Чистий та поглиблений теїзм в богослов'ї Річарда Свінберна

Стрижачук Ф. В. Чистий та поглиблений теїзм в богослов’ї Річарда
Свінберна. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук
за спеціальністю 09.00.14 – богослов’я (041 – Богослов’я). – Національний
педагогічний університет імені М. П. Драгоманова Міністерства освіти і науки
України, Київ, 2018.
В дисертації представлено дослідження внеску Річарда Свінберна в
обґрунтування теїстичного світогляду. Робота містить екскурс до традиції
природної теології, що має довгу історію, відродилася з новою силою і стала
предметом дослідження в аналітичній філософії релігії в другій половині 20-го
ст. Історія природної теології створює передумови теїзму Свінберна, а
дослідження аналітичної філософії релігії другої половини 20-го століття
висвітлює його контекст. Фокус дослідження спрямований на чистий і
поглиблений теїзм Свінберна, який включає епістемологію, концепцію Бога,
теїстичні аргументи та аналіз основних християнських доктрин: доктрину про
Трійцю і боговтілення. В роботі показано, що філософська теологія Свінберна
має не лише історичну цінність, а її дослідження дозволяє побачити
апологетичний потенціал праць філософа для обґрунтування теїзму і базових
положень християнського світогляду.
Історичний екскурс у біблійні тексти, античну філософію, вчення Отців
Церкви та схоластів, філософію Нового часу показує, що сучасна філософія
релігії отримала у спадок древню, шановану і змістовну традицію роздумів про
Бога.
Вивчення розвитку аналітичної філософії релігії 20-го ст. показує, що
критика теїзму спочатку мала форму дедуктивних аргументів на користь
атеїзму. Але теїсти змогли спростувати дедуктивні аргументи, і аргументація з
обох таборів перейшла в нову фазу. Атеїсти почали використовувати
індуктивні аргументи, а теїсти також засвоїли індуктивну аргументацію. Таким 3

чином, виник індуктивізм як методологія формулювання аргументів на користь
існування Бога. Річард Свінберн є видатним представником індуктивізму в
формулюванні та обстоювані теїстичних аргументів.
Свінберн розробляє епістемологію, в якій знання обґрунтовується в
термінах індуктивної ймовірності. Теїзм розглядається як гіпотеза високого
рівня і до нього застосовуються критерії оцінки апріорної та апостеріорної
ймовірностей гіпотези: принцип простоти гіпотези, принцип когерентності,
принцип обґрунтування гіпотези через адекватне пояснення. Адекватне
пояснення може бути двох типів: наукове й особистісне. Він доводить, що
всесвіт не може отримати адекватного пояснення без залучення особистісного
пояснення і лише теїзм може дати остаточне пояснення всесвіту. Розроблена
Свінберном епістемологія створила фундамент для побудови чистого та
поглибленого теїзму.
Свінберн розвиває чистий теїзм у два етапи. Спочатку він розвиває
теїстичну концепцію Бога і демонструє її когерентність, а на другому етапі
приводить аргументи на користь того, що існування теїстичного Бога є більш
ймовірним ніж Його небуття.
Когерентна концепція Бога містить наступні твердження про Бога:
всюдиприсутній дух, суверенний творець всесвіту, всемогутній, всезнаючий,
абсолютно благий, джерело моральних обов’язків, вічний, незмінний.
Дослідивши їх, Свінберн приходить до висновку, що вони є когерентними і
тому можуть бути також істинними, і Бог є можливою сутністю.
Аргументація на користь існування Бога є другим етапом розвитку
«чистого теїзму». Свінберн об’єднує всі теїстичні аргументи в один
кумулятивний аргумент. Його теїстична аргументація містить космологічний
аргумент, телеологічні аргументи, аргумент від свідомості, аргумент від
релігійного досвіду та інші аргументи. Свінберн досліджує кожен аргумент
окремо, але доказова сила виникає в кумулятивному ефекті теїстичних
аргументів, коли вони об’єднуються в єдину гіпотезу теїзму. Свінберн не
оминає аргументи проти існування Бога: від існування зла і від прихованості 4

Бога. Після ретельного аналізу він робить висновок, що аргумент від зла в
незначній мірі послаблює кумулятивний аргумент, але в кінцевому підсумку не
робить існування Бога більш неймовірним ніж ймовірним. А аргумент від
прихованості Бога не зменшує і не збільшує ймовірність гіпотези теїзму.
Дослідження аргументів на користь існування Бога та аргументів проти
існування Бога з використанням теореми Баєса дає можливість Свінберну
зробити загальний висновок, що апостеріорна ймовірність теїзму є більшою за
½, і розглянуті аргументи разом становлять достатній Р-індуктивний аргумент
на користь існування Бога.
Поглиблений теїзм Р. Свінберна є частиною філософської традиції –
філософської теології – і будується на фундаменті чистого теїзму. Однією з
основних сфер дослідження є доктрина про Трійцю. Спочатку філософ ставить
питання про когерентність співіснування трьох всемогутніх божественних
індивідів. Проаналізувавши атрибути всемогутність і всеблагість, він приходить
до висновку, що співіснування трьох божественних індивідів можливе. На
наступному етапі він аналізує концепцію любові і приходить до висновку, що
найдосконаліша любов потребує співіснування трьох індивідів. Любов двох
індивідів не буде досконалою, тому що вона замкнута і зосереджена в межах їх
взаємних відносин. Досконалішою є об’єднана любов двох осіб до третьої
особи. В питанні взаємин між божественними Особами і спільною
божественною природою він схиляється до соціальної моделі Трійці, яка
характерна для Східної церкви, а в питані порядку походження Духа стає на
сторону Західної церкви і вважає, що Дух є спільним ділом Отця і Сина.
Свінберн також робить філософський аналіз другої основоположної
доктрини християнства – доктрини про боговтілення. Спочатку він аналізує
когерентність доктрини про боговтілення, а потім переходить до індуктивних
аргументів на користь ймовірності боговтілення. Аналізуючи когерентність
класичної халкідонської христології, він приходить до висновку, що вона
когерентна і узгоджується з текстами Нового Завіту. Проте британський
філософ вважає, що халкідонська христологія має бути доповнена концепцією 5

«розколотого розуму» Христа. Концепція «розколотого розуму», на думку
Свінберна, добре пояснює взаємовідносини між божественною природою та
волею і людською природою та волею Христа.
Серед інших мотивів на користь боговтілення виділяється аргумент про
те, «що Бог високо оцінює людську природу і тому прийняв саме її». Серед
подій у житті Христа Свінберн виділяє «непорочне зачаття», «вознесіння» і
«воскресіння Христа». Особливу увагу привертає воскресіння Христа, бо воно є
печаттю Бога, яка означає схвалення життя і вчення Христа.
Вивчення філософського теїзму Свінберна дозволяє побачити значний
апологетичний потенціал розвинутої ним теїстичної аргументації. Свінберн
застосовує наукову методологію, яка є зразком раціональності для наукової
спільноти. Вона продовжує бути актуальною і може бути прикладом для
сучасних апологетів теїстичного світогляду та християнських переконань в
Україні.
Індуктивна методологія Свінберна в аргументації на користь існування
Бога продовжує і розвиває якісно новий етап в обґрунтуванні теїстичного
світогляду. Апостеріорні теїстичні аргументи Свінберна отримали індуктивну
форму, яка користується більшою довірою, тому що вона наближена за формою
та суттю до наукової аргументації.
Вибір Свінберна на користь природної теології долучає його до довгої
традиції. Природна теологія зараз також може зайняти гідне місце в філософії
релігії. Природна теологія Свінберна позитивно впливає на розвиток
інтелектуальної респектабельності теїстичного світогляду.
Чистий теїзм Свінберна не вступає в конфлікт з авраамістичними
релігіями і узгоджується з традиціями природної теології. Наголос на ідеї
«особистісної основи буття» дає можливість Свінберну розвивати доктрину про
Триєдиного Бога та доктрину про боговтілення у поглибленому теїзмі.
Ключові слова: філософія релігії, аналітична філософія релігії,
філософське богослов’я, Річард Свінберн, чистий теїзм, поглиблений теїзм,
існування Бога, теїстичні аргументи, проблема зла, релігійний досвід, доктрина
про Трійцю, доктрина про боговтілення.