Внесок почесних громадян Півдня України у розвиток регіону другої половині ХІХ – початку ХХ ст.

Фесенко А. А. Внесок Почесних громадян Півдня України у розвиток регіону
другої половини ХІХ – початку ХХ ст. – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 07.00.01 «Історія України» (032 – Історія та
археологія). – Миколаївський національний університет імені В. О.
Сухомлинського, Миколаїв, 2018.
У вступі обґрунтовано доцільність та актуальність теми, сформульовано мету
і завдання, визначено об’єкт, предмет і методи дослідження, територіальні та
хронологічні межі, окреслено наукову новизну та практичне значення одержаних
результатів, вказано на особистий внесок здобувача, подано інформацію про
апробацію одержаних результатів, структуру та обсяг дисертації.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у тому, що: здійснено
спробу комплексного аналізу становлення та особливостей функціонування
інституту Почесних громадян на прикладі Миколаєва та Севастополя в період із
середини ХІХ до початку ХХ ст.; відстежено динаміку кількісних та якісних змін
у системі елітної станової категорії Почесних громадян протягом функціонування
окресленої інституції; конкретизовано відмінності між Інститутом почесного
громадянства та Інститутом почесного громадянства міст; простежено вплив
Почесних громадян на трансформацію публічного простору Севастополя та
Миколаєва; проведено цілісний аналіз історіографії теми, усунено певні
фактологічні прогалини й уведено до наукового обігу значну кількість архівних
джерел. Оприлюднено нові дані та розкрито інформаційні можливості
дослідженого масиву документів у вивченні зазначеної теми.
Поглиблено відомості про внесок Почесних громадян Миколаєва та
Севастополя у розбудову міст після Кримської війни (1853–1856 рр.); механізми
реалізації організаційно-правових заходів імперського уряду щодо становлення та
генези інституту Почесного громадянства.
Подальшого розвитку в дисертації набули положення про рольМорського відомства в адміністративному управлінні та соціально-економічній
розбудові розглянутих у дисертації міст; запровадження за ініціативою Почесних
громадян міст пасажирського та комерційного пароплавства акваторіями Чорного,
Азовського й інших морів у портах Севастополя та Миколаєва;конкретизацію
відмінностей між поняттями станове Почесне громадянство та Почесне
громадянство міст.
Практичне значення отриманих результатів дисертаційного дослідження
полягає в тому, що наведені в дисертації факти, висновки та узагальнення можуть
бути використані під час підготовки узагальнювальних праць з історії України та
Південного регіону модерного часу. Матеріали дослідження можна
використовувати в дидактичних цілях під час підготовки уроків у школі,
лекційних та семінарських занять у закладах вищої освіти, під час розгляду
відповідних тем із нормативних курсів «Історія України», «Історія рідного краю».
Наведені в дисертації факти, висновки й узагальнення можуть стати корисними в
краєзнавчій та екскурсійній роботі.
У трьох розділах дисертаційного дослідження проаналізовано й
систематизовано історіографію проблеми, джерельну базу, розкрито зміст
трансформації станового інституту Почесного громадянства, визначення прав та
обов’язків Почесних громадян як привілейованої соціальної верстви,
виокремлення їх унеску у комплексний розвиток базових центрів
кораблебудування та військово-морського флоту регіону – Миколаєва та
Севастополя Модерної доби. У підсумку установлено, що намагання вищої влади
Російської імперії подолати відставання від Західної Європи у площині міського
управління призвело до реформування правових систем міського самоврядування.
Наприкінці першої чверті ХІХ ст. виникає станова категорія «Почесний
громадянин», що трансформувалася з інституту «Іменитого громадянства».
Аналіз історичного матеріалу свідчить, що заохочення громадян та визнання
їх громадських заслуг у царській Росії мало бюрократичний характер. Державний
апарат, хоч і враховував думку громадськості, однак не проводив процедур
обговорення широкими колами громадськості, або відкритих комерційних
IIIконкурсів. Ключове значення надавалося персональним здобуткам конкретних
осіб, незалежно від їх сфери занять. Рішення щодо присудження звання Почесний
громадянин міста набувало значної ваги, допомагало у подальшій реалізації
особистих проектів нагороджених. На початку ХХ ст. змінюється ситуація з
суспільним визнанням домінантів.
Розвиток капіталістичних відносин спричинив запровадження певних змін
за західноєвропейськими аналогіями. Проте в дореволюційній Росії через низький
рівень дієвості громадянського суспільства та недосконалість необхідних
інститутів програма суспільного визнання ініціювалася здебільшого державою.
З’ясовано, що головні відмінності між поняттями Почесне громадянство та
Почесне громадянство міст полягали в тому, що категорія Почесного громадянства
сформувалась як станова група, що підрозділялася на спадкоємне Почесне
громадянство та особисте. В той час як звання Почесний громадянин міста носило
персональний характер.
Почесне громадянство міст у Російській імперії не регулювалося
законодавчо, був відсутнім єдиний документ щодо його присудження. Звання
надавалося особисто імператором, тому процедура розгляду документів не мала
часових обмежень. Відомі випадки тривалого затягування органами імперської
влади присвоєння звання. У 1875 році Севастопольська міська дума надіслала
клопотання про присвоєння звання Почесний громадянин міста М. Казі.
Позитивне рішення з цього питання було отримано лише через 20 років.
Визначено, що діяльність Почесних громадян Миколаєва та Севастополя,
зокрема Б. фон Глазенапа, М. Аркаса, П. Кислинського, П. Перелешина, М. Казі
істотно допомогла містам у відбудові та подоланні наслідків руйнівної, особливо
для Севастополя, Кримської війни. Труднощі викликала позиція Морського
відомства, що не вважало доцільним прискорити відбудову міста, конкуренцію
якому на той час почали складати феодосійський порт, Євпаторія, Одеса.
Завдяки ініціативам Почесних громадян міста отримали змогу досить
швидко перелаштуватися з виключно військово-морської сфери розвитку на
комерційно-торговельну. Така диверсифікація фінансових надходжень дозволила
IVпісля скасування заборони для Російської імперії мати свій військово-морський
флот на Чорному морі, перетворити міста на багатофункціональні порти, що стали
одними з найбільш розвинених у регіоні.
Досліджено, що персональний внесок Почесних громадян
південноукраїнських міст Миколаєва та Севастополя у розвиток регіону є
достатньо високим. Почесні громадяни лобіювали розвиток економіки,
поліпшення міського побуту – прокладання водогонів та каналізацій, поліпшення
екології міст, започатковували електричний транспортний рух та музейну справу.
Укладали кошти, зокрема й особисті, у розвиток медичних та освітніх закладів.
Слід виокремити Почесних громадян Миколаєва  Олексія та Самуїла Грейгів,
М. Аркаса. Серед Почесних громадян Севастополя  військовий інженер
Е. Тотлебен, військовий губернатор П. Кислинський, градоначальник
П. Перелешин, міський голова М. Казі та інші. Морський міністр І. Григорович і
літератор та меценат Є. Богданович отримали звання Почесний громадянин в обох
містах – Миколаєві та Севастополі.
Ключові слова: Почесне громадянство, Південь України, Миколаївське та
Севастопольське військове губернаторство, Міська дума, військово-морський
центр, Кримська війна, комерційна політика, станова категорія, Чорноморський
флот, культура, благодійність.