Теологічна герменевтика Річарда Хейза

АНОТАЦІЯ

Горбенко В.І. Теологічна герменевтика Річарда Хейза. – Кваліфікаційна
наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук
за спеціальністю 09.00.14 – богослов'я. Національний педагогічний університет
імені М.П. Драгоманова, Міністерство освіти і науки України, Київ, 2018.
Дисертація присвячена комплексному аналізу теологічної герменевтики
сучасного протестантського теолога Річарда Хейза. Дослідження розкриває
методологічну модель і богословське значення «наративної підструктури»
Павлового тексту в творчості Р.Хейза, роль теорії інтертекстуальності в
дослідженні богослова. У контексті того як у сучасній протестантській етиці
євангельська мораль формалізується за допомогою засобів етики чеснот, теорії
екземпляризму й етики святості, висвітлено, як саме, за Р.Хейзом, інструментом
створення конкретних моральних норм стає уява, спровокована метафоричністю
євангельських текстів.
Об'єктом дисертаційного дослідження є теологія Річарда Хейза в
контексті сучасного протестантського богословського дискурсу, а предметом
дослідження обрано теоретичну і практичну герменевтику Річарда Хейза.
Вперше у вітчизняній теології здійснено цілісний аналіз основних праць
Річарда Хейза і реконструйована його теологічна герменевтика з її теоретичними
і практичними імплікаціями в богословському дискурсі й духовному житті
сучасних християнських спільнот. Уточнена роль досліджень Річарда Хейза в
історії тлумачення герменевтики Павла в сучасному протестантизмі. До
публікацій монографій Р.Хейза, дослідження в сфері використання
старозавітного Писання Павлом майже повністю фокусувалися на прямих
цитатах. Р.Хейз заклав методологічну основу для аналізу менш явних форм
використання Писання, таких як алюзії і відголоски, які можуть слугувати як
«слуховий апарат», який уловлює елементи думок апостола. 3



Специфіка теологічної герменевтики Річарда Хейза потребувала
вивчення методології його попередників та сучасників. Особливе значення для
відкриття «наративної підструктури» в дискурсі Павла мала методологія
літературного аналізу таких дослідників як Нортроп Фрай, Поль Рікер і
Альгірдас Жульєн Греймас. Важливим концептуальним підґрунтям для
дисертаційного дослідження стали ідеї наративної теології таких мислителів як
Ганс Фрей, Джордж Ліндбек, Джеймс Макклендон, Роберт Алтер, Ніколас Томас
Райт, Крістофер Райт, Стенлі Хауервас.
Доведено, що Р.Хейз реконструює цілісний теологічний дискурс апостола
Павла, який закорінений у старозавітних наративах, та виявляє об’єктивну
когерентність у богослов’ї Павла. Використовуючи Послання до Галатів 3:1-4:11
в якості прикладу, Р.Хейз показує, що Павло засновує свої думки не на системі
доктрин або особистому релігійному досвіді, а на «священній історії»,
«наративній підструктурі», якою є історія про Ісуса Христа, що надає цілісність
і визначає напрямок у богослов’ї та служінні Павла. Р.Хейз стверджує, що
наратив Павла, тобто наратив про Бога, Ізраїль та про світ, де в центрі Христос,
присутній під зовнішньою формою всіх його листів і може бути виявлений
завдяки коротким покликанням або індикаторам, які повертають читача його
листів назад до наративної підструктури.
Виявлено, що Р.Хейз використовує більш вузьке вживання поняття
«інтертекстуальність», ніж його попередники, фокусуючи увагу не на
інтертекстуальності «культурних кодів», а на цитатах, алюзіях і відголосках
більш ранніх текстів у посланнях Павла. До публікацій монографій Р.Хейза,
дослідження використання старозавітного писання Павлом майже повністю
фокусувалися на прямих цитатах. Р.Хейз заклав методологічну основу для
аналізу менш явних форм використання Писання, таких як алюзії і відголоски,
які можуть служити як «слуховий апарат», що «вловлює» елементи думки Павла.
Біблія, як текст, взаємодіє з читачем, який теж виступає як своєрідний текст, що
твориться різними формами сучасного дискурсу (релігійним, соціальним,
політичним, родинним тощо). Інтертекстуальність у теологічній герменевтиці 4



Р.Хейза означає, що тексти відкриті як до впливу попередніх текстів, так і для
контексту сучасних читачів.
Виявлено, що особливості герменевтики Р.Хейза пов'язані з ідеєю, що
загальна новозавітна наративна підструктура тексту може бути знайдена через
аналіз використання ключових біблійних образів або кореневих метафор, які
через акт метафоричної уяви стають для читачів і християнських спільнот
«лінзами», які наділяють розрізнені тексти єдиним смисловим фокусом, що
робить можливим адекватне розуміння послань Павла. Для Р.Хейза, цими
кореневими метафорами є такі: «спільнота», «хрест» і «нове творіння». Ці три
«лінзи» взаємопов'язані між собою і роблять можливим формування цілісного
світогляду і «морального бачення», що слугує шляхом для трансформації
свідомості сучасних християн. Ці «лінзи», або кореневі метафори, стають
стандартом, використовуючи який вимірюється велика метаісторія.
Визначена етична цінність виявленої наративної підструктури в Новому
Завіті, що дозволяє давній книзі говорити сучасному читачеві так само жваво як
оригінальним одержувачам євангелій і послань, не дивлячись на відстань у часі
й різницю в культурі, через проведення творчих аналогій між розповідями
текстів і розповіддю, яку проживає сучасна громада в інших історичних умовах.
Р.Хейз описує взаємозв'язок між текстом і сучасним читачем як «інтегруючий
акт уяви», що вимагає вибудовування метафори, яка «подумки поміщає життя
нашої громади в світ (новозавітних) текстів», а це, у свою чергу, спричиняє певні
етичні вимоги до індивідів та спільнот. Процес винайдення метафори досягає
своєї кульмінації у діалектичному взаємовідношенні між Церквою і біблійною
історією, оскільки правильне читання наративів в Писанні дозволяє не тільки
побачити аналогії між світом тексту і світом церковних спільнот, але також
уможливлює сучасним християнам втілювати ці аналогії в житті Церкви, яка при
цьому стає «втіленою метафорою» у тому сенсі, що текст формує спільноту в
образ Христа, а спільнота, у свою чергу, втілює і прояснює значення тексту,
особливо в етичній практиці та богослужінні. Розуміння тексту, таким чином, не
є справою індивіда, але спільноти, і не є актом теоретичного пізнання, але 5



практичного розуміння, пов'язаного з «моральним баченням» себе і ситуації.
Визначено, що Р.Хейз вважає, що Павло писав листи церквам, ґрунтуючись на
наративній підструктурі, яка включала в себе історію про Ісуса Христа як
кульмінацію старозавітного наративу. Теологічна діяльність Павла складалася з
забезпечення зустрічі цього наративу з обставинами в житті місцевих громад
віри, тобто застосування теологічного центру до певної ситуації в Церкві. Участь
у цьому наративі в наші дні є невід'ємним аспектом теології Павла.
Розкрито еклезіоцентричність герменевтики Р.Хейза, який бачить
тлумачення Старого Завіту Павлом обмеженим не методологічно, а теологічно,
в зв'язку з прагненням осмислити церковне життя як перехід до «нового
творіння» через «хрест». Церковне життя, по суті, є «участю в Христових
стражданнях». Павло спонукає своїх читачів розглядати свої обставини в житті
в теодраматичній перспективі. Таке спів-причастя пропонується розглядати як
Богом обраний засіб перетворення Його народу в Його образ, де Церква, як тіло
Христове, найбільше схожа на Бога, коли її члени виливають своє життя заради
інших, через різні види служіння. Обґрунтована критична роль уяви у визначенні
того, як саме принципи новозавітної етики переходять із контекстів минулих
подій у Писанні до сучасних обставин. Доведено, що використання текстів
Нового Завіту в нормативній етиці вимагає інтегруючого акту уяви, судження
про те, як життя сучасних християн може бути аналогічним до життя спільнот,
що описані у Новому Завіті.
Висновки і теоретичні твердження, обґрунтовані в дисертаційному
дослідженні, сприяють глибшому розумінню сучасної теологічної герменевтики
та шляхів її застосування для творення етичних теорій і практик. Результати
дисертаційної роботи можуть бути використані в теологічних, релігієзнавчих,
філософських і культурологічних дослідженнях, а також враховані при
подальшому аналізі сучасної теологічної герменевтики.
Ключові слова: герменевтика Павла, інтертекстуальний метод,
відголоски Письма, наративна підструктура, метафора, теологічна уява, етика.