Проблематика і художні особливості історичної прози Віталія Кулаковського

Ющенко Л. О. Проблематика і художні особливості історичної прози
Віталія Кулаковського. ‒ Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за
спеціальністю 10.01.01 «Українська література». – Черкаський національний
університет імені Богдана Хмельницького, Черкаси, 2017.
У дисертації окреслено теоретичні аспекти історичної прози, зокрема ті,
що стосуються проблеми жанрової диференціації творів про минуле, генези й
типологічних особливостей української історико-пригодницької белетристики.
Основними орієнтирами в процесі вивчення цього питання стали наукові
погляди українських і зарубіжних дослідників літератури: Л. Александрової,
С. Андрусів, Р. Багрій, Є. Барана, Ю. Бахужа, Т. Бовсунівської, І. Варфоломєєва,
А. Гуляка, І. Дзюби, В. Дончика, М. Жулинського, М. Ільницького, Ф. Кейди,
В. Кузьменка, Г. Ленобля, Л. Мошенської, М. Наєнка, Є. Нахліка,
В. Оскоцького, В. Пахаренка, В. Поліщука, В. Рагойші, Л. Ромащенко,
М. Сиротюка, М. Слабошпицького, І. Ходорківського, В. Шинкаренко та ін.
З огляду на відсутність універсального підходу до систематизації творів
про минуле, розроблено власну (з урахуванням надбань літературознавчої
науки) жанрову класифікацію історичного роману (повісті), згідно з якою роман
і повість у загальній жанровій системі літератури посіли третю (після виду і
жанру) сходинку ‒ жанрового різновиду, відповідно, четверту − їхні
підвиди: власне історичний роман (повість) та синтетичний з усіма його
модифікаціями: історико-біографічний, історико-пригодницький, історико-
психологічний, історико-філософський роман (повість), ‒ кожен із яких
розмежовано на ті, де в центрі уваги автора − реальна особа, і такі, у яких
протагоністом постає вигаданий персонаж, натомість образи історичних
постатей відходять на другий план. Такий підхід досить умовний, адже з появою
нових творів будь-яка жанрова система поступово зазнає змін і розгалужується. 3

У роботі вказано причини, що вплинули на появу й розвиток української
історико-пригодницької белетристики, репрезентованої іменами письменників
(П. Куліш, М. Старицький, І. Франко, А. Чайковський, С. Черкасенко,
В. Будзиновський, П. Загребельний, В. Малик, В. Кулаковський, Вас. Шевчук,
В. Шкляр та ін.), у творчості яких виявлено її основні жанрові особливості та
новаторські риси.
Визначено ключові чинники формування світогляду, зокрема
історіософських поглядів В. Кулаковського, та окреслено основні галузі їхньої
реалізації: художня література, історія, краєзнавство, літературна критика,
педагогіка. У цьому контексті зроблено огляд наукового доробку
В. Кулаковського із зазначенням його внеску в енциклопедичну справу.
Окреслено жанрово-стильові параметри історичної прози В Кулаковського.
З урахуванням поглядів науковців (А. Віннічук, І. Дзюба, Л. Ромащенко,
Л. Сакаль-Лісніченко та ін.), на підставі власного аналізу художніх особливостей
творів письменника й розробленої класифікації історичного роману (повісті),
белетристику митця диференційовано на два типи жанрових модифікацій: власне
історичні твори (повість «Тарас Трясило»), де головний герой ‒ історична особа,
і синтетичні (історико-пригодницькі романи («Северин Наливайко», «Максим
Кривоніс», «Мартин Пушкар», «Дике поле», «Іван Сірко», «Володимир
Мономах») і повісті («Хай славиться Русь», «Ой гук, мати, гук», «Ріки виходять
з берегів»), у яких протагоністи ‒ історичні постаті, та історико-пригодницька
повість «Золота галера», де в центрі уваги автора ‒ вигадані особи).
Відстежено еволюцію творчої манери митця, його поступовий відхід від
канонів соцреалізму (з його увагою до соціальної проблематики й класової
диференціації персонажів) і властивих йому окремих ознак (схематизм у
відтворенні дійсності й характерів, політично-ідеологічне звучання, обмежений
психологізм тощо), виявлених у ранніх романах і повістях. Натомість у пізніше
написаних творах («Іван Сірко» та «Володимир Мономах») відзначено більше
зацікавлення письменника морально-етичною, психологічною та філософською
сферою людського буття, акумулювання в ключових образах духовного й 4

інтелектуального досвіду нації. В. Кулаковський поступово переглянув роль і
наслідки Переяславської ради 1654 року, частково переосмислив діяльність
окремих історичних постатей, зокрема гетьмана І. Виговського, змалювавши їх в
історичній ретроспективі більш об᾿єктивно.
Доведено, що, з огляду на наявність у художньому дискурсі
В. Кулаковського двох домінант (історизм художнього мислення та
«пригодництво»), доробку письменника властивий стильовий
синкретизм (симбіоз реалістичного й романтичного) за все ж помітної переваги
популярного в другій половині ХХ століття реалістичного типу нарації (з
урахуванням фактографії, аргументованої гіпотези та зваженого домислу).
Обґрунтовано художньо-смислову роль пригодницької атрибутики
(хронотоп дороги, мотиви ув᾿язнення, викрадення, зцілення, перевдягання,
пророкування чи віщування, переслідування, підслуховування, підступу,
обману, прийом сну, любовні колізії й трикутники тощо) у
сюжетно-композиційній системі історико-пригодницьких творів письменника:
вона поєднує конкретно-подієвий та асоціативний континууми й водночас
відбиває загальні уявлення митця про зображувану епоху, надає оповіді
динамізму, психологічної гостроти, увиразнює акцентацію провідних ідейно-
художніх моментів, вияскравлює авторський задум, зумовлює напругу й
гостроту сюжету, є важливим чинником у змалюванні й розвитку ситуацій,
сприяє розкриттю автором найпотаємніших бажань, страхів, почуттів, сутності
та особливостей вдачі персонажів тощо.
Визначено важливу художню функцію в історико-пригодницьких творах
прозаїка мовностилістичних засобів (слова на позначення швидкої зміни подій,
активізації, привернення уваги, зацікавлення; повтор однакових або
спільнокореневих слів; незакінчені речення тощо). Вони зумовлюють
інтригуючий характер оповіді, емоційну напругу, динамічність сюжету,
сприяють розкриттю почуттів і переживань персонажів тощо.
З᾿ясовано, що, відтворивши в романах і повістях найтиповіші конфлікти
української минувшини, митець порушив проблеми народу і влади, особистості 5

і держави, життя і смерті, совісті та обов’язку, любові і ненависті, вірності і зради,
добра і зла, творення і руйнації. Однак усі вони сконцентровані навколо основної
проблеми ‒ героїчної боротьби українців за свободу і свої права, окресленої в
національному, соціальному й моральному (духовному) вимірі.
На основі ідейно-художнього аналізу белетристики В. Кулаковського
встановлено, що проблему боротьби за національну свободу найповніше
розкрито у творах про козацтво як феноменальне явище в історії України
(«Северин Наливайко», «Максим Кривоніс», «Мартин Пушкар», «Іван Сірко»,
«Золота галера», «Тарас Трясило») і доволі виразно ‒ у романах і повістях про
гайдамацький рух («Ой гук, мати, гук», «Ріки виходять з берегів», «Дике поле»).
Водночас, згідно з настановами соцреалізму, важливе місце у творах відведено
питанням соціального характеру та показу конфлікту класових інтересів, який
перебуває в тісному зв᾿язку з національним.
Доведено, що проблему героїчної боротьби українців окреслено через
застосування принципу семантичних бінарних опозицій на різних рівнях
тексту: у царині ідейного змісту – це протиріччя моральних категорій добра і
зла; у системі дійових осіб ‒ конфлікт протагоністів і антагоністів
(«своїх ‒ чужих» або «героїв ‒ антигероїв»). В образах «чужих» ‒ панівних сил
інших народів (польські магнати, шляхта, російські бояри, офіцери, турецькі
купці, беї, мурзи) ‒ митець викрив цинізм і жорстокість, боягузтво й нездатність
відповідати за власні вчинки, зверхність у стосунках із підлеглими. В образах
«чужих» ‒ українців ‒ непередбачувану мінливість, громадянську пасивність
(Григорій Лобода («Северин Наливайко»), заможна козачка Якилина Барилиха
(«Іван Сірко») та ін.), жадобу влади (воєвода Свенельд і його син Мстислав
(«Хай славиться Русь»), Іван Брюховецький («Іван Сірко») та ін.).
Визначено, що така поліфонічність розкриття основної проблеми в
мистецькому освоєнні історичних подій через долі конкретних людей є виявом
новаторських тенденцій доробку В. Кулаковського.
Виявлено художнє зацікавлення письменника героїчними постатями
давньоруських князів (Святослав Ігорович, Володимир Мономах), козаків і 6

гайдамаків (Северин Наливайко, Максим Кривоніс, Мартин Пушкар, Іван Сірко,
Тарас Трясило; Іван Бондаренко, Микита Швачка, Семен Шило,
Максим Залізняк). Їхні образи є втіленням кращих рис національного характеру,
уособлюють готовність до неординарного вчинку, часто до подвигу, змальовані
крізь призму ідейно-тематичного навантаження, інколи гіперболізовано, а
вчинки – достатньо вмотивовані, нерідко висвітлені в романтичному дусі й
свідчать про винахідливість, дотепність, уміння долати перешкоди, свідомо
наближатися до своєї мети. З огляду на деякий схематизм у розкритті характерів
персонажів, схожість їхньої долі й прогнозованість дій, розроблено матрицю
художньої інтерпретації героїчних постатей (їм переважно відведена роль
протагоністів) у прозі В. Кулаковського.
Встановлено, що в ранніх творах письменник зосередив увагу на
одержимості головного персонажа суспільними ідеалами, що почасти віддаляє
його від самозаглиблення та саморефлексії. Натомість у романах пізнього періоду
(«Володимир Мономах», «Іван Сірко») виявлено авторське зацікавлення
внутрішнім світом героїв, а в їхніх образах ‒ спробу філософського осмислення
дійсності.
Доведено, що, реалізуючи в образах давньоруських князів, козаків і
гайдамаків концепт героїчного, В. Кулаковський знайшов власний художній
орієнтир, сформував проникливий погляд на історію й духовні цінності свого
народу, а також створив власну версію українського героя, лицаря, який
заслуговує на безсмертя в пам᾿яті наступних поколінь.
Наукова новизна одержаних результатів зумовлена тим, що в
українському літературознавстві вперше системно й цілісно проаналізовано
історичні твори В. Кулаковського із залученням їх до літературного контексту,
зокрема окреслено жанрово-стильову парадигму прози митця, визначено роль
пригодницького компонента в сюжетно-композиційній системі романів і
повістей, розкрито національні, соціальні й моральні аспекти проблематики,
з’ясовано художню природу образів-персонажів і специфіку авторської
реалізації в них концепту героїчного. У роботі вдосконалено й поглиблено
систему поглядів щодо сутності й диференціації історичного жанру. Вивчення
цієї наукової проблеми дало змогу розробити (з урахуванням надбань
літературознавчої науки) жанрову класифікацію історичного роману (повісті).
Набуло подальшого розвитку осягнення творчості маловідомих письменників,
що сприяє глибшому осмисленню явища української літератури.
Отримані результати можуть бути використані під час укладання
підручників, посібників, навчальних програм; розроблення спецкурсів,
факультативів з історії й теорії української літератури у середній і вищій школі.
Основними положеннями дисертації можуть послуговуватися науковці в
подальших літературознавчих дослідженнях, учителі на уроках і
факультативних заняттях з української літератури, студенти під час написання
курсових, дипломних, магістерських робіт.
Ключові слова: генеза, жанрово-стильовий, історико-пригодницький,
історична проза, історіософський, концепт героїчного, образ, проблематика,
протагоніст, сюжетно-композиційна система.