Міфопоетика творчості Спиридона Черкасенка

Мошноріз М. М. Міфопоетика творчості Спиридона Черкасенка. -
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі
спеціальності - 10.01.01 - українська література. Національний педагогічний
університет імені М. Драгоманова. - Київ, 2020.
У дисертації вперше здійснено системний аналіз творчої спадщини
С. Черкасенка в міфологічному ключі, досліджено цілісну міфопоетичну модель
світу автора, що відображає його міфопоетичне світосприйняття та мислення;
прослідковано еволюцію письменника в освоєнні міфологізму наприкінці XIX - у
перші десятиліття XX ст. Окреслено систему бінарних опозицій як основних
складових поетичної моделі світоустрою у творчості С. Черкасенка; встановлено
особливості актуалізації міфологем, архетипів, та міфосюжетів у творах митця.
У першому розділі «Міфологічна парадигма літератури і творчість Спиридона
Черкасенка» висвітлено теоретичні засади використання міфу в художній творчості,
схарактеризовано історико-літературні аспекти функціонування традиційних
міфологічних сюжетів, мотивів та образів у красномовному письменстві
кін. XIX - поч. XX ст. За доби модернізму в письменників з системно сформованим
індивідуальним стилем на перший план виходять неоміфологізуючі підходи,
твориться рафінована культура літературного міфологізму, продукуються так звані
авторські міфи.
С. Черкасенко, продовжуючи літературну традицію романтиків, у власних
художніх текстах запозичив та трансформував, надав нового осмислення
міфологічним елементам, враховуючи найактуальніші проблеми самовизначення
українського народу і виборення ним волі, чим сприяв інтеграції українського
письменства у загальноєвропейські процеси реміфологізації буття
кін. XIX - поч. XX ст. У різножанрових творах С. Черкасенко вдається до
наслідування національної міфології, запозичення мотивів, образів і цілих
міфологічних сюжетів, нетрадиційно переосмислюючи та трансформуючи


з
національну й інонаціональну міфологічну стихію та продукуючи власний
національний міф.
Міфопоетичний світ лірики та ліро-епосу С. Черкасенка побудований на
бінарних опозиціях «Україна - чужина», «добро - зло», «світле - темне», що
передають авторське сприйняття світу. Центром міфопростору поезії С. Черкасенка
є Україна (часто уподібнена Єрусалиму), яка асоціюється з раєм, а український
народ зіставляється з нездоланним Антеєм через тактильний зв’язок із матір’ю-
Землею. Автор переконаний, що будь-який народ нездоланний, доки житиме на
своїй рідній землі, плекатиме традиції і віру предків. Національними героями в
поезії Черкасенка є козаки Байда, Залізняк, Іван Гонта, які підпорядковуються
законам авторського патріотизму, вирізняються жертовністю та відмовою від
власного «я» заради рідної країни, а також українські січові стрільці. Загальним
міфологічним концептом поезії митця виступає єдність людини та природи,
органічно пов’язана з українським степом, що є категорією свободи, волі, місцем
зародження і тривання вільного духу.
Противагою сакральному центрові є чужина, часопросторову дійсність якої
автор зобразив у чорному кольорі (чи без барв), - з нею пов’яний мотив пошуку
втраченого раю. Основним елементом міфопоетичного простору є шлях, що
асоцієються з початком повернення ліричного героя до сакрального центру.
Міфологема шляху символізує шлях спокути, не однієї людини, а цілого народу,
який зображено як шлях по воді (цикл «На тихі води, на ясні зорі»),
Міфопоетична модель світу лірики та ліро-епосу С. Черкасенка представлена
низкою міфологем. Це, зокрема, міфологеми ночі, сонця, спрута, міста, дзвону,
орнітологічні міфологеми (крук, ворон, сич, чайка, соловей).
Міфологема ночі - один із центральних образів всієї поетичної творчості
С. Черкасенка, що має антропоморфну та зооморфну подоби. Ця міфологема
дуалістична: як пітьма - ніч пов’язана з первісними страхами перед невідомим,
злом, відчайдушністю, божевіллям, смертю. А ще вона - час кохання та любощів, з
яким пов’язані любов, випробування пристрастю, окрилення ліричного наратора.
С. Черкасенко створює свій символічний міфосвіт, де владарює «вічна ніч» -


4

Царство Ночі, «царство сонне». Ніч як покровителька людей доброї волі (балада
«Бранка»), набуває додаткового смислового навантаження, увиразнюючи
національний міф визволення.
Особливе місце в поетичній спадщині С. Черкасенка належить міфологемі
сонця, яка поєднує язичницькі значення та релігійну ортодоксію. Художню
трансформацію С. Черкасенка цієї міфологеми засновано на геліоцентричному
розумінні центру Всесвіту - еквіваленту слави, величі, божественності. Сонце
актуалізує в ліриці С. Черкасенка міфопоетичні сенси: джерела світла, центру буття
та інтуїтивного знання, втілення волі. Воно - орієнтир на життєвому шляху, з яким
асоціюється мотив праведної життєвої дороги, осяяної сонцем. Міфологема сонця в
експресивному мовомисленню С. Черкасенка має істотні ознаки близнюкового міфу
про створення людини Сонцем, із яким пов’язуємо мотив побратимства. Автор
ідейно й естетично модифікував космогонічний міф про боротьбу Сонця із
драконом, що персоніфікує Хаос. Зміну політичної ситуації в країні, відновлення й
утрату державності України початку XX ст. С. Черкасенко передає як міф про
кінцеве викрадення Змієм (архетип загарбника) дівчини-України.
Відгуки Черкасенка віршем на події Національної революції не лише
продовжили традиційний фольклорний ряд символів (Краси-Дівчини й Нені-
України, чорних круків тощо), а й набули нового забарвлення. Лірика С. Черкасенка
абсорбувала й цілком нові образи-символи, як-от, Спрута. Цей не знаний у
народному бестіарії восьминіг - на перший погляд несподіване, проте історично
вмотивоване втілення лютого ворога Дівчини-України.
У другому розділі «Дискурс міфологізму в художній прозі С. Черкасенка»
досліджено особливості актуалізації міфологем, архетипів, традиційних мотивів та
міфосюжетів у епічних жанрах письменника.
Художній світ малої прози С. Черкасенка змодельовано так, що визначальною
рисою міфопоетичної картини світу оповідань є бінарні опозиції «верх - низ»,
«світло - темрява», «свій - чужий». Особливу увагу в оповіданнях автор приділяє
межовому простору (до межових образів належать поле, степ, вода, вогонь).
Міфопоетичні структури малої прози С. Черкасенка проявляються на рівні тематики


5

(біблійна міфологія), сюжету і композиції (міфологеми смерті, дороги) та
художньо-стильових засобів (хронотопна та кольорова символіка). Міфопоетична
картина світу спроектована в контексті давніх міфологічних уявлень про антисвіт-
пекло, оформлено за співдії натуралізму. Здебільшого в центрі міфопростору
оповідань перебуває Космічна Гора, що об’єднує небо та землю («Чорний блиск»,
«Нерви»),
Досить часто на сюжет оповідань накладається християнський міф. У цьому
разі їхні сюжети зіставні з біблійними мотивами про спокуси Єви змієм та вигнання
перших людей з раю («Нескінчена поема»), історією біблійних Марії та Марти
(«Марта та Марія»), християнським міфом про Юдиту («Юдита»), В епіка поширені
також міфологічні мотиви вибору життєвого шляху («Марта та Марія»),
індивідуальної есхатології душі - її руйнування й оновлення («Пастка»), руйнування
світу традиційних цінностей, у якому не важливі сімейні стосунки і ціннісні
орієнтири («Нескінчена поема»),
Міфологему смерті в оповіданнях С. Черкасенка відтворено як симбіоз
міфологічних елементів та біблійно-християнських первнів. Відхід людини
асоціюється з вічним спокоєм, у якому немає ні болю, ні турбот, на противагу
гірким і ненависним реаліям життя. За допомогою оніричного мотиву С. Черкасенко
зобразив перехід із одного світу в інший («Чорний блиск»). Оригінальним є
зображення духовної смерті героя за допомогою архетипу блудного сина («Нерви»),
Роман «Пригоди молодого лицаря» С. Черкасенка акумулював ознаки
українського національного міфу, у якому поетизуються вільні, сміливі, відважні та
сильні духом герої-козаки, що обороняють незалежність Батьківщини, її предківську
віру, шанують культуру та традиції.
Автор роману створив власну модель благого іншосвіту. Царство лицарів-
козаків, Запорозька Січ, яка постає еквівалентом міфологеми Раю - місця
абсолютного щастя, сакрального центру, до якого скерована душа лицаря-воїна.
Місце завершення ініціації культурного героя, цей сакральний концентр
розташований у вертикальній площині (внизу), й у такий спосіб позначено «нижнє
розташування благого світу». Запорозька Січ у романі є просторовим ядром,


6

гарантом національного буття, колискою лицарства, незбіжною з навколишнім
міфопростором. Шлях до неї непростий і асоціюється з перебігом послідовної зміни
та вдосконалення головного героя.
У романі міфологема степу репрезентує особливості національної рецепції
природи й світосприйняття автора. Її побудовано на архетипній основі з поєднанням
східнослов’янського солярного міфу і християнської міфології та певними
авторськими унесеннями. С. Черкасенко художньо концептуалізував степ як
захисток для людини, місце, де вона почуває себе вільною. Український степ - це
аґональний простір, - там окрім козаків, почувають себе господарями татари та
турки. Уже багато віків свідком непримиренної боротьби козаків із татарами є
степова трава тирса (ковила).
Міфопростір роману - бінарний (його умовно можна розділити між чоловічою
і жіночою зонами) з опозицією «захід - схід». Місцем абсолютного щастя в
чоловічому міфопросторі є Січ та хутір, а у жіночому просторі його пов’язуємо з
міфологемою Дому. У міфопросторі роману хутір - утілення міфологеми «земного
раю», мрії лицарів-козаків про світ гармонії, спокою і достатку. Хутір - це локус
міфологізованого абсолютного щастя, до якого прагне козацька душа. Тож і хутір
Павла Гулого став аналогом космічної впорядкованості, рукотворною моделлю
гармонії, побудованої за зразком Січі.
Мотив ініціації формує героїчно-міфологічний сюжет роману і впливає на
становлення цілісності героя. Мотив ініціації взаємопов’язаний із мотивом подорожі
та низкою подвигів героя, відображаючи процес індивідуального гартування.
Ініціація в романі тривала в часі, тому передбачає проходження кількох етапів за
таким алгоритмом: руйнування соціальної ролі та відокремлення від звичного -
перетин кордонів «чужого» простору - зміна імені - проходження випробувань -
битва з чудовиськом - прийняття в лицарське братство - відродження - набуття
досвіду.
С. Черкасенко відобразив козацькі міфологію та звичаї: прийняття до
козацтва, побратимство, культ шаблі як приналежність до лицаства, лицарські
поєдинки та подвиги, характерництво. Український козацький світ у романі постає


7

як світ світлий, позитивний, а світ ворогів (відповідно до традиції, зокрема
літературної XIX ст., це поляки та турки) - антисвіт, зосередження зла.
У третьому розділі, «Міфопоетика драматургії С. Черкасенка», головну увагу
приділено висвітленню в аспекті міфологізму драматичних етюдів, ескізів, драм і
трагедій, функціонуванню образів-символів у таких творах, як «Казка старого
млина», «Старе гніздо», «Про що тирса шелестіла», «Ціна крові».
У драмах «Старе гніздо» та «Казка старого млина» змодельовано
есхатологічні передчуття суспільства, у яких, як і в есхатологічному міфі, набуттю
нового статусу світу передують ліквідація старого, трагічні втрати і тимчасовий стан
соціального хаосу. Синекдохальне зображення цілого через частину характеризує
міфологічний тип світогляду і мислення письменника. У «Старому гнізді», зокрема,
автор реалізував есхатологічну модель, яка песимістично висвітлила майбутнє
панського роду. Драма ж «Казка старого млина» кінець світу-космосу відтворила
через масштабні узагальнення «екологія природи - екологія душі» (катаклізм
природи під наступом цивілізації). В обох драмах есхатологічний мотив пов’язано з
міфологемою смерті, що ґрунтується на семантичній опозиції «життя - смерть». Так
драматург розкрив трагедію людини та родини, людини та природи на тлі умовно
історичному. У цих драмах автор змоделював трирівневу структуру есхатологічного
міфу, де перший рівень передбачає глобальну деформацію світопорядку, культурних
норм і правил. У «Старому гнізді» родинний незмінний устрій зруйновано, зв’язок
поколінь втрачено. Як наслідок молодь байдужіє до родинних цінностей, сім’я живе
гріховним життям. У «Казці старого млина» Ваґнер знищує природу незайманих
степів, що стає причиною хаосу світобудови.
Другий рівень структури есхатологічного міфу - момент розкриття повної
істини про світ, що минає, і про всіх, хто жив в ньому і діяв. Це момент підбиття
підсумків історії. У драмах опосередкована персоносферою авторська
характеристика світу зроджує аналогію з пеклом на землі. Однією з причин зміни
раю на пекло стає першогріх засновника роду («Старе гніздо»), приміряння
Ваґнером на себе ролі месії («Казка старого млина»).


8

Третій структурний рівень есхатологічного міфу - опис прийдешнього світу,
що змінить дотеперішній. Новий світ зображено кращим, здатним подолати
суперечності дійсності, сучасної авторській. Новий тип помешкання - дача - є
авторською антитезою до дворянського гнізда, натяком на прийдешнє щасливе
життя («Старе гніздо»). Пророчими ж словами Сусанин відтворено віру в оновлення
природи («Казка старого млина»).
Якщо есхатологічний мотив «Казки старого млина» реалізується через
всесвітню пожежу, то в «Старому гнізді» утоплення Ольги, початкувало руйнування
світу за християнськими традиціями (загибель землі в хвилях океану).
Апокаліптичне пов’язання з біблійними есхатологічних мотивами властиве
драматичному ескізу «Жах», сюжет якого корелює з християнським Судним днем.
Біблійний мотив жертовності - основа сюжету ескізу «Повинен», у якому
безіменність та знеособленість героїв є виявом символістської концепції. Одноактні
драматичні твори передасть надію на спасіння, віру в нове життя через сонячну
символіку.
У драматургії С. Черкасенка продуктивно функціонують бінарні опозиції:
космологічні (суперечка між Богом та Дияволом в драмі «Ціна крові»), біологічні
(чоловіче й жіноче в драмі «Про що тирса шелестіла»), етичні (добро і зло в драмі
«Ціна крові»).
Трагедія «Про що тирса шелестіла» по дієво апелює до історичного минулого
козацьких часів. Постать головного героя, народного легендарного козацького
ватажка Сірка, автор розкрив у іншому аспекті, відмінному від народнопоетичної
традиції. Його пов’язано з мотивом двійництва, застосованого при моделюванні
двосвіття хутір - степ, упровадженні прийому сну. Протистояння Ісуса та Юди в
«Ціні крові» можна тлумачити аналогічно як антагоністичне двійництво.
У висновках синтезовано підсумки аналітичних спостережень та окреслено
еволюцію міфомислення та міфописьма С. Черкасенка.
Ключові слова: архетип, міф, міфологізм, міфопоетика, міфотворення,
міфоаналіз, міфологема, хронотоп, міфопоетична модель світу, реміфологізація.