Концепт «Поділля» у мові творів Михайла Стельмаха

Врублевська Т. В. Концепт “Поділля” у мові творів М. Стельмаха. –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за
спеціальністю 10.02.01 “Українська мова”. – Вінницький державний
педагогічний університет імені Михайла Коцюбинського Міністерства освіти і
науки України, ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя
Стефаника» Міністерства освіти і науки України, Івано-Франківськ, 2018.
Дисертація є першим науковим дослідженням, що розглядає особливості
побутування концепту “Поділля”, його мовну реалізацію в прозі Михайла
Стельмаха. Представлено методологічний апарат лінгвоконцептології,
уточнено сутність і запропоновано робочі визначення базових понять
«концепт», «художній концепт», визначено індивідуально-диференційні риси
суміжних із концептом термінів (поняття, лексичне значення, стереотип,
художня дефініція, образ та ін.).
Виділення лінгвоконцептології як окремої галузі когнітивної лінгвістики,
спрямованої на опис концептів лінгвістичними методами, зумовило
виникнення нових її напрямів: етнолінгвоконцептології, порівняльної
етнолінгвоконцептології, художньої та наукової лінгвоконцептології,
лінгвоконцептографії. Теоретичною платформою наукових пошуків у цій
царині слугує потужний термінологічний апарат: когнітивна база,
концептуалізація, категоризація, концептосистема, мовна і концептуальна
картини світу, концептосфера, константи культури, концепт.
Концепт як мовний феномен перебуває в полі зору лінгвокогнітології,
лінгвопоетики, лінгвоконцептології, лінгвостилістики, філософії, антропології,
семіотики, психології і вирізняється варіативністю свого витлумачення.
З’ясовано, що підходи до його розуміння зводяться до двох основних –
лінгвокультурного й лінгвокогнітивного. 3
У дисертації концепт розглянуто в лінгвокогнітивному аспекті як
дискретне ментальне утворення, базову одиницю мисленнєвого коду людини,
має внутрішню структуру, є результатом пізнавальної (когнітивної) діяльності
особи та суспільства, несе комплексну енциклопедичну інформацію про
предмет відображення (явище), про інтерпретацію цієї інформації суспільною
свідомістю й відношення суспільної свідомості до цього явища чи предмета.
Констатовано, що концепт – центральна одиниця, яка відображає знання
різного ступеня абстракції, виражає загальне значення суміжних термінів.
Багатоаспектність і різновекторність концепту зумовлена його
універсальністю, мінливістю структури, динамізмом, креативністю,
мобільністю, образністю, емоційністю, оцінністю, комплексністю побутування,
умовністю, нечіткістю, складноструктурованістю.
Художній концепт представлено як одиницю концептосфери
письменника, яка виражає ідіостильове розуміння предмета концептуалізації і
відображає соціально-історичні, культурні, етнографічні, інтелектуальні, мовні
особливості суспільства.
Окреслено теоретичні засади дослідження концептів-власних
географічних назв і з’ясовано, що вони, поєднуючи мовну та позамовну
інформацію, формують образ нації з властивим їй світобаченням,
світорозумінням, моральними, етичними й естетичними поглядами. Топоніми
вказують на просторово-часові особливості тексту, накопичують, зберігають і
відтворюють знання про предмет концептуалізації мовними засобами.
Зафіксовано, що засобами репрезентації концептуального змісту є слово,
словосполучення, речення, текст.
Визначено, що концепт “Поділля” посідає центральне місце в
концептосфері Михайла Стельмаха, є провідним концептом, глибинний cмиcл
якогo розкритo через систему взаємoпов’язаних oбразів, утiлених у слoвесну
фoрму й актуалізoваних у відпoвідних кoнтекстуальних пoзиціях.
Уперше в лінгвоконцептології розроблено й застосовано методологію 4
дослідження художнього концепту “Поділля” (що репрезентує один із
історико-етнографічних регіонів України), яка ґрунтується на семантико-
когнітивному аналізі та містить 6 етапів: ідентифікація інформаційного змісту
концепту; верифікація вербалізаторів концепту; побудова структурно-
смислової організації концепту; опис тематичних компонентів-
ідентифікаторів смислового наповнення концепту; побудова номінативного
поля концепту; моделювання польової організації концепту. Акцентовано, що
верифікація концепту “Поділля” спрямована на підтвердження актуальності
предмета дослідження, визначення рівня його існування в сучасному соціумі,
зниження частки суб’єктивізму під час окреслення об’єктивацій структурних
компонентів.
Концепт “Поділля” схарактеризовано як художній концепт зі стрижневим
словом – топонімом, що спрямований на комплексне відображення
ідіостильового тлумачення предмета дослідження шляхом апеляції до
географічного простору, історії, культури, діалектного мовлення краю.
Опис структурно-смислового наповнення концепту запропоновано через
тематичні компоненти-ідентифікатори, кожен із яких поділяється на лексико-
тематичні групи. Географічно-мовний компонент представлено двома ЛТГ:
«Номінації на позначення загальних просторово-географічних назв»,
«Номінації на позначення подільських власних географічних назв»; історично-
мовний – трьома: «Історичні антропономінації», «Відантропонімні номінації»,
«Номінації підпільних історичних угруповань, з’єднань»; мовний – однією
«Подільські діалектизми».
Здійснено функціонально-семантичний аналіз вербалізаторів концепту з
огляду на їхнє частиномовне оточення та синтаксичну позицію. Лексичні
об’єктивації концепту виконують номінативну і локативну функції, ужиті в
емотивному та символічному значеннях. Виявлено, що номінативна функція
лексем на позначення просторово-географічних назв Поділля реалізована
повними й скороченими номінаціями в безприйменниковому, 5
прийменниковому та займенниковому оточенні, номінативна функція
антропономінацій, діалектонімів – переважно безприйменниковим оточенням
онімів.
Установлено, що локативна функція вербалізаторів географічно-мовного,
історично-мовного, мовного компонентів указує на локалізацію історичних
подій; просторові ознаки предмета, особи; просторові координати дій, явищ;
напрямок руху, переміщення в просторі; межі простору, його кордони. Функції
«локалізація історичних подій», «просторові координати дій, явищ»
представлені безприйменниковими номінаціями топонімів, поєднанням власної
географічної назви з конструкціями у своєму селі, у/в селі, біля самого, біля
містечка та прийменниками у, в, на, з, до, від, біля, побіля, під, коло, через,
вздовж, обабіч, поза. Функція «напрямок руху, переміщення в просторі»
реалізована в трьох значеннях: шлях у напрямку географічного об’єкта
(характерні безприйменникові номінації в орудному відмінку однини; повні та
скорочені форми онімів із прийменниками у, в, на, до; поєднання онімів із
конструкціями у/в село, у глиб, у ті, в отой, аж у, аж у саму, аж до самого),
шлях у напрямку від географічного об’єкта (характеризується сполученням
онімів із прийменниками з, із, од, від, з-над, за; конструкціями аж з, з села),
переміщення в просторі (виражене конструкціями з … на, з … у, з … до, від …
до та прийменники на, за, через, понад).
Функція «просторові ознаки особи», що вказує на місце народження та
проживання осіб, реалізована в тексті неповними реченнями, у яких опущені
головні члени, а топонім ужитий із прийменниками з, із; двоскладними
повними, неповними ситуативними й контекстуальними реченнями, у яких
підмет виражено особовим займенником я в препозиції до топооб’єкта та
власною назвою-антропонімом у препозиції та постпозиції до топооб’єкта.
Відантропонімні іменникові та прикметникові номінації, номінації
підпільних історичних угруповань регіону виконують локативну й асоціативну
функції, за допомогою асоціатів сприяють оживленню фонових знань у 6
свідомості індивідів і знаходять вербальне підтвердження в текстах
письменника.
Констатовано, що емотивно-експресивні значення «мала батьківщина,
рідний край» характеризуються наявністю поруч із номінаціями географічно-
мовного компонента відмінкових форм прикметників цілий, рідний; займенника
мій, наш, його; прийменниково-займенникових, прийменниково-займенниково-
іменникових конструкцій на нашому, на нашім, на вашому, у нас, у моїх рідних.
Установлено шляхи введення письменником топонімної й антропонімної
лексики до тканини творів. Географічні об’єкти Поділля представлені за
допомогою мовних одиниць (повні та скорочені форми онімів, архаїчні і
військові номінації, дієприкметникові та фразеологічні звороти,
нагромадження топонімів – «топонімічні масиви», односкладні та двоскладні
речення), стилістичних тропів (персоніфікація, метафора, порівняння).
Характерним для антропонімів є вживання прізвища й імені особи; лише
прізвища постаті; «антропонімічних масивів»; сполучення антропономінацій із
топо- та гідрооб’єктами.
Номінативне поле художнього концепту “Поділля” структуровано за
трикомпонентною моделлю Й. Стерніна (холістична, ознакова, асоціативна
номінація), що дозволило залучити до аналізу одиниці всіх частин мови,
включити всю множину понять, які так чи так об’єктивують концепт.
Холістична номінація художнього концепту представлена власним ім’ям
предмета концептуалізації, його абстрактною чи загальною назвою, похідними
дериватами, індивідуально-авторськими назвами, метафорами, евфемізмами та
ін. Ознакова номінація, незалежно від форми її вербального вираження
(іменники, прикметники, займенники, дієслівні форми, прислівники,
словосполучення, прийменниково-займенникові конструкції, граматичні
основи, прикладки, відокремлені означення, прості та складні речення),
актуалізує конкретні особливості концепту. Асоціативна – складається з репрезентативних, типових, упізнаних мовних одиниць, здатних викликати у
свідомості носія (носіїв) уявлення про предмет відображення загалом.
Запропоновано польову модель концепту “Поділля”, у якій поділ
вербалізаторів на зони здійснено за семантичним й асоціативним типом
спільності, рекурентністю тематичних ідентифікаторів. Ядерна зона концепту
та ближня периферія пов’язані відношеннями тотожності, конкретизації; ядро,
приядерна зона, ближня, дальня, крайня периферії – асоціативним типом
спільності.
Дисертація є комплексним дослідженням художнього концепту “Поділля”
в прозі Михайла Стельмаха, самостійно виконаною, теоретично й практично
значущою для когнітивної лінгвістики, лінгвоконцептології, теорії тексту,
стельмахознавства працею. Основні положення та результати наукового
дослідження апробовані на 15 наукових конференціях (3 міжнародні,
9 всеукраїнських, 1 регіональна, 2 звітні), відображені в 16 одноосібних
публікаціях (6 – у наукових фахових виданнях; 1 – в зарубіжному виданні; 9 – в
інших виданнях: 6 публікацій апробаційного характеру (матеріали
конференцій), 3 публікації в нефахових виданнях, які додатково відображають
результати праці).
Ключові слова: лінгвоконцептологія, художня лінгвоконцептологія,
концептосфера, концепт, художній концепт, художній концепт зі стрижневим
словом – топонімом, тематичні компоненти-ідентифікатори, номінативне поле
концепту.