Естетичні функції символів у творчості Докії Гуменної

Філіпенко О.І. Естетичні функції символів у творчості Докії
Гуменної. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
за спеціальністю 10.01.01 «Українська література» (014.01 – Українська мова і
література). – Одеська національна академія харчових технологій.
Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира
Гнатюка, Міністерство освіти і науки України, Одеса, 2017
Дисертацію присвячено студіюванню проблеми естетичних функцій
художніх символів у творчості Д. Гуменної. Об’єктом дослідження є творчість
Докії Гуменної: романи, повісті, казки-есе, репортажі тощо. Наукова новизна
роботи полягає в тому, що в ній уперше зроблено результативну спробу
системного осмислення естетичних функцій символічних образів у прозі Докії
Гуменної, які розглянуто в контексті її індивідуального художнього мислення.
Вперше проаналізовано характер і спосіб авторської трансформації
міфологічних мотивів, сюжетів та образів, здійснено типологію символічних
рядів, визначено семантичне поле окремих символів.
Перший розділ – «Теоретичні засади дослідження» – складається з двох
підрозділів. У підрозділі 1.1. «Теоретичний дискурс дослідження концепції
символу» визначено теоретичне підґрунтя наукового пошуку. Розглянуто
концепції походження і значення поняття символу в літературознавстві.
З’ясовано, що поняття «символ» має багато значень і використовується в
різноманітних сферах життєдіяльності людини. З огляду на вищезазначене, в
роботі при дослідженні художніх символів за основу взято методологію
О. Лосєва, оскільки її автор найбільш чітко і поширено розробив цю проблему.
Підрозділ 1.2. «Літературно-критична рецепція творчості Докії Гуменної»
містить оглядовий аналіз літератури, яка присвячена студіюванню спадщини
письменниці. З’ясовано, що творчість письменниці можна розмежувати на такі
періоди дослідження: а) 1929 – 1932 рр.; б) 1939 – 1944 рр.; в) 1944 – 1992 рр;
г). 1992 – до нашого часу. Перший і другий періоди відносимо до вітчизняної 3

доби, коли письменниця працювала в Україні, а третій період – еміграційний,
четвертий умовно позначимо як симбіозний, оскільки творчість Д. Гуменної
опрацьовували як еміграційні, так й літературні критики в Україні.
Розділ другий – «Науково-художнє осмислення світу в контексті
історичних реалій у творчості Докії Гуменної» – складається з трьох
підрозділів. У підрозділі 2.1. «Передумови появи феномену науково-
художнього осмислення минулого в рецепції Докії Гуменної» розглянуто
творчість Д. Гуменної з точки зору її багатоаспектності й різноплановості.
Зроблено висновок, що творчість Д. Гуменної посідає особливе місце через
синтетичне осягнення буття українського народу в його історичному,
соціокультурному, фольклорному та загальнобуттєвому вимірах. Основою
такого синтезу є особливий міфологічно-архетипальний спосіб мислення
письменниці, а також тип її наукових зацікавлень. Інтерес до наукового
осмислення трипільської спадщини став чинником інтелектуальної біографії
Д. Гуменної спочатку як форма дослідницького зацікавлення правічною
історією рідної землі, про яку немає достовірних письмових відомостей, але яка
збереглась у вигляді фольклорних міфологічних символів та архетипів,
неусвідомлених сучасною людиною, а ще – в найдостовірніших формах
свідчень – археологічних знахідках. Підрозділ 2.2. «Жінка-універсум як символ
миру, добробуту і процвітання» присвячено опрацюванню казки-есе
«Благослови, Мати!» Д. Гуменної, яка на підставі документальних
археологічних свідчень у поєднанні з даними фольклору довела винятково
впливове становище Жінки-Матері, Берегині роду в добу палеоліту. Д. Гуменна
панорамно подає також картину знецінення матріархату в добу мадлену. Проте
письменниця звертає увагу на одну з ключових особливостей архетипального
побутування образу Матері. У концепції твору, Мати володіє основним даром –
даром і правом благословляти. Архетип Матері, таким чином, полишивши своє
сакральне домінантне місце, не полишив домінування в усьому сакральному
просторі формування прадавньої міфології та символіки. У підрозділі 2.3.
«Слова та звуки як концептуально-засадничі символи» досліджено роль слова 4

як потужного джерела енергетичного коду етносу, чіткого маркера розвитку
людської свідомості, комунікативного надбання людства, виразника його
когнітивних стратегій, а відтак інструменту для дослідження реалій світу,
шляхи розвитку якого можна простежити й через етимологію слова в контексті
життєвих перипетій доби. Так, слово «жінка» письменниця розглядає у
звуковому аспекті, спостерігаючи його в різних мовах. Слово «діва» також
розглядається письменницею як «звуко-ідеологічний символ». Багато й інших
прикладів-доведень на користь єдиного кореня індоєвропейського мовного
дерева демонструє Д. Гуменна у своїх творах. Причому її доведення не є
безпідставними, оскільки письменниця спирається на наукові розвідки, знання
мов, фольклору та міфології, про що й повідомляє читачеві.
Третій розділ – «Ідейно-естетичний простір символу у творчості Докії
Гуменної» – присвячений конкретному дослідженню символів у контексті
художнього мислення письменниці. Розглянуто естетичні функції символів,
джерела їхнього запозичення й інтерпретування, як у окремих творах, так і в
символічно-світоглядних концепціях письменниці загалом. У підрозділі
3.1. «Космогонічні символи» розглянуто функції символу Неба й Землі, Сонця
та інших зірок (сузір’їв). Центральним космонімом в Україні є Чумацький
Шлях, за яким українці звіряли своє життя, розглядали його як вічний життєвий
дороговказ. Саме таким вічним і несхитним символом подає образ Чумацького
Шляху Докія Гуменна в романі-тетралогії «Діти Чумацького Шляху».
Підрозділ 3.2. «Символи місцевості та символіка топонімів» присвячено аналізу
образів-символів печери, лабіринту, катакомб, меандру, пірамід, могили, гори,
дороги, прірви, а також символів окремих топонімів, що стали знаковими у
житті українського народу. Так, знаковими є у творчості Д. Гуменної Хрещатий
Яр у однойменному творі, Кам’яна Могила, яка в повісті «Небесний змій»
оприявнена як Свара-гора. Глибоким символічно-ідейним наповненням володіє
й Савур-могила в повісті «Велике Цабе». Зміщуючи часові площини та
об’єднуючи ім’я героя твору зі власною назвою топоніма, письменниця
незмінною залишає провідну ідею, яка для українців є актуальною протягом 5

тисячоліть – єднання народностей і племен у одну націю. Підрозділі
3.3. «Символіка геометричних фігур» дає ключ до розуміння символіки
геометричних фігур у трактуванні Д. Гуменної. Описуючи терени майбутньої
України в добу палеоліту, письменниця, в унісон зі світовою міфологією, коло
трактує як позитивний символ. Позитивне значення кола простежуємо в описі
письменницею прадавніх круглих мирних поселень на відміну від квадратних,
що прийшли їм на зміну разом із війнами та агресією («Благослови, Мати!»).
Таким чином, квадратні форми поселень у письменниці викликають негативні
асоціації в контексті студіювання прадавньої історії, міфології та археології. На
наявності трикутника у сконденсованій ідейній символіці прадавнього часу
епохи матріархату наголошує Д. Гуменна у творі «Благослови, Мати!» і трактує
трикутник як позитивний «жіночий» символ. У підрозділі 3.4. «Символічна
метрологія в романі-тетралогії «Діти Чумацького Шляху» розглянуто
символіку прози Докії Гуменної з позиції виміру духовності. У сюжетній канві
роману «Діти Чумацького Шляху» Д. Гуменної наявні різні виміри: просторові,
часові, речовинні, грошові тощо, проте письменниця виробляє й шкалу вимірів
духовності. На порівнянні характерів двох дочок Яринея Сарґоли письменниця
демонструє виміри доброти й злості. На прикладі взаємин Дарини й Петра
виміряно силу людських почуттів. Без одиниць виміру Д. Гуменній вдалося
визначити глибину й щирість кохання своєї героїні. У порівнянні з ним почуття
чоловіка, який запалив це незгасне вогнище, здаються занадто приземленими,
поміркованими й нівелюються до нуля. Неможливість фізичного бачення
музичного таланту Меркурія Сарґоли не завадила Д. Гуменній описати його
так, щоб читач зрозумів усю велич і відчув гіркоту втрати того Божого дару
через невдалий час та середовище, в якому він народився і зріс. Таким чином,
Д. Гуменній вдалося з великою точністю передати параметри тих явищ, до яких
людство ще не винайшло одиниць вимірів. У підрозділі 3.5. «Кольори в
символічному світосприйнятті письменниці» йдеться про сприйняття
письменницею світу в його розмаїтості й багатобарвності. Письменниця вміла
дати оцінку предметам, подіям, діянням людей, описавши їх влучними, 6

точними словами, в тому числі й кольоративами, які несли в собі конотативний
заряд, а подекуди набували й символічних ознак. Символічність колірної
палітри Д. Гуменної не викликає сумнівів, оскільки вона є здебільшого не
декоративною, а декларативною, адже її твори в основному побудовані на
міфах, легендах, фольклорному епосі, та археологічних наукових матеріалах.
Підрозділ 3.6. «Символічні опозиції «хаос-космос», «добро-зло» як основний
спосіб зображення трагедії історичного буття України» містить аналіз фізичних
явищ та станів у їхньому протистоянні. Так, у романі «Хрещатий Яр» хаос
втілює розруху, спричинену війною, космос – спогади про довоєнні тишу і
спокій на тлі мирного неба. Знаковою є тема голодомору, що також загострено
постає в контексті символічних опозицій «добро»-«зло» в романі «Діти
Чумацького Шляху». На інтелектуальному рівні відбувається боротьба добра зі
злом і в середовищі інтелігенції. Прикметними в цьому сенсі є монологи-
розмірковування Тараса Сарґоли в романі «Діти Чумацького Шляху» про свої
стосунки з владою, яка вимагала від нього відречення від куркульської родини,
та родиною, яка його виростила й виплекала. У романі «Скарга майбутньому»
боротьба космосу з хаосом також відбувається не в природі, а в душі й розумі
людини. У контексті символічних опозицій «хаос-космос», «добро-зло»
трагічного звучання набуває у творах Д. Гуменної тема самотності.
Невідповідність грубого й жорстокого зовнішнього світу в порівнянні з
бездонною глибиною духовного світу ліричних суб’єктів твору детермінує
їхню самотність у тому світі. У підрозділі 3.7. «Специфіка символізації
оніропростору» проаналізовано найбільш яскраві оніричні фрагменти у творах
Д. Гуменної і з’ясовано, що через оніричний простір письменниця нерідко
розгортає проблему самоідентифікації особистості, оскільки в реальному житті
її героїв, як і в самому житті письменниці, зреалізувати свої почуття та
прагнення було неможливо через диктаторські заборони та маразматичні
моралізаторські перепони, що існували в тодішньому суспільстві. Найбільш
яскраві фрагменти оніропростору зображено в її романі «Скарга майбутньому»,
де оніричні фрагменти слугують розкриттю внутрішнього стану особистостей, 7

сприяють змалюванню прихованих від зовнішнього світу почуттів, бажань,
уявлень і мрій про життя, якого прагнуть героїні, але не можуть їх здійснити.
Іноді персонажі творів Д. Гуменної бачать себе у сновидіннях не лише в різних
часо-просторових вимірах, але й у різних ролях, різних образах. Подібний
прийом змалювання картин глибокої давнини з залученням героїв-сучасників
письменниці задіює авторка і в повісті «Велике Цабе». Інший спосіб описати
історичне минуле обрала письменниця у повісті «Небесний змій». Ввівши до
сюжету твору космічних пришельців, Д. Гуменна таким чином знаходить
можливість простежити розвиток цивілізації протягом п’яти століть, тобто
змалювати віртуальну мандрівку Яра через століття і спостерегти формування,
становлення та розвиток світогляду українців того прадавнього часу. У
підрозділі 3.8. «Символіка антропонімів у прозі Докії Гуменної» простежено
шляхи авторської інтерпретації імен персонажів творів. Визначено, що
Д. Гуменна ставилася поважно як до власного імені, так і до імен, якими
наділяла ліричних героїв своїх творів. За кожним іменем письменниця бачила
душу, що мала свій власний всесвіт, який не завжди узгоджувався з
навколишнім світом, і тоді вступав у конфлікт із деякими людськими
поняттями про світоустрій. Так, даючи імена героям роману-тетралогії «Діти
Чумацького Шляху», письменниця, з одного боку, дотримується християнської
традиції, оскільки тоді імена дітям давав священик, узгоджуючи їх зі святцями.
З іншого – характери героїв роману, їхнє світобачення чітко узгоджуються з
іменами, які їм судилося мати згідно з задумом авторки. Дарина –
«подарована», «володарка блага». Саме такою є героїня роману – добра,
шляхетна, розумна, чутлива, роботяща, благопристойна, а «подарована» була
нелюбові за дружину через гру долі. Кохала ж ця жінка поважного,
поміркованого, але дещо холодного й твердого у своїх учинках чоловіка, ім’я
якого (Петро) давньогрецького походження, й означає «камінь», «скеля».
Символічними є й імена обох дочок Яринея Сарґоли Мокрини й Христини та
сина Меркурія, що й відображено в їхніх характерах та світовідчуттях.
Хрисанф – сільський лікар, шляхетний освічений молодий чоловік, характер, 8

стиль мислення і поведінка якого повністю відповідала його імені: Хрисанф –
від давньогрецького «золотоцвітний». На долю Тараса – представника
молодшго покоління роду Сарґол – випадають випробування, що повністю
суголосні з його іменем («неспокій», «бунтар»). Таким же «бунтівничим»
іменем нагороджено було й учителя Серафима Кармаліту («вогняний»,
«полум’яний»). Символічний підтекст також мають імена персонажів повісті
«Велике Цабе»: дід-характерник Бусол. Бусол (лелека) був тотемом
трипільських племен, які називали себе лелегами (лелеками). Стародавніми
іменами величає письменниця й інших представників прадавнього світу: Бог,
Тур, Сар, Зевс, Сак, Дій, Див, Кий та ін. У підрозділі 3.9. «Символічність назв
творів Докії Гуменної» звернено увагу на символіку, якою позначено назви
творів письменниці. Так, символ Золотого плуга, зустрічається у творах
«Благослови, Мати!», «Минуле пливе в прийдешнє» Д. Гуменної і «виринає» в
назві роману «Золотий плуг». У всіх цих творах символ Золотого плуга
віддзеркалює втілення найкращих, найшляхетніших, найвитонченіших рис
народу, якому він (той плуг) дістався від Неба. Назви романів «Хрещатий Яр»
та «Діти Чумацького Шляху» детермінують тематику творів – опис життя і
побут українців та їхні духовні домінанти. Символічність назви казки-есе
«Благослови, Мати!» полягає в тому, що вказує на центральне місце жінки в
суспільстві палеолітичної доби, яке позначилося й на духовній спадщині
сучасного українського суспільства. Символічний підтекст мають і назви
творів Д. Гуменної: «Родинний альбом», «Прогулянка алеями мільйоноліть»,
«Велике Цабе», «Скарга майбутньому» та ін. Розмаїття символічних назв творів
Д. Гуменної свідчить про енциклопедичність знань письменниці, щире
зацікавлення історією, міфологією, фольклористикою, володіння мовами, а
також про неординарність мислення й невичерпну свободу творчості.
У Висновках синтезовано результати дослідження. У роботі було
здійснено осмислення символічного аспекту авторської картини світу в
художньому просторі Д. Гуменної. Означено ряд важливих особливостей у її
творчому доробку. Це дослідження демонструє доцільність студіювання
творчості Д. Гуменної саме з точки зору символізації, оскільки її художня
творчість підпорядкована символічному втіленню різноманітних категорій:
простору, часу; самотності, самості; символічних опозиції «хаос-космос»,
«добро-зло»; символізації оніропростору тощо, що надавало можливості
глибоко передавати різні стани душі її ліричних суб’єктів.
Ключові слова: образ-символ, архетип, Жінка-універсум, символіко-
міфологічна система, естетичні функції, художній світ, оніропростір,
світоглядні концепти, історична пам’ять.