Військова співпраця США з європейськими союзниками середини 1940-х– середини 1960-х рр.

Масний В.О. Військова співпраця США з європейськими союзниками
середини 1940-х– середини 1960-х рр. – Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
за спеціальністю 07.00.02 ―Всесвітня історія. – Київський національний
університет імені Тараса Шевченка, Міністерство освіти і науки України;
Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство
освіти і науки України, Київ, 2020.
Дисертація присвячена комплексному дослідженню військової
співпраці Сполучених штатів Америки з європейськими союзниками в
початковий період Холодної війни. На основі системного аналізу джерел та
наукової літератури розглядаються теоретичні основи та особливості
практичної реалізації військового партнерства США з європейськими
державами в досліджуваний період. У роботі вперше висвітлено військове
партнерство Сполучених Штатів Америки з європейськими союзниками як
цілісний багатосторонній процес в контексті Холодної війни; дано
комплексну характеристику військовим складовим багатосторонніх відносин
США з європейськими державами періоду середини 1940-х– другої половини
1960-х років; системно описано структуру та склад військових контингентів
США у Європі в період середини 1940-х– другої половини 1960-х років.
Також вдосконалено аналіз договірних та доктринальних основ міжнародної
співпраці США та європейських держав в контексті військової історії та
розширені знання про військову підтримку Сполученими Штатами Америки
оборонних потенціалів європейських держав і розуміння ролі чинника
ядерної зброї у американсько-європейських відносинах. Отримали
подальший розвиток дослідження європейського вектору зовнішньої
політики США та міжнародних відносин періоду Холодної Війни.


3



В результаті аналізу наукової літератури з тематики встановлено, що у
західних – американській та європейській історіографіях сформувався
комплекс ідейних та методологічних підходів до дослідження проблематики,
який традиційно поділяють на 3 напрями: традиційний, чиєю
методологічною основою став аналіз ідеологічної складової протистояння
США та СРСР, ревізіоністський, що виник як критика постулатів праць
ортодоксального напрямку, але пізніше розробив власну критичну методику
сфокусовану на неідеологічних та неполітичних чинниках холодної війни;
пост–ревізіоністський, що синтезував методики попередніх напрямів і є
базовим для більшості сучасних досліджень проблематики. Визначено, що
радянська історіографія проблематики американсько-європейських відносин
періоду 1940-х–1960-х внаслідок ідеологічної політики правлячого режиму в
СРСР була змушена відійти від принципів об‘єктивності та неупередженості,
що ставить під сумнів її евристичну цінність. Втім, після падіння радянського
режиму, історичні дослідження американсько-європейських відносин в
період Холодної війни були звільнені ідеологічного контролю, що зумовило
появу ряду наукових досліджень, що успадкували об‘єктивні напрацювання
радянської історіографії і чиї висновки в цілому не суперечать позиціям
західних праць з досліджуваної проблематики.
Проаналізовано джерельну база дослідження та встановлено, що вона
характеризується різноплановістю доступних джерел з історії міжнародної та
політичної складової проблематики, зокрема публічних документів та
міжнародних договорів, і певною обмеженістю, внаслідок засекреченості та
недоступності основних матеріалів, джерел з військових аспектів. Подібна
специфіка зумовили фокусування дослідження на публічних складових
військової співпраці США з європейськими державами, з окресленням
недоступних для аналізу аспектів.
Визначено, що в період Другої світової війни США та їх європейські
союзники не мали проектів післявоєнних зовнішньополітичних доктрин, що
передбачали політичну та військову конфронтацію з СРСР. Досліджено


4



появу доктрини ―стримування, яка виникла у відповідь на агресивну політику
СРСР в Європі, Близькому Сході та підтримку комуністичних сил в Китаї, та
її ключову ідею – військову та економічну підтримка держав, що
перебувають під загрозою комуністичної агресії. Проаналізовано реалізацію
положень доктрини стримування, яка вимагала від Сполучених Штатів
Америки встановлення тривалих союзницьких відносин з європейськими
державами, і ключовим моментом чого стало підписання Вашингтонського
договору 4 квітня 1949 р., що базувався на ―атлантичній‖ концепції системи
колективної безпеки і передбачав утворення багатостороннього військового
блоку за участі США, Канади та 9 держав Європи – який пізніше отримав
назву Організації Північноатлантичного договору – НАТО. Втім, певна
конкуренція між атлантичним та європеїстським концептами військової
інтеграції зберігалася до середини 1960-х та виходу Франції з військових
структур НАТО.
Проаналізовано загострення конфронтації США з СРСР на початку
1950-х в зв‘язку з початком війни в Кореї, а також приходом до влади в США
президента Д. Ейзенхауера, що зумовило розробку безпосередніх планів
військової конфронтації з СРСР в Європі і в значній мірі вплинули на
практичні сторони американсько–європейського військового партнерства.
Зокрема, були активізовані програми нарощення військового потенціалу
США та їх європейських союзників. Встановлено, що наприкінці 1950-х
успіхи Радянського Союзу у реалізації ядерних програм та розробці ракетних
технологій зумовили зміну глобального балансу військових потенціалів між
СРСР і США разом з європейськими союзниками. Нові військово–
технологічні умови стали причиною розробки стратегічної доктрини
«гнучкого реагування» на початку 1960-х, яка вимагала перебудови
структури управління американсько–європейського військового альянсу в
напрямку посилення централізованого контролю над військовими силами та
ресурсами блоку, що супроводжувалось скороченням прямих військових
поставок з боку США. Охарактеризовані плани централізації військового


5



управління та створення «Багатосторонніх ядерних сил», пропоновані
Сполученими Штатами Америки, як такі, що актуалізували дискусію між
атлантичним та європеїстським концептами військової інтеграції і викликали
активний супротив Франції, уряд якої прагнув зберегти максимально
можливий рівень самостійності у питаннях безпеки та оборони. Дана позиція
Франції стала однією з головних причин її виходу з військових структур
НАТО. Визначено, що в другій половині 1960-х відбулася перебудова
системи військового партнерства США та європейських союзників на
основах більше централізованого контролю та згортання американських
програм активної військової допомоги державам Європи.
Розглянуті ключові елементи військового співробітництва США з
європейськими державами. Зокрема, розміщення військових контингентів
США в Європі в 1940-х–1950-х на постійній основі. Встановлено, що
відповідно до особливостей системи управління Збройними силами
Сполучених Штатів Америки, в Європі були розміщені підрозділи та бази 3
військових структур США: Армії Сполучених Штатів, ВМС Сполучених
Штатів та ВПС Сполучених Штатів. Загальне управління контингентами в
Європі здійснювало Європейське командування США, що було створене на
базі командної структури часів Другої світової війни – Штабу Європейського
Театру бойових дій.
У досліджені особлива увага приділена системо формуючому елементу
військового співробітництва США з європейськими державами – ядерній
зброї Сполучених Штатів Америки, яка виступала ключовим елементом
безпекових гарантій як для самих США, так і їх європейських союзників.
Крім США, в досліджуваний період власну ядерну зброю створили Велика
Британія з 1952–го та Франція з 1960–го, втім, обсяги їх ядерних арсеналів
залишались незначними і не дозволяли відмовитися від американських
безпекових гарантій. В інших державах Європи, а саме в Німеччині, Італії,
Нідерландах, Канадських військових підрозділах в Німеччині, а також в
Туреччині, американська ядерна зброя розміщувалась відповідно до


6



принципу «ядерного поділу», що передбачав одностороннє американське
обслуговування бомб та ракет з подвійною системою активації, що надавала
державі–реципієнту ядерної зброї контроль над можливим застосуванням.
Дослідження розкриває особливості розробки Сполученими Штатами плану
утворення «Багатосторонніх ядерних сил», що передбачав створення єдиної
централізованої системи контролю над ядерними озброєннями і відмову під
принципів «ядерного поділу». Втім, даний план не був реалізований і
принцип «ядерного поділу» залишається актуальним до сьогодні.
Визначено, що у період кінця 1940-х – середини 1960-х Сполучені
Штати Америки ініціювали ряд програм надання невідшкодовуваної
військової допомоги Європейським державам. Дані програми регулювалися
Актом про взаємну оборонну допомогу від 6 жовтня 1949 року, Актом про
взаємну безпеку від 10 жовтня 1951, Законом про іноземну допомогу від 3
листопада 1961 року. Остаточно програми військової допомоги
європейським військовим державам були завершені з прийняттям Закону про
закордонні військові продажі в 1968. В цілому в період з 1950 по 1967 рр. в
рамках програм американської військової допомоги до європейських держав
було поставлено озброєнь на загальну суму 33,4 млрд. дол. США та
військового спорядження на 3,3 млрд. дол. США. Дослідження висвітлює
основні форми та механізми надання даної військової допомоги
європейським державам.
Ключові слова: США, Європа, військовий, партнерство, союзник, Холодна
війна, ядерна зброя, НАТО, доктрина.



Summary