Лінгвістична термінологія В. Сімовича в контексті граматик кінця ХІХ–першої половини ХХ століття

Козелко І. Р. Лінгвістична термінологія В. Сімовича в контексті граматик
кінця ХІХ – першої половини ХХ століття. – Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за
спеціальністю 10.02.01 – українська мова. – Львівський національний
університет імені Івана Франка. – Львів, 2019.
У роботі обґрунтовано історико-методологічні засади лінгвістичної
термінології у граматиках В. Сімовича, здійснено екскурс у дослідження
лінгвістичної термінології в українському мовознавстві на сучасному етапі,
проаналізовано постать В. Сімовича у наукових працях, охарактеризовано
граматики кінця ХІХ – поч. ХХ ст.: С. Смаль-Стоцького, Ф. Ґартнера (1893,
1914), П. Залозного (1906), Г. Шерстюка (1907), В. Коцовського, І. Огоновського
(1912), І. Нечуя-Левицького (1913, 1914), Є. Тимченка (1917), О. Курило (1918)
та В. Сімовича (1918, 1921) щодо функціонування у них лінгвістичної
термінології. Детально опрацьовано лінгвістичні поняття та терміни на їх
позначення у його «Практичній граматиці української мови» (Раштат, 1918) та
«Граматиці української мови для самонавчання та в допомогу шкільній науцї»
(Ляйпціґ, 1921), серед яких фонетичні, морфологічні та синтаксичні назви,
простежено шлях їх становлення та поступового унормування.
Лінгвістична термінологія української мови формувалася вже у
граматичних працях від кінця XVI ст. до початку ХХ ст., удосконалюється вона і
зараз. Спостереження за цим процесом загалом дозволило виокремити роль
В. Сімовича у ньому. Учений вдало використовував терміни, вироблені його
попередниками, та доповняв їх власним творенням, здійснивши таким чином
певний внесок у становлення й унормування сучасної лінгвістичної
терміносистеми.
«Практична граматика української мови» та «Граматика української мови
для самонавчання…» В. Сімовича – це навчальні книжки, правильно методично 3

побудовані, наповнені націоцентричним ілюстративним матеріалом, спрямовані
на ознайомлення учнів зі структурою мовної системи і вивчення рідної мови
шляхом усвідомленого сприйняття предмета, а значить і його розуміння та
поступового опанування у соціокультурному аспекті.
Теоретико-методологічними засадами роботи стали: 1) історія та теорія
вивчення української мовознавчої термінології загалом (В. Захарчин, М. Лесюк,
Н. Ляшук, Г. Мацюк, О. Медведь, Н. Москаленко, В. Німчук, І. Огієнко,
Д. Якимович-Чапран); 2) історія становлення термінів окремих мовознавчих
розділів: фонетичного (Н. Москаленко, Г. Циганок); морфологічного
(Н. Москаленко, І. Ярошевич); словотвірного (О. Горда); синтаксичного
(Н.Гуйванюк); 3) дослідження лінгвістичної термінології окремих персоналій:
І. Франка (Є. Регушевський), М. Драгоманова (В. Деркач), В. Чапленка
(І. Мамчич), І. Панькевича (О. Кацімон), О. Курило (О. Ципердюк,
Ю. Чернобров), С. Смаль-Стоцького і Ф. Ґартнера, О. Синявського (Л. Пена)
тощо.
Зіставний аспект зібраних з тогочасних граматик матеріалів дозволив
виявити індивідуальну термінотворчіть В. Сімовича, окреслити його внесок у
становлення сучасної української лінгвістичної терміносистеми.
Тривалий час ім’я вченого у науці замовчувалося, його праці були
маловідомі. Проте низка дослідників доклала чималих зусиль, щоб
популяризувати постать В. Сімовича та донести науковій спільноті інформацію
про нього та його здобутки. За кордоном виходять: історико-меморіальний
збірник «Василь Сімович» (Нью-Йорк, 1944), брошура П. Коваліва
«Василь Сімович» (Вінніпег, 1953), Ю. Шевельов видав філологічні розвідки й
статті про цього українського ученого (Оттава, 1981), Л. Тарновецька торкнулася
питань мовознавчої спадщини великого вченого (Київ, 1991), М. Білоус та
З. Терлак опублікували життєписно-бібліографічний нарис про В. Сімовича
(Львів, 1995), Т. Когут детально описала його педагогічну та просвітницьку
діяльність (Івано-Франківськ, 2007), О. Сімович писала про роботу свого прадіда
над унормуванням українського правопису (Чернівці, 2008). 4

Інтереси В. Сімовича охоплювали цілий спектр мовознавчих дисциплін:
історичну фонетику, морфологію, історичну граматику, правопис, культуру мови
та стилістику. Особливо прислужився вчений виробленню та нормалізації
української граматичної термінології. Ю. Шевельов називає найголовніші риси,
що характеризують Василя Сімовича як науковця: «сувора методологія, повага
до фактів, вичерпне знання джерел, наукова чесність, ідейність, переконаність,
дисциплінованість, широкий круговид, колосальна працьовитість».
Для розуміння того, як складалася граматична терміносистема у
навчальних книжках В. Сімовича, слід згадати українські граматики, що їм
передували. Перші такі праці з’явилися у XVI – XVII ст., містили терміни, які
послідовно вживалися в тогочасних граматиках, поступово успадковувалися,
переходячи з однієї до іншої. Науковці по-різному характеризують цей період.
Одні називали його підготовчим (Н. Москаленко), оскільки у цих граматиках є
термінологія, запозичена з інших мов, зокрема грецької, старослов’янської,
російської, іноді – польської. В. Чапленко назвав цей період стихійним і
наголосив, що той часовий відтинок вражає несподіваними проблисками
підсвідомого чуття у називанні мовних понять.
У кінці ХVIII, а особливо у ХIХ ст., чільне місце у термінотворчому
процесі посідають Я. Головацький, М. Осадца, Г. Шашкевич, П. Дячан,
О. Партицький, Є. Желехівський, І. Верхратський та ін. Відбувається відбір
термінів, які базуються на україномовній основі.
У період кінця ХІХ – поч. ХХ ст. з’являються мовознавчі праці, у яких
стояло питання нормалізації української мови, зокрема її лінгвістичної
термінології. З іменами вчених С. Смаль-Стоцького та Ф. Ґapтнеpа пов’язується
запровадження фонетичного правопису в Галичині, який автори праці
використали у «Рускій граматиці» (1893). П. Залозний був одним із тих, хто
розпочав роботу над нормалізацією мови (1906), 1907 р. у Києві виходить друком
«Українська граматика» Є. Тимченка, що містила доступний виклад матеріалу
завдяки прозорій лінгвістичній термінології. Г. Шерстюк у своїй граматиці 5

надавав перевагу галицьким термінам. Свій внесок у нормалізацію української
мови та її граматичної термінології зробили І. Нечуй-Левицький та О. Курило.
Період з 1906 до 1917 р. науковці трактують як початковий етап творення
шкільної навчальної літератури. За цей час вийшло 12 видань підручників з
граматики української мови. В. Сімович ознайомився майже з усіма
граматиками, що «появили ся в нас ув останнїх роках».
Для мовних курсів полонених Австрії та Німеччини з’явилися його
«Практична граматика української мови» (1918), що вийшла у Раштаті.
Навчальна книга складається з розділів: «Звуки», «Слова», «Речення» та двох
додатків: «Додаток до науки про слова», «Додаток до складнї». Натомість друге
видання «Граматика української мови для самонавчання та в допомогу шкільній
науцї» побачила світ у Ляйпціґу. Рік видання не вказано, проте з передмови до
другого видання припускаємо, що це був 1921 р. Граматика також має
аналогічну структуру і складається з розділів: «Звуки», «Слова», «Речення», а
також «Додаток до віршовання». Граматики називали настільною книжкою
галицького суспільства, що повинна бути у кожного українця, а для вчителя –
щоденним порадником.
У підручниках В. Сімовича охоплено 893 лінгвістичні терміни. В обох
книжках В. Сімовича фонетичні терміни є у розділі «Звуки». У ньому йдеться
про те, як «повстають» звуки, проілюстровано апарат мовлення, або мовний
апарат людини. У другому виданні автор уводить термін звучня, що відповідає
сучасному терміну фонетика. У кожній з граматик В. Сімовича зафіксовано
близько 116 термінів цього розділу, що подають найменування складів,
характеризують типи звуків, наголос. Виділяє також учений і запозичені звуки,
які йменуються як чужі звуки, чужі двозвуки, чуже «ґ», чуже «ф», чуже «о» та
ін., але й трапляються поодинокі терміни чужоземні двозвуки, чужоземні
посереднї звуки «Ö», «Ü».
Розділ, який описує морфологічну систему української мови, у
«Практичній граматиці української мови» та «Граматиці української мови»
В. Сімовича, називається «Слова». У працях В. Сімовича виділено дев’ять частин 6

мови, які названо части мови у першому виданні граматики та частини мови –
у другому виданні. До них належать: іменик, прикметник, заіменик, числівник
(що об’єднано під спільним терміном імена), дїєслово, приіменик, прислівник,
злучник, виклики. Як і належиться, окрема увага у посібниках приділена
відмінкам. У першому виданні вони іменуються термінами у вигляді порядкових
числівників: перший відмінок, другий, третій…, сьомий. У «Граматиці
української мови» В. Сімович добирає до них словесні позначення: «Перший
відмінок – він зветь ся ще й називний, або коротко: називник. Другий
відмінок або родовий – родовик і тд. За значенням їх подїляють … на животні
й неживотні, а перші на особові (суддя, селянин…) та звірячі (кінь, віл …) …»
тощо.
У прикметниках розглянуто ступенювання, тверді та м’які (групи)
прикметники. Серед займенників виділено: особові, зворотний, питайний,
присвойний, указовий, відносний, невизначені та їх словозміна. Усі числівники
поділено на 7 відділів: головні числівники, порядкові, збірні, подїлові, множні,
дрібні та невизначені. Дієслова розглянуто традиційно за перехідністю, видом,
способом, станом, але натрапляємо і на досить оригінальні терміни: започинові,
протягові, наворотові дїєслова. За Сімовичем, дієслово має чотири часи:
теперішність, минулість, давноминулість та будучність, подає учений у своїх
книжках і поняття дїєіменика, дїєприкметника, дїєприслівника. Усі частини мови
автор поділяє на відмінні і невідмінні.
Синтаксису присвячено третій розділ у граматиках, який іменується
«Речення» та «Складня» і має близько 30 підрозділів (параграфів), у яких
охоплено основні синтаксичні поняття, детально розглянуто прості і складні
синтаксичні одиниці. Ця термінологія викликає зацікавлення своєю доступністю
і прозорою етимологією.
Усі терміни в граматиках двох видань супроводжуються авторськими
поясненнями та практичним коментарем, що зробило сприйняття інформації
доступною. 7

Оскільки мовознавча діяльність Василя Сімовича як науковця проводилась
у час, коли питання термінології потребувало базових засад до її вироблення, то
заслуга вченого є значною, бо він став одним із тих, хто формував та складав
фонетичну, граматичну терміносистему, розробляв морфемну та словотвірну
термінологію.
Усі терміни, якими послуговувався вчений, можна поділити на такі групи:
а) які без змін використовують у сучасних підручниках (наголошений
склад, ненаголошений склад, письмо та ін.; іменик, прикметник, заіменик,
числівники, дїєслово, приіменик, прислівник, рід іменників (чоловічий рід, жіночий
рід, середній рід), відмінки, числа (однина, множина), особа, час, відміна, особові
іменики, збірні іменики та ін.; підмет, присудок, поширене речення, розділові
знаки, підметові речення, присудкові речення, питальні речення, повне речення,
неповне речення та ін.).
б) які модифікувалися у сучасній мові (відчинений склад – склад одчинений,
зачинений склад, замкнений склад – зачинений склад, губні шелестівки
притиснені – губні протиснені шелестівки, губні шелестівки проривні – губні
проривні шелестівки; злучник – сполучник, минулість – минулий час,
дїєприслівник теперішности – дїєприслівник теперішнього часу, виклики –
вигуки, двійня – двоїна, категорія двоїни; запитові або питання, запитове
речення – запитові, або питання – питальні речення, речення питальної
модальності, приказові речення – наказові речення – спонукальні речення).
в) які не увійшли до сучасних граматик (роззїв, стягнення, приставне «і»,
чуже «іа», чуже «іе»; подїлові числівники – роздїлові числівники, дїєслова
заіменикові або загальні – заіменикові або загальні дїєслова, недоконані
започинові дїєслова – недоконані дїєслова започинові; приказове притакливе
речення – наказове притакливе речення, присудок (стягнений) – присудок
(стягнений), дальший предмет, внутрішнїй предмет, наказове заперечне речення
та ін.).
Опрацьований матеріал слугуватиме підґрунтям для студій з українського
термінознавства, сприятиме унормуванню та упорядкуванню конкретної терміносистеми. Його можна буде використати для укладання словника
лінгвістичних термінів кінця ХІХ – початку ХХ ст., які функціонували у
західноукраїнських та східноукраїнських граматиках. Отримані відомості
доповнять навчальні курси з історичної граматики, історії мови, а також
спецкурси з історії українського мовознавства, історичного термінознавства для
студентів-філологів.
Ключові слова: лінгвістичний термін, лінгвістична терміносистема
В. Сімовича, граматики, фонетичний термін, морфологічний термін,
синтаксичний термін, кваліфікаційні праці.