Конгрес Сполучених Штатів Америки у формуванні зовнішньополітичної стратегії ХХІ століття

Желіховський С. В. Конгрес Сполучених Штатів Америки у формуванні
зовнішньополітичної стратегії ХХІ століття. – Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 23.00.04 «Політичні проблеми
міжнародних систем та глобального розвитку» (29 – Міжнародні відносини).
– Дипломатична академія України імені Геннадія Удовенка при Міністерстві
закордонних справ, Київ, 2017.
Актуальність теми дослідження обумовлена тим, що вивчення
практичних особливостей реалізації зовнішньополітичних стратегій є
науково важливим з точки зору практичних прикладів ведення ефективної
зовнішньої політики та передбачення помилкових зовнішньополітичних
рішень. В умовах українського державотворення та національного
парламентаризму, науково-практичні особливості прикладів реалізації
зовнішньополітичних стратегій парламентами зарубіжних країн
представляють актуальне поле досліджень сучасної політичної науки. Пошук
оптимальних алгоритмів виважених зовнішньополітичних рішень
представляє собою важливий напрям досліджень в часи зовнішньої збройної
агресії щодо України.
Об’єктом дослідження є зовнішньополітична стратегія США, а
предметом – участь Конгресу в формуванні зовнішньополітичної стратегії
США в ХХІ ст.
Метою даного дисертаційного дослідження є з’ясування сучасної ролі
Конгресу в процесі формування і реалізації зовнішньополітичної стратегії
США у ХХІ столітті.
Хронологічні рамки дослідження. Нижня межа дослідження – 2001
рік – визначається початком уряду Дж. В. Буша, верхня – 2017 – завершенням
другої каденції адміністрації Б. Обами. 3

Наукова новизна полягає в тому, що автор дисертації на основі
залучення і комплексного та компаративного аналізу широкого кола джерел,
частина яких раніше не була об’єктом спеціального наукового вивчення,
здійснив цілісне дослідження місця Конгресу в системі
зовнішньополітичного механізму США на початку ХХІ століття.
Перший розділ – «Теоретико-методологічні засади дослідження» -
фокусується на аналізі ключових дефініцій, дослідженні та грунтовному
аналізі праць вітчизняних, американських та російських дослідників. Автор
опрацював і впровадив у науковий обіг широке коло нових документів та
матеріалів, частина з яких раніше не використовувалися у міжнародно-
політологічній літературі, включаючи документи та джерела виконавчої
влади США, зокрема, Стратегії національної безпеки; промови та заяви;
міжнародні угоди тощо.
Методологія даного дослідження побудована на системі загальних
принципів методології теорії міжнародних відносин, що охоплює системний
підхід, метод компаративного аналізу, методи логічного та діалектичного
аналізу, проблемно-історичний метод, метод контент-аналізу та ін.
Обґрунтовано механізми застосування вказаних методів у процесі
дослідження предмету дисертації.
У другому розділі – «Конгрес США як детермінанта формування
зовнішньополітичної стратегії Вашингтону в ХХІ ст.» – досліджується
роль законодавчого органу американської адміністрації в
зовнішньополітичному процесі та, зокрема, у формуванні
зовнішньополітичних стратегій американських адміністрацій Дж. Буша-
молодшого та Б. Обами. Підрозділ 2.1. «Конгрес у системі
зовнішньополітичного механізму США» аналізує співпрацю Президентів з
Конгресом США та механізми підтримки американським законодавчим
органом ключових ініціатив республіканців і демократів. Досліджується
організація та діяльність комітетів з міжнародних відносин палат Конгресу,
основи формування зовнішньополітичного бюджету, особливості 4

взаємовідносин президентської та законодавчої гілки влади у періоди
республіканської та демократичної адміністрацій тощо.
У підрозділі 2.2. «Вплив Конгресу США на формування та реалізацію
зовнішньополітичних стратегій адміністрацій Дж. Буша-молодшого та
Б. Обами» окремо досліджено геополітичні стратегії Дж. Буша-молодшого,
які полягали у регулюванні конфліктів з окремими країнами, наданні
систематичної допомоги хворим на СНІД, боротьбі з тероризмом та із
загрозами світовому порядку, недопущенні порушення норм міжнародного
права. За президенства Дж. Буша-молодшого дії Конгресу у сфері зовнішньої
політики можна охарактеризувати як хвилеподібні, що залежали від
популярності Президента. Також здійснено дослідження геополітичних
Стратегій національної безпеки США 2010 і 2015 років Б. Обами, які носили
більш лояльний та мирний характер. У цілому, Конгрес США в період
президентства Б. Обами зміг у достатній мірі реалізувати стратегічні напрями
у ключових регіонах, частково втративши вплив у Європі.
Третій розділ – «Регіональні зовнішньополітичні стратегії США» –
містить аналіз реалізації зовнішньополітичних ініціатив Вашингтону на прикладі
європейського, тихоокеанського та близькосхідного векторів зовнішньої політики.
Підрозділ 3.1. «Європейський вектор зовнішньополітичної стратегії США»
присвячений особливостям формування й реалізації європейського вектору
зовнішньополітичної стратегії США. Його визначено як комплекс взаємодії
Вашингтону з європейськими державами у наступних площинах:
двосторонні економічні відносини; трансатлантичний рівень у межах НАТО;
відносини США-РФ та визначення вагомості «українського» чинника у
трикутнику інтересів Україна – США – Росія.
У підрозділі 3.2. «Тихоокеанський вектор зовнішньої політики
Вашингтону», автором здійснено порівняльний аналіз тихоокеанського
напряму зовнішньої політики Вашингтону за адміністрацій республіканців і
демократів у ХХІ ст. та виявлено риси еволюції зовнішньополітичних
ініціатив та методів їх втілення у двох форматах. Перший формат взаємодії 5

США з державами Азійсько-тихоокеанського регіону (АТР) автор
характеризує як багатовекторне співробітництво. Така політика
реалізовувалася насамперед адміністрацією Дж. Буша-молодшого. У АТР
були закладені основи багатовекторного співробітництва з державами
регіону, у тому числі з Китаєм, без конкретних акцентів на конкуренції або
загальній протидії. Закладений темп співробітництва з державами АТР був
модифіковано продовжений Б. Обамою у форматі співпраці через створення
альянсів та протидії Китаю насамперед у військовій та економічній сферах.
Спільною рисою зовнішньополітичної стратегії республіканців та демократів
став економічний фактор, зокрема, створення Транс-Тихоокеанської стратегії
економічного партнерства за Б. Обами.
У підрозділі 3.3. «Стратегічні основи політики США на Близькому та
Середньому Сході» визначено стратегічні основи політики США на Близькому
та Середньому Сході. Автором виявлено елемент спадковості у політиці
республіканців та демократів на Близькому Сході, що втілилися у трьох
сферах: протидії тероризму, поширенні демократичних цінностей та
економічному факторі. Можна стверджувати про еволюцію близькосхідного
вектору зовнішньої політики США і його розширення за каденції Б. Обами.
Зокрема, вагомість у зовнішньополітичних ініціативах Вашингтону Ірану у
контексті залучення до проблеми іранської ядерної програми та санкційного
режиму, який був знятий за каденції Б. Обами.
Нарешті, у дослідженні окреслено перспективи участі Конгресу США в
формуванні та реалізації зовнішньополітичної стратегії адміністрації
Дональда Трампа із врахуванням переваги республіканців у обох палатах
Конгресу 115 скликання (2017-2018). З точки зору автора, агресивна
риторика та непередбачувана політика чинного президента США
ускладнюють прийняття врівноважених зовнішньополітичних рішень.
Результатом залучення Конгресу до розробки та прийняття
зовнішньополітичних рішень ставали узгоджені рішення Конгресу щодо
таких напрямів, як виділення фінансування для боротьби із тероризмом,
ухвалення санкцій, та ухвалення рішень про утворення міжнародних
об’єднань.
Ключові слова: Конгрес США, зовнішня політика, Стратегія
національної безпеки США, багатополярність, співробітництво.