Словотвірна номінація в сучасній українській мові: система – узус – ідіолект

Кислюк Л.П. Словотвірна номінація в сучасній українській мові:
система – узус – ідіолект. – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук зі
спеціальності 10.02.01 «Українська мова». – Інститут української мови НАН
України. – Київ, 2018.
Дисертація є комплексним дослідженням і системним аналізом
сучасного стану української словотвірної номінації у трьох її
взаємопов’язаних виявах: системі мови, загальній (узус) та індивідуальній
(ідіолект) мовній практиці.
Питання місця й ролі словотворення в номінації, задоволенні нових
когнітивних потреб носіїв мови, розвитку лексикону перебувають у центрі
уваги дериватологів усіх слов’янських мов і є предметом розгляду в низці
монографічних праць та різнотипних словників нової лексики. Актуальність
теми пропонованого дослідження зумовлена потребою комплексного підходу
до вивчення джерел, ресурсів і перебігу різноспрямованих процесів у
словотвірній номінації сучасної української мови, аналізу та осмислення їх.
Це передбачає з’ясувати, як та які словотворчі ресурси підтримують
типологічні риси номінації в нових обставинах функціонування української
мови; як у словотворенні діють механізми захисту самобутності української
номінації; які чинники впливають на вибір і реалізацію словотворчих
ресурсів у сучасній мовній практиці та як сучасна мовна практика впливає на
словотвірну систему та словотвірну норму мови. Метою роботи є виявити та
проаналізувати стабільно активні й нові динамічні процеси в словотвірній
номінації сучасної української мови в узуальній та індивідуальній мовній
практиці, з’ясувати роль словотворення в оновленні українського лексикону.
Об’єкт дослідження становить нова похідна лексика сучасної української
мови, зафіксована в текстах і словниках після 1991 року. Предмет аналізу –
динамічні процеси в семантиці, формі, пріоритетах та характері уживання 3

словотворчих ресурсів, які беруть участь у сучасній словотвірній номінації
української мови у різних стилях і сферах її функціонування.
У дослідженні доведено, що словотворення зберігає роль провідного
способу української номінації, чинника збереження її типологічних рис на
матеріалі нової похідної лексики, яка поповнила лексикон української мови
за останні понад 25 років. Похідна лексика становить близько чотирьох
п’ятих усієї нової лексики, що підтверджено матеріалом проаналізованих
сучасних текстів різних стилів і сфер функціонування мови, а й на різних
часових зрізах її історичного розвитку, передусім ЗМІ та публіцистичного
стилю.
У дисертації запропоновано концептуальний апарат осмислення
новотворів. Це – система одиниць словотвірного рівня мови від зразка
словотворення для унікальних, оказіональних, поодиноких похідних через
словотвірні моделі й типи до найзагальнішої одиниці – дериватеми, яку
запровадив до теорії дериватології І. І. Ковалик. Такий апарат дослідження
нової похідної лексики дав змогу виявити базові, найактивніше оновлювані й
поповнювані словотвірні категорії сучасної української мови, а також
встановити, що типологічні риси української словотвірної номінації
найактивніше підтримують суфіксальні моделі словотворення. Саме вони
забезпечують однослівність як вирізняльну рису української номінації,
категоризацію лексики.
Змодельована система сучасної української словотвірної номінації
містить стабільно активне й продуктивне ядро, мобільну й динамічну
периферію й перехідну зону між ними. Така модель водночас відтворює й
реальний стан взаємодії системи мови й мовної практики, їхній взаємовплив.
Взаємодія відбувається у різних системних одиницях похідної лексики як
певних фрагментах українськомовної картини світу: кореневих, словотвірних
і мішаних (коренево-словотвірних) гніздах, лексико-словотвірних полях,
тематичних групах. Аргументовано доведено збереження базової ролі
іменника в українській словотвірній номінації. Оновлення словотвору 4

сучасної української мови, насамперед словотвірних категорій, відбувається
за рахунок активних словотворчих ресурсів.
Сучасна українська словотвірна номінація виявляє водночас стабільність
і гнучку динамічність, відповідаючи на нові когнітивні й комунікативні
потреби мовців, нові мовні смаки спільноти, на зміни в ставленні суспільства
до української мови. Встановлено ділянки словотвірної та лексичної
підсистем, що виявляють стабільну активність і фрагменти мовної картини
світу сучасного українця, у номінуванні яких словотворчі ресурси мови
демонструють динаміку у відповідь на зміни в житті українського
суспільства. Гнучка стабільність системи словотвору об’єктивно підтверджує
стійкість типологічних рис української мови в активних процесах сучасної
словотвірної номінації. На вибір і реалізацію ресурсів сучасної української
номінації впливає комплекс соціальних, когнітивних і комунікативних
чинників.
Надійність моделювання реального стану сучасної української мови
забезпечено аналізом не лише окремих новотворів, які виявляють тяжіння до
активізації та пасивізації та становлять мобільні ділянки лексикону, а й
тематичних груп і полів, що вербалізують у сучасній мові певні поняття.
Динаміку словотвору відображає модель сучасного українського
лексикону як сукупності гнізд: кореневих, коренево-словотвірних та
словотвірних. Об’єднання нової лексики у гнізда різних типів ґрунтується на
синхронному підході до визначення морфемної та словотвірної структури
слів і з’ясуванні наявності/відсутності мотиваційних відношень у гнізді.
Гнізда трьох типів: кореневі, коренево-словотвірні (мішані) та словотвірні у
їхньому динамічному взаємозв’язку охоплюють нову лексику, питому та
запозичену. Модель об’єднання різноструктурних гнізд виявляє динамічні
ділянки словотвірної системи, внутрішню динаміку кількісного та
семантичного наповнення гнізд.
Внутрішня динаміка характерна для словотвірних гнізд двох підтипів:
мотивованих питомими або давнозапозиченими словами та словотвірних 5

підгнізд, мотивованих запозиченнями, у складі коренево-словотвірних
(мішаних) гнізд. Запропонована модель відображає у структурі словотвірного
гнізда активізацію та пасивізацію лексики, розвиток категорійної семантики
словотвірних гнізд.
Зовнішня динаміка різноструктурних гнізд виявляє засвоєння
іншомовної лексики системою української мови та є односпрямованою:
перехід кореневих гнізд у коренево-словотвірні (мішані). Переформатування
супроводжується, як правило, одночасним збільшенням кореневого гнізда (за
рахунок неозапозичень або неосемантизмів, які перебувають у відношеннях
взаємної кореляції за спільним коренем) й появою словотвірного підгнізда чи
підгнізд (за рахунок новотворів).
Застосування основоцентричного підходу до аналізу нової похідної
лексики уможливило визначення найактивніших слів та твірних основ,
навколо яких групуються новотвори. За допомогою формантоцентричного
підходу виявлено найактивніші словотвірні моделі, форманти та способи
словотворення в сучасній словотвірній номінації. Поняття функціональний
потенціал ресурсу номінації дало змогу всебічно проаналізувати нові одиниці
й виявити їхні системотвірні зв’язки та ознаки усталення, а тенденція
мовного розвитку дозволило класифікувати виразні динамічні явища як вияв
певних тенденцій у розвитку української мови, передусім, націоналізації /
інтернаціоналізації й інтелектуалізації/демократизації.
Реальний стан словотвірної номінації сучасної української мови
досліджено у взаємозв’язку її системи з колективною (узус) та
індивідуальною (ідіолект) мовною практикою. Індивідуальна мовна практика
завжди функціонує у контексті колективної мовної практики. Існують
постійні двоспрямовані взаємодія й взаємовплив ідіолекту й узусу з
системою мови: авторські новотвори відповідають системним словотвірним
моделям і реалізують систему мови в індивідуальних мовленнєвих системах.
Наслідки такої взаємодії засвідчують оновлення лексикону, що впливає на
систему мови на всіх її рівнях та на стабільність мовної норми. 6

Авторська словотвірна номінація у художньому тексті підтримує
типологічні особливості української мови через реалізацію тих периферійних
непродуктивних словотвірних типів, які є виразниками специфічних
особливостей саме українського словотворення. Українські письменники
таким чином працюють і на розвиток мови та її лексикону, й на збереження її
питомих рис у словотворенні.
Процеси активації й реактивації питомих українських ресурсів та
конкурування їх із новозапозиченими формують динаміку норми сучасної
української мови, яку розглянуто як взаємодію прескриптивної (системної,
взірцевої) норми й норми дескриптивної, як узуальної, так і індивідуально-
авторської, аксіологічної. Завдяки комплексному вивченню новотворів
показано чинники вибору певного словотворчого ресурсу та спектри їхньої
реалізації у текстах, обґрунтовано статус словотвірної норми як стрижня
літературного взірця мови, фільтру для перевірки відповідності нової
похідної лексики системі мови. У сучасній словотвірній нормі спостерігаємо
різноспрямовану динаміку в межах тенденцій націоналізації та
інтернаціоналізації (або глобалізації), які мають свої особливості. Тенденція
націоналізації виявляється в активізації питомих словотвірних моделей
лексики, які демонструють традиції національної самобутності й органічно
входять в структуру словотвірної системи мови, відновлюють автентику
української словотвірної номінації. Простеження механізму деформацій
української номінації на словотвірному рівні дає майбутнім дослідникам
інструмент виявлення покручів та пропозиції на їхню заміну.
Вивчення явищ конкурування, взаємодії та диференціації ново
запозичених та власне українських словотворчих ресурсів є необхідним для
лексикографічної кодифікації нової лексики; надання рекомендацій щодо
вибору літературного варіанта.
Ключові слова: словотвірна номінація, словотвірна категорія,
словотвірний тип, словотвірна модель, словотвірна норма, словотворчі
ресурси, мовна практика, узус, ідіолект.