного боку, може вільно
вибирати будь-які варіанти і будь-які комбінації, а з іншого, міський спосіб
життя з його перевагами і недоліками часто не залишає вибору для міської 5

людини. Просторово-часові рамки більше не стримують індивідів в
спілкуванні з іншими і в пізнанні світу. Ієрархія часто порушується через те,
що в різних областях соціуму один і той же індивід займає різні ніші. Крім
цього, існує безліч індивідів, які в принципі не вписуються ні в який
ієрархічний порядок. Багатьом з тих, хто зараховує себе до містян, в
принципі немає діла до власного становища в суспільстві і думки оточуючих,
і основний їх пункт взаємодії з суспільством полягає лише в тому, щоб не
спричиняти відчутної незручності.
Міські ж простори і спільноти з їх відмінностями впливають на ступінь
прихильності тих чи інших міських районів до традиції, а також на ступінь
відкритості та загальної доступності міських просторів. Крім цього,
прихильність мешканців міста і містян до різних типів і верств культури
призводить до відсутності спільних позицій між ними. І позбавлені простору
для діалогу, вони все більше віддаляються один від одного.
Включеність в життя міста, ідентичність містянина, протиставлена
байдужості до міста з боку мешканців міста. Вона є умовою формування
спільноти, здатної до прояву ініціативи і соціальної дії, спрямованої на
підвищення добробуту міського середовища. Містянам навіть не обов’язково
об’єднуватись в постійні структури. Ініціативність, високий рівень інтелекту
і самоорганізації дозволяють містянам легко формувати коаліції для
вирішення конкретних завдань, а потім також легко їх нівелювати.
Homo Urbanus як новий тип міської ідентичності визначено через його
здатність до швидкого пристосовування до мінливих обставин, до
погодження з правилами міського життя у сучасному місті, до залученості до
взаємодії з містом, коли зміна, реконструкція, демонтаж знакових місць та ін.
відбуваються за участі містян. В роботі аргументується принципова
незавершеність самого феномена Homo Urbanus, а отже і усталеність його
визначення, що зумовлено динамічністю характерних рис сучасного міста.
Людина міста (Homo Urbanus як рівноважний конструкт між мешканцем
міста і містянином) в даний час виходить за його межі і одночасно
структурує абсолютно новий урбанізований простір, виробляє нові форми
зв’язків, породжувані в ньому, але інтегровані вже над містом.
Результати дисертаційного дослідження можуть бути застосовані для
розробки нових методологічних підходів у філософській і культурній
антропології, в подальшому дослідженні проблеми ідентичності, при аналізі
міського простору як місця взаємодії його мешканців з різними
світоглядними парадигмами, при створенні курсів, навчальних програм,
написанні підручників і навчальних посібників з філософсько-
культурологічних дисциплін.
Ключові слова: місто, містянин, мешканець міста, культура, міська
ідентичність, урбаністика, актори, соціальні зв’язки.