Рецепція базових принципів лібералізму в українській філософській думці ХІХ – початку ХХ століття

Свищо Ю. Ю. Рецепція базових принципів лібералізму в українській
філософській думці ХІХ – початку ХХ ст. – Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за
спеціальністю 09.00.05 «Історія філософії» – Національний педагогічний
університет імені М. П. Драгоманова, Київ, 2018.
Актуальність теми дисертаційного дослідження, з одного боку, зумовлена
гострою суспільно-політичною потребою у конструюванні «історичної
пам’яті», а з іншого – професійним інтересом, який передбачає формування
цілісного і незаангажованого бачення специфіки українського історико-
філософського дискурсу ХІХ – початку ХХ ст., виявлення основних
світоглядних орієнтирів української філософської думки та повернення в
науковий обіг того інтелектуального капіталу, який, у підсумку
парадигмальних чи ідеологічних упереджень, залишався поза увагою фахівців
та всього українського загалу, зумовлюючи однобокий, а подекуди й
спотворений образ української суспільно-політичної думки. Як приклад, можна
згадати суспільно-політичну думку ХІХ – початку ХХ ст., розвиток якої
досліджувався крізь призму процесів націє- та державотворення, залишаючи
поза увагою наукову спадщину ліберально орієнтованих мислителів,
космополітичні інтенції котрих, часто суперечили національним вимогам.
З огляду на сказане, мета дисертаційного дослідження полягає у виявлені
ролі та значення доктрини лібералізму у формуванні основних суспільно-
політичних орієнтирів української філософської думки ХІХ – ипочатку ХХ ст.
В основі дисертаційної роботи лежить міждисциплінарний підхід, який, в
сучасних умовах розвитку наукового знання, забезпечує комплексний аналіз
досліджуваних феноменів. На рівні історико-філософського дослідження
лібералізму такий підхід є досить перспективним, оскільки дозволяє більш
точно визначити соціокультурні передумови та своєрідність ліберальної
доктрини. Натомість конкретно-історичний підхід дає можливість визначити
своєрідність ліберальних інтенцій в конкретно-історичному вимірі суспільно-політичного буття та окреслити обумовлені ним змістові трансформації
досліджуваної доктрини. Поряд з вказаним, у ході дисертаційного дослідження
використовують принципи єдності історичного і логічного, системності й
об’єктивності оцінки подій суспільно-політичного та соціокультурного буття.
Методологічну основу дисертаційного дослідження складають такі
загальнонаукові методи як аналіз та синтез, узагальнення, ретроспективи,
абстрагування і конкретизації тощо.
Поряд із вказаним, реалізацію вказаної мети забезпечили – метод
культурологічного аналізу, який дав можливість визначити перспективи
ліберальної ідеології у різних соціокультурних середовищах;
феноменологічний метод дозволив виокремити базові принципи лібералізму як
світоглядної доктрини та духовної настанови; метод текстологічного аналізу
передбачав поглиблений аналіз інтелектуальної спадщини тих мислителів,
котрих сьогодні вважають фундаторами лібералізму, з метою виявлення
авторського сенсу та тлумачення ключових принципів ліберальної доктрини.
Історико-філософське дослідження не можливе поза використанням
базових методологічних принципів філософської герменевтики, зокрема,
принципом невичерпності автентичного тексту та методом змістовно-
історичної інтерпретації.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у розробці цілісного
парадигмально незаангажованого підходу до українського суспільно-
політичного дискурсу ХІХ – початку ХХ ст., в межах котрого виявлено роль та
значення доктрини лібералізму у формуванні основних світоглядних орієнтирів
суспільної свідомості українців вказаного періоду.
В процесі дослідження обґрунтовано положення та висновки, що
відзначаються науковою новизною та виносяться на захист:
Вперше:
 у вітчизняному історико-філософському дискурсі проаналізовано та
спростовано наявні у зарубіжному та українському інтелектуальному дискурсі
підходи, в межах яких витоки лібералізму вбачаються у культурі та світогляді
премодерну та показано, що перші зрушення в сторону лібералізації суспільного життя відбулися в епоху Відродження завдяки тому, що істотні
економічні трансформації, які розпочалися в цей час, потребуючи нового
світоглядного підґрунтя зумовили переосмислення базових принципів
християнського віровчення, у підсумку чого був відкритий безмежний творчий
потенціал окремої людини, яка, звільняючись з-під влади колективного цілого,
залишилася позбавленою конструктивної соціально-орієнтованої програми
власних дій. В цьому стихійному русі є всі підстави вбачати соціокультурні
підвалини лібералізму;
 реконструйовано передумови зародження ліберальних інтенцій у
світогляді та практиці Російської імперії кінця ХVІІІ – початку ХХ ст. та
показано, що прояви лібералізму в цей час були ситуативними і не мали
широкого резонансу. На цьому тлі доведено, що маргіналізація лібералізму в
українській суспільно-політичній думці першої половини ХІХ ст., була
зумовлена, з одного боку, специфікою соціокультурного буття українського
народу, а з іншого – «неісторичністю» (І. Лисяк-Рудиницький) українців,
культура яких поступово зникала під натиском цивілізаційних змін, що у
єдності своїй актуалізувало проблему тематизації етнічного «Ми», яке
реалізувалося через цілий комплекс об’єктивних ознак, які формували почуття
інтуїтивної та незмінної єдності спільноти в якій розмивалася конкретна
людина;
 експліковано світоглядні орієнтири українського соціогуманітарної
думки першої половини ХІХ ст. та виявлено, що в цей час головна увага
приділялася питанню тематизації самобутнього українського культурного
простору, котра здійснювалася крізь призму обґрунтування етнопсихологічних
відмінностей українців, у підсумку чого й утвердилася думка про те, що
лібералізм, як духовна настанова, був невіддільною рисою української
ментальності. На противагу цьому, у дисертаційному дослідженні
аргументовано доведено, що, з огляду на премодерний характер суспільно-
політичного життя українців, їхній індивідуалізм та схильність до свободи
проявлялася так само як і в інших премодерних суспільствах, тобто у вигляді
індивідуалізованих груп, які повністю поглинали окрему особистість, а відтак її свобода проявлялася тільки в контексті визначеного «Ми». На цьому тлі
підкреслено, що головною духовною настановою українців став не лібералізм,
а консерватизм, який істотно підкріплював двоєвірний характер української
релігійності;
Уточнено:
 особливості прояву свободи людини у премодерну добу та показано,
що у цей період людина була цілком і повністю підпорядкована колективному
цілому і реалізувала свою свободу безпосередньо у певному наперед заданому
просторі, натомість в сучасному світі свобода, і, особливо, у її ліберальному
тлумаченні, проявляється крізь призму права на приватне життя, оскільки
реалізація політичної свободи ніколи не відбувається прямо, а тому люди
зазвичай не відчувають свого політичного впливу.
 можливість та умови взаємодії лібералізму та націоналізму та
показано, що ліберальна доктрина, попри свої універсалістські інтенції, не
суперечить національному принципу у тому випадку, коли нація розглядається
як територіальна спільнота, представники якої вільно об’єднуються для
реалізації індивідуалістичних інтересів. Натомість пріоритет етнічного
принципу в національному питанні сприяє високому рівню централізації
спільноти навколо певних наперед заданих цінностей, тим самим нівелюючи
можливість вільного розвитку окремої особистості.
Набуло подальшого розвитку:
 виявлення специфіки політичних інтенцій теоретиків класичного
лібералізму на тлі якого показано, що представники класичного лібералізму не
були орієнтовані на формування ідеальної соціальної системи, а відтак
відшукували такі суспільно-політичні принципи, які б максимально повно
реалізували приватні людські інтереси. Відповідно, питання найбільш
ефективного політичного устрою тісно пов’язане із можливістю максимально
повно забезпечити особистий інтерес, що може реалізуватися за будь-якого
політичного режиму, за виключенням тоталітарного, різновидом якого часто
виступають політичні системи сформовані на світоглядному тлі
«демократичної традиції». На цьому тлі спростовано вплив філософії Ж.-Ж. Руссо на розвиток ліберальної доктрини та показано відмінність між
лібералізмом та демократизмом, які в період Просвітництва ще не мали точок
дотику;
 дослідження умов та чинників актуалізації принципу федералізму в
українській суспільно-політичній думці ХІХ ст. у ході якого доведено, що його
пріоритет був зумовлений своєрідністю тогочасної української історичної
свідомості, і, попри універсалістський характер, визначався не ліберальною
доктриною, а орієнтаціями національного руху – в часи тематизації
українського питання, надзвичайно гостро стояло питання про те, що українці
не мають схильності до розбудови власної держави. З огляду на це, федерація,
в межах якої можливий вільний розвиток української культури, видавалася
оптимальним варіантом політичного розвитку.
Матеріали та висновки зроблені в дисертаційному дослідженні можуть
стати важливим концептуальним тлом символічної політики сучасної України,
розробки національної стратегії, що спрямована знівелювати лінію
цивілізаційного та соціального розколу українського соціуму, водночас
заклавши світоглядний фундамент економічного зростання. Положення і
висновки, що виносяться на захист мають високий евристичний потенціал для
пояснення світоглядних витоків сучасної економічної, політичної та мілітарної
кризи та, водночас, визначають вектор необхідних для їх подолання змін, а
також можуть бути використані при розробці фундаментальних досліджень з
історії філософії, історії української філософської та політологічної думки,
антропології, етнопсихології, соціальної філософії, просвітницькій та виховній
роботі.
Ключові слова: лібералізм, індивідуалізм, егалітаризм, націоналізм,
свобода, рівність, «суспільний договір», федералізм, конституціоналізм,
«народний характер».