Київська губернська адміністрація (1860-ті – 1917 рр.): повноваження, структура, кадровий склад

Ніколайчук Д. О. Київська губернська адміністрація (1860-ті – 1917 рр.):
повноваження, структура, кадровий склад. – кваліфікаційна наукова праця на
правах рукописую
Дисертація на здобуття наукового ступення кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Інститут
історії України НАН України. Київ, 2018.

Зміст анотації
У дисертації на основі опрацювання архівних матеріалів та великого
масиву опублікованих та неопублікованих джерел досліджено функціонування
київської губернської адміністрації.
Наукова новизна отриманих результатів зумовлена змістом і сукупністю
поставлених завдань та шляхами їх розв’язання. У дисертації вперше
сформульовано і висвітлено актуальну наукову тему, яка не отримала
належного відображення в історичній літературі: а саме здійснено комплексне
дослідження процесу функціонування київської губернської адміністрації у
період 1860-х – 1917 р., її структуру, кадровий склад, повноваження та місце
окремих губернських інститутів у системі імперського управління Київською
губернією. У науковий обіг було введено ряд невідомих досі архівних
матеріалів; охарактеризовано нормативно-правове забезпечення діяльності
київського цивільного губернатора, віце-губернатора, київського губернського
правління, канцелярії київського губернатора, прослідковано поступове
розширення їхніх повноважень, ролі у впровадженні імперської політики на
місцях.
При написанні роботи дисертант використав матеріали фондів
Центрального державного історичного архіву України, м. Київ, Державного
архіву Київської області, опубліковані статистичні дані, законодавчі
нормативно-правові акти, джерела мемуарного характеру. Наукове і практичне значення праці полягає в тому, що зроблені в
дисертації теоретичні узагальнення і висновки на основі нововиявлених
архівних матеріалів допомогли комплексно висвітлити питання
функціонування київської губернської адміністрації упродовж другої половини
ХІХ – початку ХХ ст. Запропоновані наукові положення й узагальнення можуть
бути використані для подальших наукових досліджень з історії
адміністративно-управлінської політики російського самодержавства,
створення узагальнюючих праць з історії України, розробки і викладання
спецкурсів у вищій школі.
Сформульвоно перспективні напрями подальшого вивчення та всебічного
узагальнення функціонування губернської адміністрації (структури, кадрового
складу) у системі імперського управління українськими губерніями. Зокрема,
це вивчення проблеми співіснування й взаємин імперських губернських
інститутів влади з Гетьманщиною, Другою Малоросійською колегією; зміни у
системі губернських органів державної влади періоду 1917-1921 рр.; взаємини
губернської адміністрації з органами місцевого самоврядування (земствами,
міськими думами, дворянськими зібраннями тощо).
Проаналізовано основні етапи становлення управлінських інституцій
Київської губернії (київського губернатора, київського губернського правління,
канцелярії київського губернатора), зміни їх службових повноважень
відповідно до внутрішньополітичного становища країни. У ході дослідження
історії інституту київського губернатора виділено 5 етапів процесу його
становлення, формування та функціонування: 1) 1797 – 1837 рр. – поява посади
київського губернатора у системі імперського управління українськими
землями у складі Російської імперії; 2) 1837 рр. – 1864-1866 рр. – законодавчого
оформлення повноважень та адміністративних функцій київського губернатора;
3) 1864-1866 рр. – 1903-1907 рр. – подальша інституалізації посади київського
губернатора в умовах централізації управління імперією; 4) 1906-1907 рр. –
1914 р. – спроби трансформації інституту київського губернатора в умовах
утвердження конституційно-монархічної моделі; 5) 1914-1917 рр. – наділення київського губернатора особливими повноваженнями в умовах воєнного часу.
Історія функціонування київського губернського правління, колегіального
адміністративного та організаційно-розпорядчого органу в системі місцевих
імперських інституцій російської самодержавної влади, включає такі етапи:
становлення (1775-1781 – 1836 рр.), організаційного оформлення губернського
правління (1837-1859 рр.), остаточного оформлення губернського правління в
системі імперського управління українськими губерніями (1859-1875 рр.),
подальшого удосконалення (1876-1919 рр.). Упродовж функціонування
канцелярії київського губернатора ми виокремлюємо 2 етапи: 1) 1800 – 1860-ті
рр. етап удосконалення її організаційної структури, унормування повноважень
її чиновників; 2) 1865 – 1917 рр. – етап подальшого удосконалення
організаційно-правових засад діяльності.
Виявлено, що губернатор, як імперський чиновник вищого рангу у краї
виконував не лише свої прямі повноваження, очолюючи офіційні органи влади
й управління (різноманітні присутності, комітети, комісії), а й змушений був
безпосередньо здійснювати керівництво, організовуючи діяльність різних
громадсько-культурних і добродійних товариств та організацій. На основі
широкого комплексу архівних матеріалів доводиться, що губернське правління
стало однією з ключових адміністративних установ краю та разом із
губернатором виконувало адміністративну й контрольно-виконавчу функції,
будучі головним колегіальним органом імперської влади, що вирішував основні
питання життя території. Встановлено, що канцелярія київського цивільного
губернатора стала дієвим виконавчим органом в системі управління Київською
губернією, що здійснював організаційно-координаційні функції, забезпечуючи
ефективність реалізації цивільним губернатором своїх повноважень.
Охарактеризовано кадровий склад київської губернської адміністрації,
особливості кадрового забезпечення її інституцій. Визначено, що у
підпорядкуванні київської губернської адміністрації для підвищення рівня
управління губернією функціонували спеціальні підрозділи: комісії, комітети, присутствія, очільниками та членами яких були вищі посадові особи губернії –
губернатор, віце-губернатор.
Розкрито характерні особливості суспільно-політичного портрету
чиновницьких груп київської губернської адміністрації. Автором доведено, що
досвід чиновницької служби, професійні знання отримані на різних посадах у
губернській адміністрації, високий рівень кваліфікації чиновників дозволяли
останнім займати вищі посади у системі управління Київською губернією
(губернатора, віце-губернатора, завідуючого канцелярією губернатора).
Вперше відтворено службовий шлях київських губернаторів та віце-
губернаторів.
Київська губернська адміністрація упродовж 1860-х – 1917 рр. оформилась
як складова єдиної загальноімперської централізованої системи губернського
управління українськими губерніями, відігравши важливу роль у впровадженні
імперської політики не лише у Київській губернії, а й усіх губерніях
Правобережної України.
Ключові слова: київська губернська адміністрація, київський губернатор,
київський віце-губернатор, київське губернське правління, канцелярія
київського губернатора, чиновник, кадровий склад, суспільно-професійний
портрет.