Вчення про природне богослов'я Карла Барта і його рецепція у сучасній богословській думці

Хром’як Н.Л. Вчення про природне богослов’я Карла Барта i його
рецепція у сучасній богословській думці. – Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук
за спеціальністю 09.00.14 – богослов'я. – Національний педагогічний
університет імені М.П. Драгоманова, Міністерство освіти і науки України, Київ,
2018.
Актуальність дисертаційного дослідження зумовлена тим, що інтерес до
природного богослов’я у сучасній теології стрімко зростає, а також помітно
простежується і критичне ставлення до природного богослов’я. Все більше
богословів звертаються до аргументації Карла Барта проти природного
богослов’я, підсилюючи її критикою онтотеології, метафізики, раціоналізму. У
зв’язку з цим завдання об’єктивної критичної оцінки концепції природного
богослов’я Карла Барта залишається актуальним.
У дисертації вперше здійснений цілісний аналіз критики природного
богослов’я Карла Барта у контексті протистояння основним концепціям цієї
теологічної дисципліни XX і початку XXI століть, у її зв’язку з історичними
умовами та викликами, які відображають богословську традицію неоортодоксії,
а також дослідження впливу швейцарського мислителя на сучасну філософію і
богослов’я аналітичної та континентальної традиції.
Метою дослідження є здійснення цілісної історико-теологічної
реконструкції основних засад та особливостей критики Карлом Бартом
концепцій природного богослов’я, виявлення її меж та евристичного
потенціалу, можливостей застосування його аргументів при оцінці різновидів
природної теології, що пропонуються сучасними послідовниками Барта,
представниками аналітичної традиції та релігійними мислителями, які
використовують феноменологію, створену в контексті розвитку
континентальної філософії. 3

Об’єктом дослідження є критика природного богослов’я Карлом Бартом
та її вплив на сучасне богослов’я.
Предметом дослідження є критика природного богослов’я Карла Барта
у контексті протистояння основним концепціям цієї теологічної дисципліни
XX і початку XXI століть.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що в
вперше здійснений цілісний аналіз критики природного богослов’я Карла
Барта у контексті протистояння основним концепціям цієї теологічної
дисципліни XX і початку XXI століть.
Виявлено особливості розвитку природної теології у кінці XX – на
початку XXI століть, її значення та проблеми її легітимізації у сучасному
релігійному дискурсі.
Доведено, що нове осмислення бартівської критики природної теології є
нагальною необхідністю в контексті критики онтотеології, яка набула
бурхливого розвитку в кінці XX – на початку XXI століття, у зв’язку з
намаганнями реабілітувати природну теологію як дисципліну в аналітичній
традиції мислення, дати феноменологічну інтерпретацію вченню про аналогії
буття в богослов’ї, що залежить від постметафізичної континентальної
філософії.
Доведено, що К.Барт рішуче заперечував можливість природної теології
як такої, що може привести до легітимізації певного соціального устрою як
природного порядку. Таким природним порядком виступав y часи К.Барта
нацизм, якому неоортодоксія протиставила абсолютний суверенітет
трансцендентного Бога, який знецінював норми соціальності, встановлювані
через легалізм чи природне право. Метафізичні й антропоморфічні образи Бога
є «ідолами», а відповідно, ліберальна та неоконсервативна раціоналізації
теології у сучасній богословській думці є формами «ідолопоклонництва».
На думку К.Барта, жодні декларації прав людини, жодні «правильні»
теорії природного права, жодні норми національного та міжнародного права не
можуть гарантувати неповторення війн чи тоталітаризму. Лише в християнстві 4

як надприродній реальності людина може черпати духовні ресурси для
екзистенційного спротиву структурам зла. Природне богослов’я як
апологетику, що ґрунтувалася на раціональності, К.Барт вважав зайвим на фоні
догматики, а також хибним через антропологічну редукцію образу Бога.
К.Барт критикував не природне богослов’я як таке, а його конкретні
історичні форми, одна з яких спиралася на просвітницьку філософію і
концептуалізувалася ліберальними протестантськими богословами, а інша була
неоконсервативною модернізаційною теорією. Водночас його критика
природного богослов’я має універсальне значення і може бути застосованою до
усіх форм природної теології, релігійної метафізики, апологетики тощо. К.Барт
критикував природне богослов’я як спосіб модернізації теології, що веде до
антропологічної редукції образу Бога та всього християнського віровчення. Ця
модернізація відбувалася у ліберальній формі протестантської теології та у
неоконсервативній формі природного богослов’я. За К.Бартом, наслідком
ліберальної модернізації є підміна християнства антропологією, його
суб’єктивізація, при якій абсолютизується особистість або колектив. Наслідком
консервативної модернізації є редукція християнства до ідеалістичної
метафізики, що урівнює Бога та світ як цілком співмірні реальності. К.Барт
вважав, що пізнання трансцендентного Бога є цілком результатом дії благодаті,
яку людина повинна прийняти. Дія благодаті є цілком тотальною, і не
передбачає жодної, навіть мінімальної спів-дії людини, а тому богопізнання є
надприродною для людини подією, чистим дарунком Бога.
Особлива увага приділяється тому, що учні К.Барта, заради діалогу
релігії та науки, намагалися створити неоортодоксальну природну теологію.
Для цього визнавалося необхідним подолати розділення між догматичною і
природною теологією.
Підкреслено, що аналітична природна теологія раціоналізує та
антропологізує поняття про Бога, виступає сучасною формою ліберальної
антропологічної редукції християнської теології. Показано, що феномеологічна
постметафізична природна теологія відновлює метафізичне вчення про аналогії
буття, знищуючи можливість для бартівського бачення Бога як абсолютно
трансцендентного.
Заперечення універсальності світського світогляду в теології початку
XXI століття, особливо помітне в радикальній ортодоксії, не веде до
утвердження релігійного світогляду в дусі бартіанства, але, на нашу думку, є
шляхом до філософізації теології та християнства. Різка критика онтотеології в
сучасній постметафізичній теології цілком може поєднуватися з метафізичною
та антропологічною редукціями поняття про Бога. Розвиток християнської
теології у добу постмодерну має тенденцію до розмежування між теологією, що
спирається на переосмислення біблійного світогляду та ідеї релігійного
екзистенціалізму, і теологією, яка підпадає під визначальний вплив
різноманітних філософських течій метафізичного й постмодерністичного
спрямування. Останнє призводить до переходу теології на мову риторики і
навіть ідеології. Очевидно, що бартівські аргументи слугують на користь
першої тенденції та дозволяють критично переосмислити методологію і
досягнення тих, хто філософізує теологію.
Ключові слова: Карл Барт, природне богослов’я, сучасне богослов’я,
неоортодоксія, онтотеологія, аналітична природна теологія, феноменологічна
постметафізична природна теологія.