Лексика туризму в українській мові: формування та функціонування

Півньова Л. В. Лексика туризму в українській мові: формування та
функціонування. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 10. 02. 01. – українська мова. – Інститут
української мови НАН України. – Київ, 2017.
У дисертації здійснено комплексний аналіз лексики туризму в українській
мові.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що викладені в ньому
положення, спостереження і висновки сприятимуть подальшому впорядкуванню й
унормуванню лексики туризму в українській мові. Матеріали роботи можуть бути
використані в навчальному процесі вищої школи: під час опрацювання спецкурсів
із термінознавства, лексикології, а також для укладання словників із туризму.
Теоретичні положення слугуватимуть основою для аналогічних спостережень над
термінолексикою інших галузей.
У роботі констатовано, що для сучасної епохи характерний стрімкий
розвиток нових професійних галузей, які помітно впливають на соціально-
економічний бік суспільного життя. Зауважено, що особливого значення
набувають термінознавчі дослідження фахових мов, що виникають як реакція на
практичні потреби професійної комунікації. Еволюція туристичної сфери в
Україні спричинила збільшення масиву спеціальної лексики, що номінує поняття,
пов’язані з нею. З огляду на ці процеси у дисертації проаналізовано статус мови
спеціального призначення в сучасній лінгвістиці, закцентовано увагу на
проблемах вивчення термінологічної лексики на початку ХХІ ст., виокремлено
найхарактерніші функції МСП туризму, розглянуто польову структуру
терміносистеми із виокремленням найбільших стратів (терміни, професіоналізми,
номенклатурні назви). З’ясовано, що ядром мови спеціального призначення
туризму є терміни, які позначають професійні поняття і використовуються
фахівцями у фаховій діяльності. Термін є не просто номінацією на позначення
якогось спеціального об’єкта чи предмета, а перш за все засобом логічного 3

осмислення й узагальнення предметної галузі, що сприяє її теоретичному
вивченню й практичному освоєнню. Розглянуто співвідношення номенів і
термінів, класифіковано за тематичним принципом номени, які функціонують у
туристичній сфері, проаналізовано професійно-сленгову лексику як джерело
поповнення термінології туризму.
У роботі висвітлено історію формування базової лексики туризму;
визначено основні етапи її становлення: перший етап – прототермінологічний –
охоплює часовий проміжок від найдавніших часів до початку XIX ст. і свідчить
про стихійність та слабке оформлення термінології туризму; другий етап –
початок розвитку терміносфери туризму – припадає на період із середини ХІХ ст.
до початку ХХ ст. і відзначається інтенсифікацією творення нових назв; третій
етап – розвиток терміносфери туризму (1918–1950 рр.) – характеризувався
суперечливими процесами в усіх ланках життя суспільства і туристичної сфери
зокрема; четвертий етап – активне формування термінолексики туризму (50-ті –
80-ті рр. ХХ ст.) – відзначений набуттям туризмом у світі масового,
індустріального характеру; п’ятий етап – інтеграційний поступ терміносфери
туризму (90-ті роки ХХ ст. − початок ХХІ ст.) – тісно пов’язаний із запозиченням
нових понять та термінів на їх позначення.
Простежено подання дефініцій основних термінів туризму у
загальномовних словниках та навчально-методичних працях українських і
зарубіжних учених, розглянуто особливості їх потрактування у різні періоди
розвитку галузі. Величезне значення для формування української туристичної
термінології мали численні буклети, путівники, нариси, монографії з туристично-
краєзнавчої проблематики українських авторів, у яких набували чіткого
туристичного змісту національні лексеми. У дисертаційній праці закцентовано
увагу на розвиткові ядерних термінів як основи термінополя туризму в
українській мові; проаналізовано прототерміни туризм, тур, гість, гостинність,
готель, мандрівник, паспорт тощо.
Зауважено, що вектор наукового зацікавлення лінгвістів сьогодні змістився
у бік функціонально-комунікативних досліджень мовних явищ, де лексику
вивчають як знаряддя для реалізації намірів мовця у процесі комунікації. Такий
підхід дав можливість дослідити фахову мову туризму “зсередини”, ураховуючи у
такий спосіб не тільки мовну площину, а й мовленнєву.
Особливого значення у дисертації надано з’ясуванню ролі іншомовних слів
як одного з основних джерел поповнення лексики туризму кінця ХХ – початку
ХХІ століття. Сучасний розвиток лексики туризму в українській мові
характеризується виваженим, толерантним ставленням науковців як до питомих,
так i до запозичених мовних одиниць, однак помітне надання переваги
іншомовним лексемам, що спричинено як внутрішньомовними, так і позамовними
чинниками. Проаналізовано типові порушення орфографічних, граматичних та
лексичних норм, зафіксовані у фаховій літературі, та подано загальні
рекомендації щодо внормування лексики туризму в українській мові.
Окреслено функціональний потенціал лексичних засобів у туристичній
комунікації, що сприяють колоритному відтворенню в мові різноаспектних явищ
та є елементами культурного прояву, способом аргументації та переконання. Для
ефективної комунікації людство використовує найрізноманітніші знакові системи,
які паралельно із мовною кодують та передають інформацію. У дисертації
закцентовано увагу на нових тенденціях у використанні кольороназв у фаховій
мові туризму, що дає змогу фахівцям і туристам розуміти одне одного й успішно
співпрацювати. Поєднання візуального компонента з лінгвістичними засобами
позбавляє слово нейтральності, унаслідок чого воно набуває прагматичного
значення і стає цінним засобом спілкування. Евфемізми схарактеризовано як
інструменти, що забезпечують ведення успішного діалогу та допомагають
адресантові уникнути конфліктних ситуацій, висловити шанобливе ставлення –
без чого не може здійснюватися повноцінна комунікація.
Ключові слова: мова спеціального призначення, туристична сфера, функції
мови спеціального призначення, спеціальна лексика туризму, термінологія, термін,
номенклатура, номен, професіоналізм, еволюція лексики туризму, лексикографічні
джерела, професійне спілкування, міжкультурна комунікація, іншомовні слова,
лексичні засоби у туристичній комунікації, кольороназви, евфемізми.